Одна з найкращих притч: «Якось чоловік запитав у Сократа …»

Село, що розташувалося біля замку, розбудив голос каштелянового посланця, який зачитував на площі оголошення свого пана. “Наш улюблений господар запрошує усіх своїх добрих і вірних підданих взяти участь у гостині, яку він влаштовує з нагоди своїх уродин. На кожного чекатиме приємна несподіванка. Однак господар просить про невеличку послугу: ті, котрі ітимуть на гостину, нехай принесуть зі собою трохи води, аби поповнити запаси замку, що вже ось-ось вичерпуються…” Посланець кілька разів повторив це оголошення, відтак розвернувся й у супроводі сторожі рушив назад до замку. У селі всіляко обговорювали запросини. – О, той визискувач! Та ж має стількох слуг – хіба не можуть наповнити резервуар?.. Занесу склянку води – і доста! – Та ні! Прецінь він завше був добрий і щедрий! Занесу йому барильце. – А я… хіба наперсток! – А я цілу бочку! Зраненька, у день, коли мала відбутися гостина, можна було спостерігати дивну валку, що прямувала до замку. Дехто пхав перед собою величезні бочки, деякі, важко сапаючи від натуги, несли в руках великі відра, наповнені по вінця водою. Інші, беручи на кпини своїх супутників у дорозі, несли невеличкі карафки або й маленькі склянки на таці. Нарешті валка досягла подвір’я замку. Всі повиливали воду до величезного резервуару, відтак поставили кожен свою посудину збоку і рушили до бенкетної зали. Смаковиті страви й напої, танці і співи безнастанно змінювали одне одного. Нарешті, надвечір, господар замку ґречно подякував усім за те, що прийняли його запросини, і віддалився у свої покої. – А обіцяна несподіванка? – стали невдоволено і розчаровано ремствувати деякі із запрошених. Інші були сповнені радості: – Наш господар влаштував для нас чудову гостину! – говорили між собою. Відтак усі, перш ніж рушити додому, пішли за своїми посудинами. В одній хвилині звідтам залунали вигуки: то радості, то розпачу, то злости. Кожна посудина була по вінця наповнена золотими монетами! “Ох! Якби ж то я приніс більше води…” Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють. (Євангеліє від Луки, 6, 38) © Бруно Ферреро Джерело

Одна жінка розповідала, що якось зайшла до кімнати свого синочка, щоб поцілувати його. Виходячи з кімнати, погасила світло, алe раптом його стривожeний голосок благально звeрнувся до нeї: “Матусю, нe йди!” Вона підійшла до нього, нахилилась над ним: “Чому, сонeчко?” – “Тому що, коли тeбe нeмає, я такий… я такий…бідний”. Роздумуючи над розмовою хлопчика, чому бідний? Аджe він міг сказати: “Мeні сумно” або “Я боюсь”. І цe було б звично, банально. Бо попри всe, сум, як і страх, швидко розсіюється. Алe хлопчикові вдалося підібрати слово, якe щонайтоншe виражає його почуття: “Я є бідний”. А цe вжe щось значно більшe. Бідний – цe той, кому бракує нeобхідного, хліба насущного, хто позбавлeний цього силоміць, можe помeрти. Цe так гарно, що хлопчик малeнький так сильно відчув того вeчора, що його мама є його сeнсом життя, його щодeнним хлібом, що бeз нeї він є справді бідний, бідний аж до тривоги й нeспокою. А чи зможeмо ми одного дня сказати Богові, як той хлопчик, з таким самим поривом, з тією ж силою пeрeконливості: “Господи, нe йди. Бо, коли Тeбe нeмає, я такий бідний”. Того дня, коли такe станeться, – цe будe наукою молитви. Джерело

Одного разу на зустрічі однокласників до вчителя підійшов молодий чоловік і запитав:– Ви не пам’ятаєте мене?– Ні – відповів учитель. – Як же?! У дитинстві я вкрав годинник у однокласника, і той почав плакати, коли виявив пропажу. Тоді ви сказали, що будете обшукувати нас поки годинник не знайдеться. Я від сорому і страху не знав, що робити. Я уявляв, як перетворюся на ізгоя і посміховисько для всієї школи. Але ви веліли встати обличчям до стіни і закрити очі. Ви почали перевіряти кишені і коли черга дійшла до мене, ви витягли годинник … але продовжили, поки не перевірили всіх.Ви віддали годинник тому хлопцеві і за весь час навчання жодного разу навіть не заїкнулися про цей випадок. Невже ви не пам’ятаєте хто зробив таке?! – Ні – сказав учитель. – У той день я обшукував вас з закритими очима… Джерело

Одна жінка розповіла: якось вона не витримала і все висловила чоловікові з гірким надривом: «Я знаю, чому ти мене розлюбив. Чому ти перестав мене обіймати, цілувати, дарувати квіти. Я розумію, в чому справа. Так, я розтовстіла після пологів, я змарніла, мені ніколи зайнятися собою. Складка на животі з’явилася, целюліт на стегнах. Волосся не таке густе і блискуче, як раніше. Нормальний манікюр немає коли зробити. І з’явилися зморщечки ось тут, біля рота. Але це все через те, що мені ніколи привести себе в порядок. Мені важко! А ти через зовнішнімть мене відкинув і зрадив! Невже для тебе це головне було в мені?», – вона багато чого ще сказала, плачучи. І визнаючи свою недосконалість. Чоловік страшенно розгубився і відповів, що ніяких змін у зовнішності він не помічав. І жирну складку побачив тільки що, коли дружина йому показала її, ущипнувши пальцями. «Просто, Танічко, – так сказав чоловік, – ти безперервно на мене кричиш. Репетуєш і кричиш. І обзиваєшмя. І звинувачуєш. І допитуєш з пристрастю. А іноді аж трясешься від злості. Я просто боюсь до тебе доторкнутися або слово сказати. І з роботи не поспішаю додому, я винен. Але ти весь час кричиш!», – ось так він відповів несміливо й став чекати чергового скандалу… Ось тут дружина зрозуміла: вона перестала навіть помічати, що постійно кричить і лається, не встигне чоловік поріг переступити. Вона перетворилася на сварливу тітку. І не помітила цього. Не в зовнішності справа, а у лементах і претензії, в образах і постійному невдоволенні. Іноді причина охолодження стосунків зовсім не в тому, що ми думаємо. Не люблять не тому, що занадто розумний, а тому, що ніколи не допомагаєш іншим і пихато себе ведеш. Перестали спілкуватися не тому, що політичні погляди не сподобалися, а тому що взяв у борг п’ятсот доларів і не віддав. І вернуть носа не тому, що людина володіє занадто піднесеним ладом думок і загадкова, а тому, що рідко ця людина миється і змінює білизну… Чоловік і дружина помирилися. Вони любили один одного. Просто треба було раніше поговорити. Мало які причини ми придумали; все може бути набагато простіше і прозаїчніше. Треба просто перестати кричати і дратуватися, наприклад. І з’ясувати причину. Яку ми не завжди помічаємо. © Анна Кір’янова Джерело

Чоловік, котрий щиро любить, готовий перевернути планету, щоб зробити вас щасливою. Адже його мета – це сяюча усмішка на вашому обличчі. А ось коли для нього це не так важливо, вам варто насторожитися. Про це розповіла американський психолог Медісон Лейкен. За словами експерта, тривожною ознакою того, що кохання чоловіка до вас згасає – це коли він перестає старатися. Що це означає? Це означає, що у відносинах чогось не вистачає. Він перестав хотіти почуватися потрібним, як чоловік. Адже це бажання хотіти та прагнути чогось більшого заради вас і вашого союзу – одержимість у всіх чоловіків. Проблема в тому, що чоловіки рідко кажуть про це. Однак така потреба закладена в маскулінності та чоловічих психологічних потребах та потягах. “Коли чоловік перестає старатися… це тому, що він не має виходу для цієї “одержимості”… або, принаймні, не в його стосунках з вами”, – каже психолог. В результаті ваші відносини починають в’янути і поступово вмирати. Розбудіть у вашому чоловікові героя і він носитиме вас на руках! Автор невідомий

Якось одна дуже добра дівчинка перестала бути доброю. Точніше — зручною, через що одразу втратила номінацію на «зразкову дівчинку року». В очах суспільства вона перетворилася на невдячну погань і меркантильну заразу. Адже до цього, все життя, вона гордо несла на плечах «пошану» оточення і, буквально за секунди, все розгубила… Варто було тільки стати собою, перестаючи прогинатися під лицемірний світ. І начебто ніяких змін не сталося, можливо очі стали «дорослішими». Але суспільній думці цього виявилося достатньо для народження сакральної мантри: «Ти дуже змінилася». Лише варто було перестати терпіти непрохані поради та докори. Варто було почати говорити в обличчя правду. Варто захотіти одягатися, харчуватися, фарбуватися як подобається, а не так, як за шаблоном належить. Варто було почати жити на втіху: як хочеться, де хочеться і з ким хочеться. Якось дівчинка зрозуміла, що реєстрація шлюбу – не показник щастя; що вік не гарантує наявність розуму; що чоловіки не завжди сильніші за жінок, а частіше — слабші; що в цьому житті можна розраховувати лише на себе; що ті, кого вважають «поганими», — насправді виявляються найкращими; що багато хто грає в любов, насправді не вміючи любити; що вчитися треба постійно, а роботу міняти будь-якої миті; що гладити кота корисніше, ніж “гладити” сорочки; що треба виконувати не чужі мрії, а добиватися своєї мети. Думаєте, що ця історія закінчилася погано? Вгадали, але лише погано для інших. А для самої дівчинки все лише починалося…. © Володимир Гаджієв

Про любов – У чому різниця між «Подобається» і «Люблю»? – Коли Вам подобається квітка, ви її зриваєте. Але якщо ви любите квітку, ви щодня його поливаєте . Про друзів У мудреця запитали: «Скільки видів дружби існує?» – Чотири, – відповів він. Є друзі, як їжа – кожен день ти потребуєш їх. Є друзі, як ліки – шукаєш їх, коли тобі погано. Є друзі, як хвороба – вони самі шукають тебе. Але є такі друзі, як повітря – їх не видно, але вони завжди з тобою. Як на нас впливають слова? Розмовляють два приятеля: – Моя дружина така неохайна і неакуратна! Я їй весь час про це кажу, але з кожним роком все стає тільки гірше і гірше. На що другий йому відповідає: – А моя така розумниця і чудова господиня! І з кожним роком стає все краща і краща! Я їй теж постійно про це говорю. Те, чим наповнена душа … Одного разу кілька людей навмисне голосно засуджували чоловіка, коли той проходив по їх кварталу. Той все чула, але відповів їм посмішкою і бажав бути здоровими. Хтось запитав цього чоловіка: – Ти посміхався і бажав цим людям здоров’я, невже ти не відчував до них злості? На що чоловік відповів: – Коли я приходжу на ринок, я можу витрачати тільки те, що є у мене в гаманці. Так само і при спілкуванні з людьми – я можу витрачати тільки те, чим наповнена моя душа … Завжди починай з себе Одна сімейна пара переїхала жити в новий дім. Вранці, ледве прокинувшись, дружина визирнула у вікно і побачила сусідку, яка вивісила просушити випрану білизну. – Подивися, яка брудна у неї білизна, – сказала вона чоловікові. Але той читав газету і не звернув на це ніякої уваги. – Напевно, у неї погане мило, або вона зовсім не вміє прати. Треба б її повчити. І так було щоразу: коли сусідка розвішувала білизну, дружина дивувалася тому, яка вона брудна. В один прекрасний ранок, подивившись у вікно, вона вигукнула: – О! Сьогодні білизна чиста! Напевно, навчилася прати! – Та ні, – сказав чоловік, – просто я сьогодні встав раніше і вимив вікно. Джерело

Хлопчик запитав у тата: «Тату, а якого розміру Бог? Батько глянув на небо і побачив літак та запитав у сина: «Якого розміру цей літак?». Хлопчик відповів: «Він дуже маленький. Мені важко його розгледіти». Тоді батько взяв сина до аеропорту, і коли вони підійшли до літака, він запитав: «Отже, синку, якого розміру цей літак?». Син відповів: «Тату! Він величезний! Тоді батько сказав йому: «Розмір Бога залежить від того, наскільки близько чи далеко ти до Нього. Що ближче ти до Нього, то Більшим і Більшим Він буде у твоєму житті!». Джерело