Коли людину люблять, то, безумовно, про неї турбуються…

На початку навчального року класний керівник шостого класу стояла перед своїми колишніми п’ятикласниками. Вона глянула на своїх дітей і сказала, що всіх їх однаково любить та рада бачити. Це не було правдою, оскільки за однією з передніх парт, зіщулившись сидів один хлопчик, якого вчителька не любила. Вона познайомилася з ним так, як і з усіма своїми учнями, в минулому навчальному році. Ще тоді вона помітила, що він не грається з однокласниками, одягнений в брудний одяг і пахне так, ніби ніколи не мився. Згодом ставлення вчительки до цього учня ставало все гірше й гірше, і нарешті дійшло до того, що їй хотілося поперекреслювати усі його письмові роботи червоною ручкою і поставити одиницю. Одного разу завуч школи попросив проаналізувати характеристики всіх учнів, і вчителька поставила справу нелюбимого учня в самий кінець. Коли вона, нарешті, дійшла до нього і знехотя почала вивчати його характеристики за кожен рік навчання, то була приголомшена. Вчителька, яка вела хлопчика в першому класі, писала: «Це чудова дитина, із щирою посмішкою. Домашні завдання робить чисто і акуратно. Спілкуватися і перебувати поруч з ним одне задоволення». У другому класі про нього написали: «Це чудовий учень, якого цінують товариші, але у нього проблеми в сім’ї: його мати хвора на невиліковну хворобу, і його життя вдома, мабуть, суцільна боротьба зі смертю». У характеристиці за третій клас, було написано: «Смерть матері дуже сильно вдарила по ньому. Він з усіх сил намагається адаптуватись, але батько не виявляє до нього інтересу, і якщо нічого не зробити, то його життя вдома скоро може вплинути на навчання». У четвертому класі вчителька записала: «Хлопчик, не проявляє інтересу до навчання, майже не має друзів і часто засинає прямо в класі». Після того, як вона прочитала ці характеристики, вчительці стало дуже соромно. Вона відчула себе ще гірше, коли на Новий рік дeкілька учнів принесли їй подарунки, загорнуті в блискучий подарунковий папір з бантами. Подарунок її нелюбого учня був загорнутий в грубий коричневий папір. А коли вчителька вийняла з цього згортка браслетик, в якому бракувало кількох каменів і флакончик духів, заповнений на чверть, деякі діти почали сміятися, але вчителька придушила сміх у класі, вигукнувши: – О, який гарний браслет! – і, відкривши флакон, побризкала духи на зап’ястя. У цей день хлопчик затримався після уроків, підійшов до вчительки і сказав: – Сьогодні ви пахнете, як пахла моя мама. Коли він пішов, вона довго плакала. З цього дня вона відмовилася викладати тільки літературу, письмо і математику і почала вчити дітей добру, співчуттю і принципам. Через якийсь час такого навчання нелюбимий учень став повертатися до нормального життя. І чим більше його мотивувала вчителька, тим краще він відповідав. У кінці навчального року він став одним з найкращих учнів. Не дивлячись на те, що вчителька повторювала, що любить однаково усіх учнів, по-справжньому вона цінувала і любила тільки його. Через рік, коли вона працювала вже з іншими, то знайшла під дверима класу записку, у якій хлопчик писав, що вона найкраща з усіх вчителів, які у нього були за все життя. Минуло ще п’ять років, перш ніж вона отримала ще один лист від свого колишнього учня; він розповідав, що закінчив коледж і зайняв за оцінками третє місце в класі, і що вона продовжує бути кращою вчителькою в його житті. Минуло чотири роки, і вчителька отримала ще один лист, де її учень писав, що, незважаючи на всі труднощі, скоро закінчує університет з найкращими оцінками, і підтвердив, що вона до сих пір є найкращою вчителькою, яка була у нього в житті. Ще через чотири роки надійшов ще один лист. Цього разу він писав, що після закінчення університету вирішив підвищити рівень своїх знань. Тепер перед його ім’ям і прізвищем стояло слово доктор. І в цьому листі він писав, що вона найкраща з усіх вчителів, які були у нього в житті. Час йшов. В одному зі своїх листів він розповів, що познайомився з гарною дівчиною і хоче одружитись, що його батько помер два роки тому, і запитав, чи не погодиться вона на його весіллі зайняти місце, на якому зазвичай сидить мама нареченого. Звичайно ж, вчителька погодилася. В день весілля свого учня вона одягла той самий браслет з відсутнім камінням і купила ті ж духи, які нагадували нещасному хлопчикові про його маму. Вони зустрілися, обнялися, і він відчув рідний запах. – Дякую за віру в мене, спасибі, що дали мені відчути мою потрібність і значущість і навчили вірити в свої сили, що навчили відрізняти хороше від поганого. Вчителька зі сльозами на очах відповіла: – Помиляєшся, це ти мене навчив усьому. Я не знала, як учити, поки не познайомилася з тобою. Джерело

Уві сні обличчя стає справжнім. Хочемо ми цього чи ні, воно розповідає про нас всю правду. Іноді ту саму неприємну правду, від якої хочеться втекти. Олексій Бєляков в своїй статті пише, що обличчя сплячої жінки дає відповіді на всі питання. Автор вважає, що бути красивою уві сні – теж мистецтво … … Можливо, ви не в курсі, але обличчя сильно змінюється уві сні. І видає все про свою господиню. Одна моя подружка, надзвичайно ефектна дівчина, ночами взагалі перетворювалася. У профіль була вилита Валентина Матвієнко. Причому вдень абсолютно ніякої схожості – тільки вночі. Я дивився на її профіль під час безсоння і думав: про що мені це говорить? Що вона владна і жорстка? Але ні, вона була так лагідна, так грайлива зі мною. Розгадка профілю прийшла приблизно через три місяці. Коли подружка відчула, що я повністю в її руках – вона раптом стала “покруче” Валентин Іванівни. Я тільки встигав догоджати-догоджати. І півроку був кимось на кшталт асистента, секретаря, банкомату. Якось вона так спритно все влаштувала – я навіть не помітив. Наказувала – я виконував. Доки прийшов до тями від мороку і не розлучився з дівчиною. А міг би про все здогадатися набагато раніше, коли вперше побачив її сплячою. Позбавив би себе від всієї цієї фігні. Пояснення у мене просте. Уві сні ми відпускаємо на волю всіх наших демонів, наше обличчя стає справжнім. Ми не володіємо своїм обличчям, і воно говорить про нас правду. Іноді зовсім неприємну правду. При цьому, про жінок набагато більше правди. У чоловіків набагато міцніші м’язи обличчя, вони можуть лежати без жодного виразу, а у жінок вони – м’які, податливі, динамічні. Спляча жінка – справжня жінка. Ще одна моя подружка уві сні вічно хмурилася. Ні, вдень була нормальною і життєрадісною, а ночами прямо хмурилася. І якось я запитав прямо: у тебе все добре в житті? І вона раптом почала говорити. Там було стільки проблем! Вона просто не вважала за потрібне мене ними турбувати. З проблемами розібралися поступово. Хмуритися уві сні вона перестала. Стала схожою на безтурботну німфу, і це було дуже красиво, я милувався ночами її обличчям. Всім чоловікам я раджу ночами розглядати обличчя своїх нових подруг. Ви все про неї відразу зрозумієте. А заодно перевірите свої почуття. Ось лежить вона така, вся розпатлана, мила, схожа на щасливу дитину – ну як не закохатися? Якщо у неї обличчя без тіні емоцій, кам’яне обличчя – тривожний симптом. Може, переколола ботоксу, а може, холодна людина. Ви щось відчуваєте до неї такої? Навряд чи. Але якщо вона спить з перекошеним обличчям, якщо дізнатися не можна – чоловік занервує: хто тут? І краще від такої відразу бігти, тут же, прямо в піжамі. Це небезпечна жінка, точно вам кажу. Не дарма ж у всіх легендах відьми орудують ночами. Думаю, всі казки про відьом – вони з сімейного ложа. Чоловік вночі прокинувся – побачив дружину з неприємним обличчям. «Вона відьма!» – думає він. І біжить спати в клуню. А дружина і справді – жінка малоприємна. Не те, що б відьма, але наближена до цього. Дівчатам теж дам пораду. Попросіть близьких сфотографувати вас уві сні. Маму, сестру або подружку. Упевнений: більшості вираз сплячого обличчя не сподобається. Так, видовище може бути страшне. Значить, треба над собою працювати, приборкувати демонів. Все піддається тренуванню, включаючи демонів, які володіють вашою мімікою. Джерело

Коли чоловік любить жінку здоровою любов’ю, він хоче про неї піклуватися. Приносити горнятко кави в ліжко вранці, тому що без нього вона не може прокинутися.Вибирати подарунки не просто так, тому що треба щось подарувати в цей жахливий день – восьме березня, а намагатися догодити і купити щось дійсно корисне. Влаштовувати романтичні вечори при свічках з смачною вечерею і улюбленою музикою, щоб принести їй задоволення. Набирати теплу ванну або робити масаж з аромомаслами, щоб його кохана жінка розслабилася після важкого трудового дня.Саме це поняття любові для мене найправильніше. Коли не намагаються зачепити якомога болючіше. Не влаштовують скандалів. Не ображаються на дрібниці. Не змушують ревнувати. Не перетворюють життя жінки в пекло. У люблячого чоловіка ніхто нічого не вимагає і ніхто його не змушує. Він сам готовий на всі ці щоденні маленькі подвиги, бо хоче, щоб його жінка була щаслива.І вона обов’язково відгукнеться турботою і ласкою у відповідь. Це саме ті вкладення в стосунки, які неодмінно окупляться. Хтось скаже, що це нудьга і туга смертна – любити тепло і щиро і не намагатися знищити одине одного словами і вчинками, а я скажу, що це справжні почуття. Немає драм, немає істерик, ні нервування.Кожен вкладає своє поняття в слово «любов». Для мене любов там, де на душі приємно і спокійно. Маргарита Булгакова

Коли по-справжньому люблять – завжди обдаровують Дарують, навіть якщо грошей немає. Дарують, що можуть; тому що любов неможлива без подарунків. Художник Філонов був одружений на жінці старшій за себе на 20 років. Катя її звали. А він її кликав “донькою”, – таке прізвисько він їй придумав. Коли люблять, завжди придумують ласкаві прізвиська. Їй 58 років було, цій Каті; і вона отримувала хорошу пенсію. А художник Філонов був дуже бідний, як багато геніїв. Жебрак, простіше кажучи. Але він відмовлявся на гроші дружини жити і харчуватися; він мало їв, хоча був великим чоловіком. І кожну копійку, якщо заборгував Каті за харчування або за фарби, записував в книжечку і віддавав. Вона не хотіла брати, вона дуже його любила і розуміла, що він – геній. Але він віддавав завжди. І його страшно мучила совість, що не може грошей заробити — він багато працював, але його картини були нікому не потрібні. Він підробляв чорною працею – але це теж приносило мало грошей. І він страждав, що своїй Каті нічого не може подарувати розкішне, прекрасне… І ось він цілий місяць розписував їй хустку. Техніка така є – батик, коли фарбами малюєш на тканині. Цілий місяць він не писав свої картини, а розфарбовував хустку — і вийшло диво. Так Мікеланджело писав свої фрески в Сікстинській капелі – неймовірно прекрасно вийшло. Витвір мистецтва. І цю хустку Філонов своїй Каті подарував. Це був подарунок любові. І немолода Катя навіть надягати цю хустку боялася – вона викликала трепет і тремтіння своєю невимовною красою. У ньому була величезна любов, в цій хустці — в цьому подарунку – який там мільйон червоних троянд? Це інше. Таке не купиш за гроші. А потім почалася блокада і художник помер – він і до блокади погано їв, бідний. І не пережив смертний час – він не брав чужий хліб, а йому було покладено 125 грамів. Він помер з голоду, а Катя залишилася в Ленінграді, щоб зберегти його роботи — і зберегла, зазнавши страшні муки і небезпеки. Хустка її вберегла — врятував-подарунок любові. Бо коли люблять – дарують подарунки. Особливі подарунки, які нас бережуть і рятують все життя. А любити можуть в будь-якому віці і в будь-якому образі. І кожна жінка може бути чиєюсь “дочкою”; навіть якщо їй п’ятдесят вісім років. Іноді це нічого не означає. Адже душа не має віку… Анна Кір’янова

Минулого тижня в моєму кабінеті сиділа 14-річна дівчинка і поважно розмірковувала про те, що нікого любити сама не збирається. Головним аргументом служили слова її мами, яка попередила доньку про те, що тільки один у стосунках любить. Треба бути тим, хто дозволяє любити себе. Це вигідно та зручно. Дівчинка говорила так впевнено і переконано, що я відчувала себе молодшою ​​за неї… Мені не хотілося кидатися в суперечку, і щось доводити. Я сиділа, слухала і згадувала минулу осінь. Минулої осені, дуже глибокої, на порозі грудня, я опинилася в заміському санаторії. Народу майже не було, і мене це тішило: професія давно привчила вважати головним відпочинком тишу та самотність. Зрідка я зустрічала в коридорі самотню літню даму, весь характер якої був у неї на обличчі: капризно підібгані вузькі губи, хижі очі, що підозріло дивляться, емоції у вигляді химерних гримас … На щастя, вона зі мною не розмовляла. Одного ранку я влаштувалася на веранді з книгою та термосом кави. Погода радувала сонцем і трохи холодним прозорим повітрям. Але однією побути не вдалося: у сусіднє крісло важко опустилася моя манірна сусідка. Вона не привіталася. Укуталася багатою шаллю і стала пильно дивитися на молодого чоловіка, який лагодив старий автомобіль під навісом біля їдальні. Робив він це дуже красиво: без метушні, вигостреними рухами накачаних роботою, а не штангою рук. — Як він схожий на Гришу, — почула я раптом глухий голос жінки, — дуже схожий… І як же я його любила! Знаєте, буває так, що зустрічаєш чоловіка і розумієш, що хочеш з ним все: жити, спати, народжувати, прати йому сорочки, готувати і дивитися, як він їсть… Ось із Гришком я всього цього й хотіла. Він теж був слюсарем, і я теж дивилася на нього і мріяла про те, щоб він згріб мене в оберемок своїми руками з соляркою, що в’їлася, і нікуди не відпускав… Ми обидва були з дуже бідних сімей: нас у батьків п’ятеро, і Гриша — сьомий. Перші повоєнні роки були, дуже важкі… Мама й чути про Гришу не хотіла, куди злидні плодити? Самі один на одному в комунальній квартирі. А тут Сашко з’явився, інспектором від райкому партії його направили до нас у селище. Велика посада! Окрему квартиру і персональну машину йому одразу виділили… Ось чим я йому сподобалася, не знаю… Була я схожа на худого собаку: ребра стирчали, одежі були всі сто разів перешиті з чужого плеча… Але ось побачив і одразу одружитися задумав. Мені він не тільки не подобався, а й навіть приємний не був. Зате мама мені думати не дала: веліла йти, поки не передумав! Таке щастя раз у житті випадає, та й легше це – коли тебе люблять, а не ти стараєшся… Вийшла я за Сашка. Все він для мене зробив: у місто перевіз, з роботи зняв, задаровував усім… Двоє дітлахів я народила. Але що більше він мені давав, то більше я його відштовхувала. Не могла я перебороти себе. Ось цікаво: ті, хто кажуть, що легко жити, коли тебе люблять, а ти – ні, знають, як це – коли до тебе торкаються немілі серцю руки… Коли від тебе чекають відповіді, а в тебе все противиться… Коли нічого не можеш дати у відповідь? Я перестала бути собою. З безтурботної реготухи перетворилася на істеричку. Усім стала незадоволена. Зривалася з приводу без. Нерви мотала і Сашку, і собі, і дітям. Якось на вокзалі я побачила Гриця. Він уже стояв на підніжці поїзда… Високий, змужнілий, чепурний… Я перестала володіти собою, закричала, кинулася до нього, вчепилася в черевик… Скажи він мені хоч слово, все кинула б і поїхала з ним! Але він промовчав. Взагалі ні звуку не видав, тільки подивився з такою зневагою, що в мене перехопило подих. А потім смикнув ногою, скидаючи мої руки… Потяг рушив, я ще бігла за ним. Потім схаменулась, і побачила, як Сашко стоїть з дітьми біля валіз… І всі вони дивляться на мене… Що було в їхніх очах — не передати, та й не треба… Сашко після цього замкнувся, все книжки читав, як ви… Що ви в них знаходите? В архіві якомусь просиджував цілодобово, там і помер однією хвилиною від інсульту в 47 років… Потім його папери розбирала, і знайшла листа, який він мені написав і там були рядки: «Якби ти, Ніно, знайшла в собі сили відмовити мені тоді, я засмутився б, але жив далі. Але ти погодилася, і я більше не жив. Тільки заслуговував на те, що в коханні дається просто так … ». Після смерті Саші життя моє розсипалося. Все, виявляється, на ньому трималося… Діти роз’їхалися, майже перестали спілкуватися зі мною. І якщо чесно, я не страждала… Не кожна жінка зізнається, що не змогла й дітей полюбити, якщо вони були народжені від нелюбого… Я зізнаюся. Мені втрачати нічого. Я своє життя сама вирішила. Знаєте що я вам скажу… Пробачте вже за несподівану сповідь… Я скажу, що всі ми думаємо про те, ніби немає нічого дорожчого за солодкий шматок, зайві гроші і купи мотлоху у вигляді будинків, ганчірок та машин… Через це і продаємо себе… А от я все життя солодко їла, грошей не потребувала і мотлоху цього у мене на три життя вистачить … А щастя так і не дізналася … Не змогла його купити … І здохну в діамантах, але нещасна…. Коли я прийшла до тями від спогадів, дівчинка в моєму кріслі все ще цинічно самостверджувалася чужими істинами. Якби я почала їх спростовувати, то це знову були б чужі істини. А до своїх кожен із нас приходить сам… Прийде і вона… Автор: Ліля Град Джерело

Коли ви любите, ви приймаєте людину такою, як вона є. Приймаєте разом з усіма її недоліками. Ви не говорите їй про те, що стосунки були б ідеальними, якби вона змінила в собі пару речей. Ця людина влаштовує вас такою, як є. Ви не просите її змінюватися, тому що колись полюбили її саме такою – недосконалою і неідеальною. І з вашого боку було б несправедливо просити її змінитися зараз. Коли ви любите, приймаєте людину з усіма її дивацтвами. Ви приймаєте її минуле. Ви приймаєте людину з усім її «багажем». Це зовсім не означає, що ви дозволяєте коханій людині поводитися з вами по-свинськи та придумуєте виправдання її поганій поведінці. Ви не будете мовчки терпіти образи тільки тому, що вона вирішила, що для цього є підстави. Якщо ваша кохана людина не поважає вас, і її поведінка огидна, вам варто діяти. Необхідно припинити намагатися «зцілити» її та подумати про себе. Іноді навіть варто піти, і це буде в деяких ситуаціях кращим, що ви зможете зробити для себе. Якщо ж мова йде про здорові стосунки, ви поважаєте один одного, тут все інакше. Ви розумієте, чому ваш партнер сумує, нервує, чому він зірвався. Ви даєте йому шанс і, можливо, не один. Коли ви любите людину, то приймаєте її вибачення. Ви розумієте, що причина може бути зовсім не в вас. Можливо, це постукали кістками скелети в шафі, минуле, з якою вона ще не розібралася до кінця. Коли ви любите, ви готові давати ще один шанс. Ви готові це робити, якщо парнер робить спроби, щоб стати краще. Ви даєте можливість виправити помилку. Ви зовсім не хочете все життя потикати йому моментами, коли він оступився. Коли ви любите, ви приймаєте людину з усіма її недоліками. Ви приймаєте той факт, що ваш партнер недосконалий. Втім, як і ви. Ви не звинувачуйте партнера в тому, що йому важко довіряти людям, або в тому, що він не терпить самотності. Ви не змушуєте його відчувати провину за минуле і не намагаєтеся зробити ще болючіше. Ви приймаєте сторону вашого партнера і допомагаєте йому, як можете. Підбадьорюєте і підтримуєте. Коли ви любите, то не вказуєте коханому на недоліки. Ви ніколи не використовуєте пережиту ним травму, як аргумент у ваших конфліктах. Ви не тисните, змушуючи кохану людину думати про себе ще гірше, опускаючи її самооцінку нижче плінтуса. Коли ви любите, то щосили намагаєтеся зрозуміти та відчути, через що пройшов ваш партнер. Ви спонукаєте його відкритися вам. Слухаєте те, про що він хоче сказати. Ви поруч з коханою людиною, коли їй погано і боляче. Коли ви любите, то працюєте в команді. Разом намагаєтеся визначити, як можете допомогти один одному. Намагаєтеся переконати кохану людину в тому, що минуле – це минуле, воно не повториться в майбутньому. Ви повторюєте, що не заподієте того болю, який вона вже колись випробувала. Коли ви любите, вам зовсім не потрібно, щоб партнер був ідеальним у всьому. Ви дозволяєте йому бути просто людиною… І бачачи його кожен день – насолоджуватися ним! Берегти як дорогоцінну річ!!! Джерело

Не можна любити людину тільки тоді, коли вона у доброму гуморі, радує тебе і приносить одне суцільне щастя. Якщо ти дійсно любиш, то люби і її печаль, поганий настрій і навіть ниття. Люби, коли вона мовчить, коли зла і груба – тоді ще сильніше люби, адже в такі моменти вона особливо потребує твоєї любові. Справжня любов пом’якшує навіть найтемніше серце, заспокоює будь-які душевні бурі. А щира ніжність взагалі творить справжні дива. Є думка, що кожні сердечні обійми продовжують життя нa один дeнь. Обіймайте своїх коханих, цілуйте їх по кілька разів на день, даруєте їм стільки ніжності, скільки є її в вашій душі – не скупіться на неї, вони справжні ліки від усіх напастей. Адже яким би втомленим і засмученим ти не був, немає нічого кращого, ніж почути від близької і рідної людини: “Іди до мене. Я так тебе люблю!” © Аліна Єрмолаєва

Для людини, яка вас дійсно любить, ви є найважливішою у світі. Про вас він піклується, хоче, щоб ви були здорові і щасливі. Щоб у вас все було добре. Любов не завжди має на увазі красиві промови і гучні визнання. Вона проявляється і в дрібницях, які мають величезне значення. Ось 10 фраз, які ви почуєте від людини, яка щиро любить вас: 1. «БУДЬ ОБЕРЕЖНОЮ». Коли людина щиро любить, вона хоче, щоб ви були в безпеці. Вона хоче ще раз (на всякий випадок) нагадати вам про те, щоб ви були обережні. Для цієї людини важливі ваші благополуччя і безпека. 2. «ТОБІ ПОТРІБНА ДОПОМОГА?» Людина, яка щиро любить, завжди готова запропонувати свою допомогу. Не важливо, про що саме йде мова. Ця людина хоче, по можливості, зробити ваше життя простішим і легшим. 3. «БУЛО Б НАБАГАТО КРАЩЕ, ЯКБИ ТИ ЗАРАЗ БУЛА ПОРУЧ ЗІ МНОЮ». Можливо, зараз він знаходиться у воістину найнеймовірнішому місці на цій землі. Проте йому вас не вистачає. Ваша присутність поруч робить день трохи яскравішим, а його самого – трішки щасливішим. 4. «Я ДУМАВ ПРО ТЕБЕ». Можливо, зовсім недавно ця людина подивилася фільм, який нагадав їй про вас. Можливо, він слухав музику, що викликала спогади про перше побачення. Що б не сталося, він завжди думає про вас. 5. «ЯКЩО ЗНАДОБЛЮСЯ, Я ЗАВЖДИ ПОРУЧ». Ця людина буде поруч, коли вам потрібна буде підтримка. Якщо він говорить, що завжди буде з вами в скрутну хвилину – значить, так воно і буде. Він раз по раз доводить це своїми вчинками. 6. «СКУЧАЮ ЗА ТОБОЮ». Де б ця людина зараз не була, вона завжди думає про вас і скучає. 7. «Я ХОЧУ ЗНАТИ ПРО ТЕБЕ ВСЕ». Якщо людині хочеться дізнатися про ваше життя якомога більше – значить, вона щиро цікавиться вами. Для нього важливі навіть найдрібніші деталі. Чим більше він про вас знає, тим міцнішим стає зв’язок між вами. 8. «ТИ БАГАТО ДЛЯ МЕНЕ ЗНАЧИШ». Для цієї людини ви є цілим світом. Він хоче, щоб ви про це знали. Він каже, що ви для нього – особлива людина. Він щасливий від того, що ви поруч з ним. 9. «В МАЙБУТНЬОМУ …» «У майбутньому ми пройдемо через це разом … Коли ми станемо старенькими, ми будемо піклуватися один про одного». Якщо людина планує з вами спільне майбутнє, то дійсно любить вас. Він планує бути з вами до кінця свого життя. 10. «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ». Він каже вам про це прямо. Він піклується про вас. Ви – найважливіша людина в його житті. У вашому житті є людина, яка говорить вам перераховані вище фрази? Знайте, це особлива людина. Джерело