Бог є, тому життя повне сюрпризів! Повчальна історія, яку вам варто прочитати саме зараз
Доброго ранку, – сказала жінка, проходячи повз чоловіка, що валявся на землі. Той оторопіло підняв на неї очі. Відразу було видно, що жінка добре заробляє – дороге пальто і доглянуті руки говорили самі за себе. Спочатку чоловік вирішив, що вона знущається над ним, як і багато інших, які кожен день проходять повз нього. – Дайте мені спокій, – зі злістю промовив він. Але на його здивування, жінка не зрушилась з місця. Вона усміхнулася і рівний ряд білих красивих зубів, доповнили усмішку. – Ви голодні? – запитала вона. – Ні, – відповів він, посміхнувшись. – Я тільки що пообідав з президентом. Ідіть уже, куди йшли! Посмішка жінки стала ще ширше. Раптом він відчув її руку на своїй руці. – Що ви робите, жіночко? Я сказав, щоб ви дали мені спокій!Поруч чергував поліцейський, який, почувши крики, підійшов ближче. – Якісь проблеми, пані? – запитав він. – Ні, що ви, офіцер, – відповіла вона. – Я просто намагаюся підняти цю людину на ноги. Чи не допоможете мені? Офіцер спантеличено почухав потилицю. – Цей старий, він наш місцевий безхатько. Він живе на цій вулиці протягом декількох років. Що ви хочете від нього? – Бачите той кафетерій неподалік? – запитала вона. – Я хочу відвести цього чоловіка туди і нагодувати. – Жіночко, Ви з глузду з’їхали! – бездомний пручався з усіх сил. – Я не хочу йти туди! Раптом він відчув, як сильна рука поліцейського підхопила його з іншого боку і підняла з землі. – Відпустіть мене! Я нічого не зробив. – Заспокійся, вона хоче тобі допомогти, – відповів поліцейський. – І не сперечайся з нею. Нарешті, не без зусиль, жінка та поліцейський відвели старого в кафе і посадили за столик в кутку. Був пізній ранок, сніданок вже пройшов, а час обіду ще не настав, тому людей було небагато. Менеджер тут же підійшов до їхнього столика. – Пане поліцейський, шо тут відбувається? – запитав він. – Що все це значить, ця людина в біді? – Ця пані привела його сюди, щоб пригостити сніданком, – відповів поліцейський. – НЕ тут! – роздратовано відповів менеджер, – присутність такого роду людей шкодить бізнесу. Старий бомж посміхнувся беззубою усмішкою: – Бачите, я ж казав вам. Тепер, відпустіть мене, будь ласка! Жінка повернулась до працівника кафе: – Хлопче, ви є менеджером цього кафе і Ви знаєте хто у вас що тижня орендує банкетну залу? – Звичайно, – відповів той, – вони найповажніші наші клієнти. – О, та ви, напевно, маєте непогану виручку з цих зустрічей? – А вам яке діло? – Вибачте, молодий чоловіче, я президент і головний виконавчий директор компанії, яка орендує цю залу . – О, вибачте – тільки і зміг вимовити шокований менеджер. Жінка знову усміхнулася: – Я думаю, це змінює ситуацію, правда? – Вона глянула на поліцейського, який з усіх сил намагався не розсміятися – Хочете приєднатися до нас на чашку кави і ланч, пане офіцер? – Ні, дякую, – відповів він, – я на службі. – Тоді, можливо, чашку кави з собою? – Так, дякую. Було б дуже великодушно з вашого боку. Менеджер прийшов в себе і швидко промовив: – Ваша кава зараз буде готова. Офіцер обернувся до жінки: – Спритно ви його поставили на місце. – Я не ставила собі таку мету. Вірте чи ні, але у мене інші причини.Вона присіла за столик навпроти збентеженого бродяги і пильно подивилася йому в очі: – Друже, ви пам’ятаєте мене? Старий уважно вивчав поглядом кілька хвилин: – Ну, Ви здаєтеся мені знайомою. – Я трохи старше зараз. І вже точно на вигляд змінилась, ніж в дні моєї юності, коли ви працювали тут. Одного разу я зайшла саме в це кафе, голодна, замерзла, в дешевому одязі. – Ви!!!? – Що стояв поруч офіцер не втримався від коментаря, він не міг повірити, що така шикарна жінка колись могла виглядати інакше. – Я тоді тільки закінчила коледж, – продовжила розповідь жінка, – приїхала в місто в пошуках роботи, але так нічого і не змогла знайти. Зрештою, закінчилися гроші і мене виселили з найманої квартири. Був місяць лютий, стояв страшний мороз, мені нікуди було піти, і я забрела в це кафе, щоб погрітися. Старого раптом осяяла широка усмішка. – Тепер я згадав! – скрикнув він, – я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна попрацювати тут в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу. – Саме так, – відповіла жінка, – потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був в меню, пригостили гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене у вас будуть неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали свої гроші в касу за мій сніданок. – Так, ви почали свій бізнес? – в нетерпінні запитав старий безхатько.– Я влаштувалася на роботу на наступний день. Я сама прокладали собі дорогу до успішного життя. Зрештою я почала свій власний бізнес і, з Божою поміччю, він став рости і процвітати. – Вона відкрила сумочку і дістала візитну картку: – Коли ми закінчимо тут, я хочу, щоб ви нанесли візит моєму комерційному директору. Він відповідальний по персоналу нашої компанії. Я поговорю з ним, і впевнена, він знайде для вас підходящу роботу в офісі. – Вона усміхнулася: – Думаю, що він зможе навіть дати вам аванс, щоб ви купили собі одяг і знайшли житло, поки ви самі не станете на ноги. І запам’ятайте, якщо вам коли-небудь що-небудь знадобиться, мої двері завжди відкриті для вас. – Спасибі вам! – по щоках бродяги текли сльози, – Як я можу віддячити вам? – Не дякуєте мені – відповіла жінка, – Господь допоміг мені через вас, тепер Він допомагає вам через мене! Вийшовши з кафе, офіцер і жінка зупинилися біля входу на хвилину, перш ніж їх шляхи розійшлися. – Дякую за вашу допомогу, офіцер. – Навпаки, шановна – відповів він, – завдяки вам я побачив сьогодні чудо, я ніколи не забуду цього. І … дякую за каву! Пам’ятаймо – Бог є, тому життя повне сюрпризів! Що посієш – те й пожнеш… Джерело
