Запроси мене в осінь до танцю.
Поверни в молоді мої сни.
Нам ніколи не буде по двадцять,
Не бува в листопаді весни.
Закружляймо, як листя кленове
В наш осінній терпкий листопад.
Хоч на мить поверни мене знову
В ніжну юність весняну назад.
Знаю: нас там ніхто не чекає,
Бо в минуле нема вороття.
Хай же музика гучно лунає,
А цей вальс нам продовжить життя.
Ольга Дриль
***
Через тумани
Іду наосліп.
Бинтую рани.
Пишу ж про осінь.
Що ноги босі.
Біль тисне груди.
Пишу ж про осінь.
Місяць уповні
Сміється з неба.
Ночі безсонні.
Думки про тебе.
Зоране поле.
Сивíє просинь.
Ти — в серці болем.
Пишу ж про осінь.
Тихо зітхаю
У безголоссі.
Треба б — КОХАЮ!,
Пишу ж про осінь.
Дві чашки кави
Варю щоранку.
Не закриваю
Дверей на ґанку.
Тебе забути
Не можу досі.
Сріблястим смутком —
Сніг у волоссі.
Літá минають,
Як в травах роси.
Де ж Ти? Немає..
Лиш я…
Лиш осінь…
© Ольга Грейнер Савич
***
Присядь до мене осінь, на хвилинку,
Посидимо на лавочці у сквері,
Дозволимо на мить собі зупинку,
У затишній, осінній атмосфері.
Красиве жовте і багряне листя,
Червоні ягоди калини, глоду,
Що сяють на кущах, немов намисто.
Я буду відчувати подих вітру,
Який зриває листя і каштани,
І підставлятиму обличчя світлу,
Щоб розчинились всі душевні рани.
Я буду грітися в обіймах сонця,
І споглядатиму красу природи,
Зловлю енергію Землі в долонцях,
Краплинку радості та насолоди.
Мене ти надихнеш і зачаруєш,
Натхненням спустишся мені у вІрші,
Ти потім далі з вітром помандруєш,
А я залишуся у повній тиші.
Я зустріч закарбую у світлини,
Щоб поруч посміхались хризантеми,
Яскраві чорнобривці та жоржини,
А потім напишу про них поеми!
Автор: Віта Гориславець
***
Ходімо зі мною на каву,
Я знаю кав’ярню чудову,
Там столики пахнуть тим’яном,
А квіти говорять з тобою.
Там вітер шепоче про щастя,
І осінь сумна на зап’ясті
Лишає червоне намисто.
Ми сядемо час зупинити,
Хтось небо зірками замріяв,
І прагне душа відпочити –
За столиком я і надія.
