“Справжня любов не пробивається чеками, вона зашифрована у вчинках людини і в її очах”

“Справжня любов не пробивається чеками, вона зашифрована у вчинках людини і в її очах”

Читала тут днями дівочий пост про те, чому дівчата розлучаються зі своїми хлопцями. Автор так і написала, що переживає розставання, хлопець виявився дуже жадібним, подарував їй замість Айфона Самсунг, і вона відразу зрозуміла, що нічого для нього не означає.

І їй захотілося дізнатися, через що її підписниці кидали своїх хлопців. Дівчата не забарилися з підтримкою.

Тут же згадалися фуд-корти замість ресторанів, поїздки на автобусах замість крутих тачок, хостели замість готелів. Подарунки були недостатньо дорогими, щоб хлопець викупив собі вакантне місце бути парою цієї дівчини.

Мені здається, ми потихеньку переселяємося в Інстаграмну реальність. Ту, де твої візитки – це теги в ресторанах і марка твого авто.

Бідність синонім невдахи, а якщо немає мільйона на рахунку, то зароби, неробо, а не підкочуй до панянок у яких щомісячний тюнінг зовнішності дорожчий, ніж дві твої зарплати.

Як сильно збиті приціли в цій життєвій стратегії.

Пам’ятаю, як багато років тому чоловік зробив мені пропозицію і ми пішли купувати колечко. Ми – вчорашні студенти, бідні, але неймовірно щасливі, зайшли в ювелірний.

Там була стара колекція і нова. Я пішла до старої, так дешевше.

– Один раз в житті я роблю тобі пропозицію, вибери те, що подобається, а не те, що дешевше, – сказав майбутній чоловік.

– Я не люблю цацочки, мені подобається те, що дешевше.

– Це не цацочка, це ж символ!

Я  почала дивитися колечка. Я вибирала за ціною. Мій чоловік – студент, а не мільярдер. Мене це влаштовувало.

Ми разом всього доб’ємося, так цікавіше.

Я відклала дві каблучки, і ніяк не могла вибрати між ними.

Одне колечко було з діамантиками. А друге – з смарагдиком, крихітним, але променистим.

Вони приблизно однаково коштували – близько двох з половиною тисяч гривень – і тоді це були величезні гроші, і я міряла-міряла, міряла-міряла, і вибрала в результаті з діамантиком.

Було красиво і бюджетно.

Ми тоді тільки починали працювати, вчилися заробляти. Ні про які гроші і заощадження не було й мови – звести б кінці з кінцями.

Поки він упадав за мною, ми жили в різних містах, і проводжаючи мене, він їхав на трьох видах транспорту: маршрутці, метро та автобусі, а потім їхав додому на тих же трьох видах транспорту, але в зворотному порядку: автобусі, метро і маршрутці.

Це здавалося мені страшенно нерентабельним. Гроші на вітер! А він сміявся. Казав: «Я за ці гроші бачу тебе на дві години довше. Вони того варті ».

Тоді ще не було Інстаграмів. А якби і були, що викладати? Трамвай і автобус, на якому приїхала кохана людина?

Чи як ми їли один на двох бутерброд на лавці в парку?

Гроші – не синонім кохання.

Хтось купить вам колечко за дві тисячі гривень, будучи мільйонером. А хтось купить вам колечко за дві тисячі гривень, тому що це всі його гроші.

І це будуть різні колечка з різними месседжами. У першому випадку це про жадібність, а в другому – про те, що для вас він готовий віддати все.

Зараз суспільство трошки загралося в гроші. Та що там «трошки». Не трошки. Зараз гроші – соціальний критерій успіху. У багатих вчаться багатства. Як це в тебе вийшло, навчи? Ось так ррраз – і в дамки?

Розкажи, куди піти, щоб вляпатися в гроші?

Немає нічого поганого в грошах. Гроші – це енергія і можливості, це відсутність компромісів, це якість життя.

Тільки не треба підміняти гроші і щастя.

Щастя – це шлях, а не результат.

І гроші – це шлях, а не результат.

Немає тієї кінцевої суми, після якої настає щастя.

Є той процес, який надихає, і за який ти отримуєш гроші, як конвертацію твоєї праці і таланту.

Мій чоловік – звичайний, середньостатистичний чоловік. У нього немає Бентлі, він не подарує мені салон краси. І відпочивати він нас відправить не на Мальдіви, а максимум в Єгипет.

Але сьогодні вранці він йшов на роботу, чмокнув мене, сонну, і каже: «Я постараюся звільнитися раніше і погуляю з дітьми». І я сплю далі, і навіть уві сні я щаслива. Ось як це сфотографувати в Інстаграм?

Інста – як ярмарок марнославства, де хваляться тачками, курортами і дорогими прикрасами.

У мене буде свій Інстаграм.

Я похвалюся вам фотографією каструлі рису з тушонкою, яку він приготував, коли я нездужала. «Тобі треба лежати», – сказав мій шеф-кухар.

А ще він полагодив мені улюблений рюкзачок, тому що я не хочу новий, я цей хочу, з лисичками.

І вночі він вимив взуття всієї родини, ми гуляли з донькою по калюжах, прийшли замурзані, промоклі, а я забула помити. А він – не забув. І на батареї живе тепер ціле черевикове сімейство.

А ввечері він піде гуляти з дітьми і буде ганяти з ними по дитячому майданчику як гепард, і кілька чужих дітей повторюватимуть за ними, а я буду дивитися з балкона, з пузатою чашкою чаю в руках і посміхатися до вух.

А відпочивати він в цьому році не поїде. Нас відправить, а сам залишиться доробляти ремонт, який ми не можемо доробити, бо ніяк не можемо накопичити на те, що я хочу.

Я не знаю, як це все викласти в Інстаграмм. Кашу цю рисову, з м’ясом, дитячий сміх і чоботи на батареї. Тільки мені це дорожче, ніж всі гроші світу.

Я просто хочу сказати, що справжня любов не пробивається чеками, вона зашифрована у вчинках людини і в її очах.

І чим жадібніша людина на слова і вчинки, в яких її інтереси утискаються на користь ваших (а вона від цього тільки кайфує, бо живе для вас!), тим далі ця людина від істинного «люблю».

Не в айфонах річ, не у вартості подарунків, а в тому, як багато ви можете дати людині у відповідь на її почуття.

Гроші – це обмін енергією.

Любов – це обмін енергією.

Щастя – це змагання двох людей, хто зробить іншого щасливішим. І за це щастя просто неможливо виставити рахунок.

Хваліться дорогоцінними почуттями, а не коштовним камінням. Камені можна купити, а почуття – не можна.

На наступний день після заручин чоловік подарував мені друге колечко. Ну те, зі смарагдиком.

– Навіщо??? – здивувалася я. – Ось же!

Я випнула пальчик з розсипом діамантів.

– Так, я бачу, скільки пальчиків ще у тебе вільних, – засміявся майбутній чоловік. – Я знайшов підробіток, не переживай, будь ласка. Я ж бачив, як воно тобі сподобалося. Я щасливий, коли ти посміхаєшся…

Він потім ночами опитування обробляв, щоб оплатити друге колечко.

І так, воно не дороге, воно… безцінне.

Я згадую як ховала руку з двома каблучками в його велику долоню і зігрівалася його коханням.

Минуло 17 років.

Моя рука, як і раніше там, в його руці. Тільки тепер на ній обручка. А ті два колечка живуть в скриньці і чекають, коли подорослішає солодка долонька нашої доньки.

Я обов’язково розповім їй, коли вона виросте, що таке справжнє щастя…

Автор: Oльга Caвельєва