Мудра притча про те, як важливо завжди звертати увагу на дрібниці

Батько і син сіли на осла і поїхали найближчими селами. У першому же населеному пункті їх зупинили й почали сварили за те, що вони удвох їдуть на тварині, не шкодуючи її. Батько зліз… У другому селі почали дорікати сину, за те, що той не любить батька, який змушений іти пішки. Далі на осла сів тільки батько і в третьому селі вже його лаяли за бездушність до юного сина. Після цього вони вирубали в лісі жердину, зв’язали осла і понесли на собі. У наступному селі їх насварили за зрубане дерево та їхню дурість – адже осла можна було й удома залишити. Потім вони взяли осла під вуздечки, але в цьому випадку їх обізвали бовдурами, адже осел іде марно, без діла. Зрештою батько сказав синові, що так буде завжди – якщо ти не думаєш своєю головою, а живеш думкою людей та їхнім розумом, то ніколи нікому не догодиш. Джерело

Якщо шукаєш погане, то обов’язково знайдеш. Притча про китайського мудреця, яка навчить вас звертати увагу на хороше! Один старий та дуже мудрий чоловік сказав своєму приятелеві: «Уважно поглянь на кімнату, в якій ми знаходимося і постарайся запам’ятати речі коричневого кольору». В кімнаті було багато чого коричневого, й друг швидко впорався з цим завданням. Але мудрий китаєць йому поставив наступне запитання: «А тепер заплющ очі й перелічи всі речі синього кольору». Друг розгубився й навіть обурився: «Я нічого синього не помітив, адже я запам’ятовував тільки речі коричневого кольору!». На що мудрець відповів: «Розплющ очі й озирнися – в кімнаті ж так багато речей синього кольору». І це було чистою правдою. Тоді старий продовжив: «Якщо ти шукаєш в кімнаті речі лише коричневого кольору, а в житті – лише погане, то ти й звертатимеш увагу лише на них, лише вони тобі запам’ятовуватимуться та братимуть участь у твоєму житті. Запам’ятай: якщо ти шукаєш погане, то ти обов’язково його знайдеш і не помітиш нічого хорошого». Джерело

Одного разу Садівник прийшов у свій сад і побачив, що всі його квіти, дерева і чагарники вмирають. Дуб сказав, що страждає, так як не може бути таким високим і струнким, як Сосна… Садівник застав схилену Сосну: вона зігнулася під вагою думки, що не може давати солодкі ягоди, як Виноград… А Виноград засихав, тому що не міг цвісти, як Троянда… Троянда плакала, бо не була настільки сильною і могутньою, як Дуб… і так страждав весь сад. Садівник знайшов лише одну рослину – Ромашку, квітучу і прекрасну, як ніколи. Садівник запитав Ромашку: – Як у тебе виходить бути такою гарною? Ти ж ростеш посеред цього зів’ялого і похмурого саду! Ромашка відповіла: – Я не знаю… Можливо, я завжди думала, що, саджаючи мене, садівник хотів саме ромашку… Якби садівник хотів мати в саду ще один Дуб або Троянду, він би посадив саме їх…Тоді я сказала собі: я постараюся бути ромашкою настільки добре, наскільки зможу… Цю розмову почули бджоли. Вони полетіли від квітки до квітки, розповідаючи всім цю історію. І сад ожив, зацвів яскравими фарбами. І більше не плакали троянди і не висихав виноград… Джерело

Одна дівчина вирішила замовити сукню у відомого кравця, бо шив він красиво і завжди на совість. Правда, вона вважала, що сукні його занадто дорогі. А тому, прийшовши в майстерню, насамперед вирішила домовитися про ціну. – Ви дуже багато берете за свої сукні, – заявила вона. – Хіба? Я зовсім так не вважаю, – заперечив кравець. – Ще й як дорого! Самі посудіть – на пошиття сукні для мене буде потрібно не більше двох метрів тканини. Так? – Так, – погодився той. – Ну от, якщо до вартості матеріалу додати вартість ниток, голок і навіть ножиці, якими ця сукня буде розкриємо, все одно вийде як мінімум вдвічі дешевше. Так що і платити я вам повинна, відповідно, вдвічі менше. Кравець помовчав якусь хвилину, а потім відповів: – Ну що ж, юна леді, ви мене майже переконали. Настільки, що я навіть згоден взяти з вас половину початкової вартості. Якщо ви наполягаєте, звичайно. – Звичайно, наполягаю! – зраділа дівчина. – Домовились. Зараз я зніму необхідні мірки, і через тиждень посильний доставить вам замовлення прямо додому. Весь тиждень дівчина хвалилася подругам, як дешево вона отримає сукні від відомого кравця. Ті не вірили і захотіли переконатися особисто, що їх не обманюють. У призначений час всі зібралися у неї вдома. Прийшов і посильний з коробкою. Дівчина урочисто зняла кришку і витягла звідти … два метри тканини, пару котушок ниток, голки та ножиці. У гніві вона кинулася до кравця. – Як ви посміли мене обдурити?! – Скрикнула вона, ледь переступивши поріг. – Ніякого обману не було, – похитав головою кравець, – я склав в коробку все те, що було перераховано вами. Якщо ж там все ж таки чогось не вистачає, то, можливо, це тому, що ви забули це сплатити. Джерело

Якось батько з сином мандрували. Батько сидів на віслюку, а син вів віслюка за вуздечку. Раптом вони почули, як один перехожий каже іншому: – Поглянь на цього бідного хлопчика. Його маленькі ніжки ледь встигають за віслюком. А жорстокий батько не знає жалю. Чоловік взяв ці слова близько до серця. Він зліз з віслюка і звелів сину їхати верхи. Не минуло й кількох хвилин, як вони зустріли інших перехожих, які почали показувати на них пальцями і хитати головами: – Яка ганьба! Малий їде верхи, як султан, а його бідолашний батько біжить слідом. Хлопчик страшенно зніяковів і попросив батька сісти позаду нього. – Люди добрі, подивіться на це, заголосила жінка під чадрою. – Як вони мучать нещасну тварину! У неї вже хребет провис, а старий і малий нероби сидять на ньому, як на канапі. Батько з сином мовчки злізли з віслюка і, понуривши голови, побрели далі. За рогом вони зустріли інших перехожих, які почали насміхатись з них: – Чого це ваш віслюк нічого не робить, не приносить жодної користі, навіть не везе когось із вас на собі?Батько зітхнув, пригостив віслюка соломою і сказав синові: – Хоч би що ми робили, хлопче, обов’язково знайдеться той, хто з нами не погодиться. Гадаю, ми самі маємо вирішувати, як нам мандрувати. Джерело

Орлу від природи дано жити 70 років. Але далеко не всі представники можуть дожити до цього віку… У 40 років пазурі орла стають занадто довгими і гнучкими і він не може схопити ними здобич. Його дзьоб стає занадто довгим і зігнутим і не дозволяє йому їсти. Пір’я на крилах і грудях стає занадто густим і важким, тому заважає літати. Тоді орел стоїть перед вибором: або смерть, або тривалий і болісний період зміни, що триває 150 днів… Він летить до свого гнізда, що знаходиться на вершині гори і там довго б’ється дзьобом об скелю, поки дзьоб не розіб’ється і злізе… Потім він чекає, поки відросте новий дзьоб, яким він вириває свої кігті… Коли відростають нові кігті, орел ними висмикує своє занадто важке оперення на грудях і крилах… і тоді, після 5 місяців болю і мук, з новими дзьобом, кігтями і оперенням орел знову відроджується і може жити ще 30 років… Мораль: Дуже часто для того, щоб жити, ми повинні змінитися, іноді цей процес супроводжують біль, страх і сумніви… Ми позбавляємося від спогадів, звичок і традицій минулого… Тільки звільнення від вантажу минулого дозволяє нам жити, насолоджуватися теперішнім і підготувати себе до майбутнього. Джерело

“Одного разу в Олександрії в велике свято з’їхалося в монастир безліч жебраків, калік та убогих. Місця, де можна переспати, багатьом не знайшлося; прямо в коридорі влаштовувалися. Один старець після молитви в своїй келії через напіввідчинені двері чує: “Господи, Господи, як Ти нас любиш! Як все прекрасно, як добре! Ось, у мене рогожа – я її підстелив, нею ж і накрився. Скільки людей голодних зараз, а ми сьогодні навіть поїли, хоч і не досхочу, але поїли. Багато людей в холоді, в тюрмі, в камерах знаходяться, повітря там немає, а тут все прекрасно, все добре. Ми на волі, а є люди, які білого світла не бачать . У них кайдани на руках і ногах і ланцюги. А тут повна свобода. Господи, яка Твоя милість велика! ” Так дякував Господу хворий жебрак. Треба вміти дякувати Господу скрізь і завжди. Тоді і душа утихомириться”. Архим. Амвросій (Юрасов) Джерело

Чи треба заступатися, коли на людину обрушили лавину наклепів? Коли когось звинувачують безвинно, цькують? Чи просто пліткують про людину, неправду розповідають, насміхаються? Їх багато. А ви один. Адже можна просто відійти, зробити вигляд, що не чув, потім справедливість сама відновиться? Або людина сама себе захистить. Ми що можемо зробити? Є давня казка про мурашку. Злий цар вирішив спалити пророка. З пророками таке трапляється часто… І царські прислужники розпалили багаття. А мураха набрала в рот води і поповзла гасити багаття. Вона воду виприснула і поспішила знову за водою. Це викликало гомеричний сміх, таке діло. «О мураха, ти така крихітна! Чим допоможе малюсінька крапля води із твого рота? Як ти згасиш нею полум’я?», – питали у мурашки, сміючись. Мураха відповіла: «Настане Судний день. Він для всіх настане, для всіх, хто живе. І мене спитають: а що ти робила, коли живу людину хотіли спалити? Ти що робила? Тому я роблю посильне. Гашу вогонь як можу!». Ця стародавня казка – велика казка. Тому що всіх запитають, кожного: що ми особисто робили, коли когось мучили і знущалися? Поливали брудом, очорняли? Коли чинилося зло та несправедливість? Навіть якщо ти крихітна мураха, тебе все одно запитають неодмінно. І краще носити краплі води в роті, ніж не діяти зовсім і мовчки дивитись на зло. Краще сказати. Втрутитися. Іноді суттєвої користі для того, на кого напали, не буде. Іноді зусилля марні. Але це потрібно для нас. Крапля води мурашки може загасити полум’я злості. Але мураха відповість у Судний день: «Я гасила вогонь, як могла!». Ось у цій відповіді головний сенс. І це велика притча. © Анна Кир’янова