Ви знаєте, що таке взяти людину за руку?

Знаєте, у що треба вірити в хвилину відчаю? У те, що допомога вже наближається. Ви ж молилися, ви подумки зверталися до Бога, до Вищих Сил, до інших людей, просили допомоги? Щосили просили, а тепер зневірилися. Ось багато людей що-небудь з собою і робили саме у хвилину відчаю. Бо не отримали допомоги і порятунку. Я наведу простий приклад. Якщо ви викликали “Швидку”, через скільки вона приїде? Сумніваюся, що через п’ять хвилин. Або якщо радист на потопаючому судні послав сигнал “SOS”, рятівний корабель прибуде не відразу, правильно? Якийсь час треба чекати і триматися своїми силами. Скільки саме чекати – важко сказати. Але допомога прибуде не відразу, навіть якщо ваш дзвінок і сигнал зафіксовані, прохання-молитва почуті. І ось цей час очікування багато хто не розуміє і не приймає. Раз допомоги немає, навколо тільки бурхливе море і непроглядна темрява, значить, розраховувати немає на що. І відчай поглинає людину швидше, ніж морська безодня або хвороба… Поки ваш сигнал дійде до того, хто може допомогти, – це час очікування. Поки той, хто отримав сигнал, відправить вам “Швидку” або найближчий рятувальний корабель, або потрібну людину – це теж час очікування. І поки до вас доберуться рятівні люди або обставини – це теж час очікування. Але людині в розпачі і в біді здається, що нічого не змінилося. Нічого не відбувається. Все те ж бурхливе море і густа темрява. Вона просто не вірить в те, що почався процес порятунку; так часто буває. А треба вірити і чекати. І докладати всіх зусиль для того, щоб протриматися. Зазвичай вже на наступний день починаються перші рятівні події: з’являються люди і обставини, які можуть допомогти. Іноді це відбувається пізніше. Але найчастіше відбувається. Головне – пережити ніч відчаю і продовжувати боротися. © Анна Кир’янова

Єдиний птах, який наважується клювати орла – це ворона. Вона сідає на спину і впивається в його шию. Проте орел ворону не скидає, не б’ється з нею, не витрачає на неї свої сили та час. Він просто розправляє крила і починає підніматися вгору в небеса. І чим вище його політ, тим менше повітря залишається для ворони. І тоді вона падає вниз. Коли людина рухається в напрямку своєї мети у неї немає часу сперечатися, комусь щось доводити. Спрямовуйтесь вперед, решта відпаде саме собою. © Автор невідомий

Не можна любити людину тільки тоді, коли вона у доброму гуморі, радує тебе і приносить одне суцільне щастя. Якщо ти дійсно любиш, то люби і її печаль, поганий настрій і навіть ниття. Люби, коли вона мовчить, коли зла і груба – тоді ще сильніше люби, адже в такі моменти вона особливо потребує твоєї любові. Справжня любов пом’якшує навіть найтемніше серце, заспокоює будь-які душевні бурі. А щира ніжність взагалі творить справжні дива. Є думка, що кожні сердечні обійми продовжують життя нa один дeнь. Обіймайте своїх коханих, цілуйте їх по кілька разів на день, даруєте їм стільки ніжності, скільки є її в вашій душі – не скупіться на неї, вони справжні ліки від усіх напастей. Адже яким би втомленим і засмученим ти не був, немає нічого кращого, ніж почути від близької і рідної людини: “Іди до мене. Я так тебе люблю!” © Аліна Єрмолаєва

Кожний дотик до вашої душі, як і ваш до чужої, залишає слід в книзі доль і змінює хід подій. Будьте уважні, торкайтеся дбайливо. Неможливо передбачити, хто залишиться поруч … Є близькі. Є чужі. Є ті, хто побічно йде з тобою по життю, не особливо впливаючи на нього, але присутні з деяких причин. Є ті, хто впритул наближаються до тебе і змінюють хід подій в твоїй історії. Є ті, що приходять і ті, що йдуть. Одні за мить залишать слід в щоденнику твоєї душі, інші, коли вони присутні роками поруч, навіть не торкнуться струни твого серця. Неможливо передбачити, хто залишиться з тобою. Іноді близькі відпускають твою руку на краю безодні, а зовсім чужі раптово її подають, щоб врятувати тебе. Можна йти по одній дорозі, але дивитися в різні боки. Можна йти по різних дорогах, але, раптово зійтися на перехресті доль. І ніхкому не відомо знати, що станеться через хвилину, місяць, рік. Але, вриваючись в чуже життя, або навіть ледь торкнувшись його, залиште в ньому те, що стане іншому маяком в найтемнішу ніч. Залишаючи в душі, це ледь відчутне світло, може розпалити вогонь через час, в найпотрібніший для цього момент, коли, здавалося б, порятунку вже немає. Будьте добрішими, милосерднішими, щирішими. Це не слабкість і не порок. Це – сила, якої немає ціни. Говоріть важливі слова дорогим вам людям вчасно, адже вони мають найбільшу цінність саме тоді, коли на них чекають. Все, що так важливо серцю, має свій термін придатності. Всьому свій час: слову – свій, вчинку – свій. Говоріть важливі слова і чужим для вас людям – можливо через вас до них звертається їх ангел-хранитель. Всі ми мандрівники в цьому житті, які частково або тісно переплітаються один з одним. І всупереч поширеній думці про те, що людина завжди була, є і залишається одною, я скажу: Ви ніколи не були одні, навіть якщо так впевнені в цьому. Кожний дотик до вашої душі, як і ваш до чужої, залишає слід в книзі доль і змінює хід подій. Будьте уважні, торкайтеся дбайливо. Джерело

Якщо заміжня жінка добре виглядає, незважаючи на вік – треба підійти і потиснути руку її чоловікові. Це його заслуга. Він не мучив свою дружину гидкими витівками. Не звалював на неї чорну роботу. Не обзивав її, не критикував, не кричав грубим голосом. Він її обіймав, цілував і любив. І говорив похвалу і компліменти. І захищав від небезпек. І втішав в тривозі. І, завдяки хорошому поводженню, він отримав красуню. У віці за сорок це так ясно! Дружина у доброго чоловіка красива, елегантна, спокійна. Сидить собі і посміхається. Або щось по дому робить. Або просто гуляє під ручку з чоловіком ввечері, а всі інші чоловіки заздрять. І думають: а чому моя дружина не така? Ах, так зрозуміло, чому – жінку треба берегти і плекати, як бойового коня. Як дорогу машину. І просто – як людину. Поруч з кожною заміжньою немолодою красунею є той, кому треба руку потиснути – її чоловік. Звичайно, бувають самотні красиві дами. І бувають дружини, які зберегли красу в нещасному шлюбі – але ось таких дружин я рідко зустрічала. Берегти треба свою дружину змолоду – і потім вона неодмінно залишиться красунею і розумницею. І всі будуть говорити, мовляв, пощастило людині з дружиною! Може, і пощастило. Але, скоріше, це заслуга мудрого і доброго чоловіка. Зовнішність жінки і характер дуже сильно залежать від поводження з нею. Від добрих слів ми світимося. Від обіймів молодіємо. Від поцілунків стаємо красивішими і добрішими… І по дорослій дружині завжди видно, який у неї чоловік: хороший або не дуже. Так що це чоловікам вибирати, кого вони хочуть поруч з собою бачити: красуню або чудовисько. Нам, жінкам, треба просто трохи тепла і ласки. Добрих слів і підтримки. А решту ми якось прощаємо – завдяки любові багато чого можна пробачити… Джерело

Ще ніхто так точно не описував! Пояснення того, як розумовий процес відбувається у чоловіків, а як – у жінок, з’явилося на сайті Tickld. Його автор – міжнародно відомий комік і спікер Марк Гунвор. Жінки влаштовані набагато складніше, ніж чоловіки. У чоловіків все просто, у жінок – складно. Знаєте, чому? Тому що у нас абсолютно різний біологічний пристрій мозку. Я почну з чоловіків. Чоловічий мозок – це пристрій, в якому панує ідеальний порядок. У нас все розкладено по окремих коробках. Секс – в одній «коробці», спорт – в другій, робота – в третій. У нас є багато коробок буквально для всього. У нас є «коробка» для автомобіля, є «коробка» для грошей, є «коробка», де зберігаються думки про роботу. Є “коробка” для вас, жінок. Є окрема коробка для дітей. Окрема коробка – це думки про матір. Вона десь там, в підвалі. Ми все і завжди складаємо в ці коробки. І є одне правило: поки розгрібаєш одну коробку, інші чіпати не можна. Якщо чоловік обговорює конкретне питання, він дістає конкретну коробку, відкриває її і обговорює тільки те, що в ТІЙ КОРОБЦІ. Тоді він закриває її і кладе на місце дуже, дуже обережно, щоб не зачепити інші коробки. З жіночим мозком все по-іншому. Жіночий мозок дуже, дуже відрізняється від чоловічого. Жіночий мозок – це великий клубок з дроту, де все пов’язано з усім. Гроші пов’язані з машиною, машина – з вашою роботою, ваші діти – з вашою матір’ю, все з усім пов’язане. В результаті розумовий процес у жінок – це як широкосмугова магістраль, на якій все управляється однією формою енергії – емоціями. Ось чому жінки, як правило, пам’ятають усе. Тому що, якщо ви берете будь-яку подію зі свого життя і підключаєте її до емоцій, вона залишиться у вашій пам’яті надовго. Чому в чоловіків все не так? Тому що, по-перше, ми часто забуваємо переглядати свої коробки. По-друге, відверто кажучи, нас взагалі мало що турбує по-справжньому. А жінки, як правило, піклуються про все і відразу. Вони просто люблять цей процес. А ще у чоловіків в голові є одна «коробка», про яку більшість жінок не підозрює. Це “порожня коробка”. Це наша улюблена коробка. Якщо у чоловіка є шанс це зробити, він завжди дістає з підсвідомості саме її. Що може бути краще, ніж абсолютно порожній мозок протягом декількох годин? Ось чому ми так любимо рибалку. І насправді те, про що я тут розповідаю, підтверджено науково. Кілька років тому Університет Пенсільванії провів дослідження і виявив, що чоловіки дійсно можуть відключатися, не думати ні про що, і при цьому дихати. На відміну від жінок. У них такого навику немає. Жіночий розум ніколи не зупиняється. Вони просто не можуть усвідомити “порожню коробку”. Це, звичайно, зводить їх з розуму, тому що ніщо так не дратує жінку, як чоловік, який сидить і нічого не робить. Марк Гунвор

«Запитали засновника Дубая, Шейха Рашида, про майбутнє своєї країни і він відповів: “Мій дідо їздив на верблюді, мій батько їздив на верблюді, я на Мерседесі, син на Ленд Ровері і мій онук водитиме Ленд Ровер, але правнук буде їздити на верблюді…” Чому це так? Важкі часи створюють сильних людей, сильні люди створюють легкі часи. Легкі часи створюють слабких людей. Слабкі люди створюють важкі часи. “Багато хто не зрозуміє, але треба виховувати воїнів, а не паразитів …»

Кожен повинен знати для чого варто відвідувати церкву. Якось одна старенька жіночка розповідала своїй маленькій онуці, що саме у храмі людина може знайти спокій душі та пережити там важкі часи свого життя. Через багато років, ставши дорослою, у дівчини почали з’являтись життєві труднощі. У цей момент вона почала згадувати слова бабусі й вирішила відвідати храм. Прийшовши у храм, там до неї підійшла інша жінка та зробила зауваження, що та неправильно тримає руки. Після підійшла інша та зауважила, що дівчина не там стоїть. Потім підійшла ще одна та зробила зауваження, що та прийшла не у тому одязі. А ще чоловік, який стояв поруч сказав, що вона не правильно хреститься. За цими подіями спостерігала ще одна жінка. Вона вирішила підійти та зробити всім зауваження. Жінка запропонувала придбати у церкві книгу, де розповідається про поведінку у церкві. Доросла онука вийшла із храму, сіла на східцях та почала лити сльози від сорому. Тут вона почула голос, який поцікавився, чому вона плаче. Піднявши очі вона побачила Ісуса та сказала Йому, що її не пускають до храму. Ісус обійняв дівчину, заспокоїв її та сказав, що Його іноді теж туди не пускають. Не слід дивитись на вигляд людини, яка заходить у храм, а важливо те, що знаходиться у неї у серці під час літургії. Джерело