Коли бомбили Югославію, один старенький священник сказав дуже просту істину:

Коли я навчалася в університеті на психфаку, один з наших викладачів сказав:«Батьки не завжди праві, але у вас є вибір, яке життя ви хочете прожити, і цей вибір у вас є, завдяки вашим батькам». У наших батьків було не найпростіше життя. Я добре пам’ятаю своє дитинство. Я пам’ятаю, як мама та бабуся кип’ятили білизну та прали її вручну. Я пам’ятаю, як ми жили, коли батькам по півроку не платили зарплату. І я пам’ятаю, зиму, коли в нас не було жодної їжі, як окрім картоплі та консервованих овочів з дачі. Я пам’ятаю, як плакала моя мама, коли в школі вкрали моє змінне взуття і не було грошей, щоб купити нове. У наших батьків надто багато сил витрачалося на те, щоб у нас був час. Щоб ми вчилися, щоб наше життя було не таким, як у них. Так, вони жили неправильно. На нашу думку. Але наше правильне, з відпочинком у санаторії, з походами в музей, з подорожами, з книгами та саморозвитком виросло на їхній картоплі. І на цьому картопляному полі серед своїх таких самих подруг вони навчилися бути щасливими. А наше завдання поливати свій город і поважати те, що зробили інші. Спочатку поважати. А потім дякувати. І тільки після цього починається зростання. © Олена Пастернак Іл.: sve.yurchenko

Почалися важкі часи. І треба згадати просту дитячу істину: Коли у вас багато цукерок – усі діти з вами хочуть дружити. Особливо, якщо ви щедро ділитеся. Багато друзів одразу з’являється! А потім цукерки закінчаться – вони закінчуються, якщо їх роздавати. І друзів поменшає. Залишиться руденький хлопчик і тиха дівчинка з кісками. І з ними можна просто грати, без цукерок. Або розповідати історії. Або мовчки сидіти на лавці, бовтаючи ногами. Так і з енергією. Іноді вона закінчується – і ніхто не дзвонить, не пише, не приходить. Ми нікому не потрібні. Майже нікому. Крім хлопчика та дівчинки, які залишаються з нами завжди. Не має значення, що у нас є. Головне, що ми є. Ось із ними і треба дружити. Подивіться, хто залишився з вами, коли цукерки скінчилися. Ось із ними і дружіть. Потім знову будуть веселощі і свято. Потім знову буде багато всього хорошого! Але нехай найближче залишаються ті, хто сидів з нами на лавочці — просто так. І нічого не просив, не чекав. Просто був поряд. Це і є друзі, близькі. Нехай будуть близько. Завжди… © Анна Кир’янова Джерело

Чоловіки, на жаль, не розуміють одну просту істину, – жінки до божевілля взаємні. Жіноча сутність – рикошет. Ми так влаштовані. Ми вбираємо ставлення чоловіка до себе на підшкірному, енергетичному рівні, – які вчинки чоловік заради нас робить, які говорить слова і чи збігаються ці слова з діями. Згодом чоловік отримує бумеранг, який сам же і запустив, результат своєї ж власної поведінки, – жінку, яка виткана або з уваги, турботи, ніжності і тепла, якими він її балував, з часу і сил, які він в неї вкладав, з почуття надійності, захищенності, щастя і впевненості в ньому, які він їй давав. Або ж з точністю до навпаки. Бо жінка спочатку вбирає в себе енергію, яку в неї вкладає чоловік, а потім рикошетом, – повертає цю накопичену енергію назад. Це закон. Таким чином, чоловік може перетворити свою жінку або на квітучий сад, в який він зможе прийти, щоб відпочити після важких випробувань і знайти умиротворення, віддушину і спокій, або в чіткий і жорсткий смертоносний механізм, який його доб’є контрольним пострілом в голову, перед цим переламавши самолюбство, а в деяких випадках і життя. Ще раз, – жінка до божевілля взаємна. Не злопам’ятна, не дріб’язкова, не мстива. Взаємна. І якщо ви бачите перед собою ніжну, турботливу, спокійну, люблячу і віддану жінку, значить ви, – істинний чоловік. Якщо ж перед вами холоднокровна, байдужа жінка, яка одного разу переступить через вас і піде, навіть не обернувшись, значить в минулому ви дуже сильно “постаралися”, а ліміт жіночого вибачення і терпіння вичерпано назавжди. Пам’ятайте. Дивлячись на свою жінку, ви дивитеся на себе. Вона є відображенням вашої поведінки, вашого виховання, ваших вчинків і вашого ставлення до неї. Тому не вимагайте того, чого не можете віддати самі. © Лія Русс Джерело

Чи замічали ви, що люди частіше сміються, ніж плачуть? Коли людина сміється, вона може це робити зовсім відкрито, а коли людина плаче, вона закриває своє обличчя руками. Ніби плач робить її більш вразливою для зовнішнього світу. Це найбільш блаженний стан, коли нашої душі доторкається Господь. Все наше життя проходить в гріхах, в погоні за чимось. І ось, коли нашої душі доторкається Господь, ми оживаємо. Коли наша душа оживає, вона починає плакати. Тому, коли ви плечете в церкві, особливо при молитві, ви насправді оживаєте, радієте. Господь доторкнувся до вашого серця. Дуже часто в церкві лиються сльози, зате з якою ж легкістю на серці ми виходимо з храму. Джерело

Один мудрець сказав: Жінки, як яблука. Найсмачніші висять на самій маківці дерева. Багато чоловіків не хочуть лізти на дерево за смачними яблуками, бо бояться впасти і вдаритися. Натомість вони збирають яблука, що впали з землі, які не такі гарні, зате доступні. Тому яблука на маківці думають, що з ними щось не так, хоча насправді вони Неперевершені! Їм просто потрібно дочекатися того чоловіка, який не побоїться залізти на верхівку дерева… Автор невідомий

Маленький хлопчик промовив мамі, що любить її зовсім. Вона виправила його: не “зовсім”, а “дуже”. Дитина всеодно стояла на своєму: ні, зовсім. Дуже я люблю конячку і авто, а тебе зовсім. І мама усвідомила – він її любить зо всім. З усім, що в ній є. І це можна вважати головною ознакою любові. Михайло Епштейн Джерело

Часто люди думають, що можна стати щасливим, отримавши якесь задоволення. Але задоволення не дорівнює щастю, іноді після задоволення залишається порожнеча. Як шукати за правдивим щастям? А щастя насправді – на горі блаженств: осягнути ті блаженства, про які говорив Ісус. Блаженні вбогі духом… Що є вбогість духом? Бути вбогим духом – це бути вільним, вільним від усіх тимчасових і матеріальних речей.Людина, яка не покладається на багатство, що є її запевненням майбутнього, є убогою духом.Господь дав нам багато засобів, якими можемо користуватись. Але вони не є самоціллю. Ми приходимо нагі – і йдемо нагі. І щораз прагнучи більше і більше, ми втрачаємо найголовніше.Часто в людей, які думають, що їм усе під силу, які не зважають на інших у своєму прагненні до збагачення, трапляється так, що є все, а немає сім’ї, злагоди, розуміння.Чи варто купляти телефон останньої моделі на гроші в кредит? Мабуть, ні. Але чому багато людей чинить саме так? Бо часто це спроба виправити якусь рану минулого, дитинства, коли не було змоги щось мати або ж прагнення надати собі статусності через річ. Але речі ніколи не зроблять людину багатою. Блаженні тихі… Що означає бути тихим? Бути жертвою, постійно змовчуючи, упосліджуючи себе? Ні, бути тихим – це вміти висловлювати свої почуття та емоції правильно – спокійно із гідністю Божої дитини.Віднайти у собі лагідність і спокій, щоби так ставитись до ближніх. Блаженні засмучені… Християнство не є усмішкою від рота до рота. Смуток також присутній в людському житті і це також нормальне пережиття, нормальна емоція. Ми переживаємо біль, втрати, нормально посумувати. поплакати. Цей час проходить. Бути християнином – це бути щирим, не надягати маску радості, коли насправді сумно, коли померла близька людина. Деколи людина, виплакуючи сльози, зцілюється.В церковній традиції є жалобні богослужіння, які супроводжують людину в її переживаннях. Голодні і спраглі справедливості… Якщо людина справді шукає правди – матиме насичення. Що таке залежності? Це обман, фальшивка, щоби отримати те, що хоче, тут і зараз. Наркотики, алкоголь, комп’ютерні ігри…Сенс життя – дуже важлива річ. За щоденними гонками ми не бачимо, а куди ж ідемо? Не бачимо усмішок наших рідних.Задумаймось, для чого ми робимо те, що робимо. Чи роблять наші справи нас щасливими? Блаженні милосердні… Бути милого серця – щиро бажати іншому добра, а не обговорювати. Хоча й сьогодні спілкування дуже мало: сусіди живуть поруч, а не знають одне одного.Милосердя – вміти давати і вміти прощати. Усі ми – не без гріха. Прощення – це чудовий засіб, який скріплює, навіть ті стосунки, які здаються розбитими. В японській традиції розбите горнятко спаюють золотом. Прощення і є тим золотом, яке робить наші стосунки лише кращими і міцінішими. Блаженні чисті серцем… Бути чистим, відкрити, відвертим – без масок. Наше життя сьогодні виглядає на маскарад масок: ця для дітей, дружини, шефа, друзів, колег.Маска ніколи не закриває очей. Які би ми маски не одягали – слід дивитись одне одному в очі. Це те, що нам так потрібно, і про що ми так часто забуваємо.Пильнуй своє серце – заглянь, а що там всередині? Купи мотлоху? Без чистого серця немає любові, в якій ми єднаємось одні з одними. Блаженні миротворці… Мир – це найперший дар воскреслого Христа. Коли людина перестає воювати сама з собою, починає любити себе і бачити прекрасне в собі – вона має мир і може ним ділитись.Миру потребують наші сім’ї, бо у сімейних війнах ніколи немає переможців. Краще взятися за руки і повторити: Ти мені не ворог! Джерело

Нічого не болить. Немає ні температури, ні ломоти в кістках, ні запаморочення. Тільки немає сил і нічого не хочеться… Коли нічого не хочеться, навіть найкращого, того, чого ви завжди хотіли, це тривожний симптом. Перевірте своє здоров’я. І загляньте у свою душу… Коли мій чоловік був маленьким хлопчиком, він захворів. Нічого в нього не боліло, він ні на що не скаржився, він був слухняний і добрий хлопчик. І діти не знають слів: «Щось я погано почуваюся, якась слабкість і занепад сил!», — вони знають лише «болить», «нудить», — цілком конкретні речі. А хлопчик просто слабшав, млявий сидів на дивані з книжками або тихенько катав машинку. І весь час хотів спати. Але вранці треба було йти в садок, потім із садка йти додому… Він і йшов за ручку з мамою слухняно. І ні на що не скаржився. І медсестра у садочку теж говорила, що все нормально. Просто тиха дитина така. Знаєте, як мама зрозуміла, що хлопчик серйозно хворий? Вона проста жінка, кругла сирота з села, у п’ятнадцять років втекла з лісоповалу до міста після війни. І закінчила лише чотири класи — її відправили працювати в колгоспі, такі часи були. Вона не лікар. І не психолог. Але вона зрозуміла, що її син у біді, коли привела маленького Едіка на ринок. На великий Центральний ринок — там тоді продавали південні фрукти та різні смачні речі, яких не було в магазинах. І ось мама привела хлопчика на ринок, ось що вона зробила, щоб його порадувати. Хоча вона була бідна. На прилавках лежали грона винограду, рум’яні яблука, жовті медові груші, чорнослив синюватий, блискучий, золотиста курага та родзинки… Це в нас, було просто диво бачити, особливо взимку. І мама запитала: “Що ти хочеш, синку? Я куплю тобі все, що тобі хочеться. Ти тільки пальчиком покажи, що тобі купити? Я гроші отримала і маю гроші, багато. Що ти хочеш? Може, винограду?”. А хлопчик підняв худеньке личко з тінями під очима і тихо, винувато так відповів: “Я, мамо, нічого не хочу. Спасибі!”. Ось тут мама і зрозуміла, наскільки все погано. І боязка, сором’язлива мама набралася рішучості і повела свого хлопчика до всіх лікарів, доки не знайшли причини. Справді, розвивалося небезпечне захворювання, яке вдалося зупинити та вилікувати на самому початку. Нічого не боліло, температури не було, горло не червоне, нежиті немає. А хвороба вже потихеньку так убивала дитину, безсимптомно майже непомітно. Добре, що його мама врятувала. Ось так дізналася про хворобу. І все закінчилося добре, почали лікувати та вилікували. І влітку хлопчик уже з апетитом їв яблучка, маленькі та тверді, але дуже корисні! Ось так проявляється іноді «хвороба на смерть». Нічого не болить. Немає ні жару, ні ломоти в кістках, ні запаморочення. Тільки нема сил і нічого не хочеться. Навіть коли життя викладе на прилавок все найкраще, привабливе, апетитне, людина тихо подякує і скаже: «Дякую. Я чомусь нічого не хочу!». Ні кохання не хочу, ні підвищення по роботі, ні моря, ні круїзу, ні нової машини. Дякую, але мені нічого не хочеться. Тільки ніхто не запитає у дорослої людини, чого їй хочеться. Нікому зазвичай до цього немає діла, чесно кажучи. А сам хворий вважає свій стан нормальним, адже нічого не болить. І нічого особливо не мучить, бо нічого не хочеться. Хочеться спати, але й спати не завжди може людина. І немає поряд люблячої мами, яка відведе до хорошого лікаря. Що вам хочеться? Що ви взяли б з прилавка життя, якби вам це купили? І наскільки вам цього хочеться? Запитайте себе, якщо більше немає кому вас про це запитати. Втім, ось я питаю. А ви дайте відповідь чесно. Якщо хочеться, то все непогано. А якщо ні – перевірте своє здоров’я. І загляньте в свою душу – що вас мучить і обтяжує? Це знаєте тільки ви та той, хто вас любить. Автор: Анна Кір’янова Джерело