Жили чоловік і дружина.
Спали під однією ковдрою, але дивилися в різні боки життя.
Він вірив у себе —
у розум, у здібності, у ринок, у цифри, у криптовалюту.
Казав:
— Головне — працювати. Успіх приходить до сильних.
Вона вірила в Бога.
І щовечора, коли він уже засинав, тихо складала руки.
Молилася не лише за себе.
Молилася за нього:
— Господи, бережи його.
— Дай йому мудрість.
— Відверни від помилок.
— Благослови його працю.
Минали роки.
Йому щастило.
Угоди складалися.
Небезпеки обходили стороною.
Рішення, прийняті навмання, дивним чином виявлялися правильними.
Він усміхався і казав:
— Я знав. Я все правильно прорахував.
Це мій розум. Моя праця. Мій успіх.
А вона мовчала.
І дякувала Богові.
Одного разу старий священник сказав йому:
— Ти дуже багатий.
— Знаю, — відповів чоловік гордо.
— Ні, — усміхнувся священник. — Ти багатий, бо хтось щодня стоїть за тебе перед Богом.
Чоловік замислився.
Бо не все, що виглядає як удача, є лише розрахунком.
І не кожен успіх народжується тільки з наших зусиль.
Іноді над нашим життям стоїть тиха молитва.
І Бог діє там, де ми навіть не здогадуємося.
Бо любов молиться.
А Бог чує.
І той, хто думає: «Це лише я»,
часто не знає, що його найбільший скарб —
це людина, яка молиться за нього в тиші.
