Лише жінки та євнухи. Саме цим людям, позбавленим звичної чоловічої ролі при дворі, довіряли наглядати за наложницями в гаремі, адже їх не вважали чоловіками у звичному розумінні. Відірвані від нормального життя, скалічені долею та підпорядковані суворим правилам, вони ставали частиною замкненої системи, де все трималося на ієрархії, дисципліні та беззаперечному порядку.
Гарем зовсім не був місцем безкінечних розваг і неробства. Тут жінки навчалися, опановували придворний етикет і чекали моменту, коли правитель зверне на них увагу. Якщо цього не відбувалося, вони виконували інші обов’язки: ставали служницями, наставницями, скарбничими, розпорядницями чи хранительками внутрішнього порядку. Над усією цією складною системою стояли євнухи.
Багато з них були темношкірими рабами, яких ще дітьми захоплювали, відвозили далеко від рідного дому та назавжди розлучали з родиною. Вони опинялися чужинцями в незнайомому світі й найчастіше не були мусульманами, адже ісламські закони забороняли поневолювати мусульман.
Скалічені в ранньому віці та змушені пережити надзвичайно важкі випробування, після яких, за деякими історичними свідченнями, виживали далеко не всі, євнухи виховувалися в атмосфері суворої дисципліни. Їх навчали бездоганно виконувати свої обов’язки. Вони були охоронцями, наглядачами, хранителями порядку та своєрідними суддями у суперечках між жінками, які жили в замкненому просторі й постійно боролися за краще майбутнє.
За межами гарему багато хто уникав спілкування з євнухами, але всередині палацу жінки, навпаки, прагнули здобути їхню прихильність. Добре ставлення євнуха могло мати велике значення у світі, де кожна дрібниця впливала на долю. Самим же євнухам доводилося щодня стикатися з жіночими примхами, образами, ревнощами та емоційними спалахами. Старовинні описи гаремного життя навіть згадують, що в певні дні напруження серед мешканок ніби одночасно зростало, через що звичайні сварки ставали ще гучнішими та гострішими.
Збереглися розповіді про те, що деякі євнухи вступали в таємні стосунки з наложницями. Це суворо заборонялося законами гарему, однак людські почуття не завжди підкоряються наказам. Хоча фізично вони не були повноцінними чоловіками, у них залишалися прихильність, ревнощі, ніжність, потреба бути потрібними й поміченими. А сотні жінок із різними характерами, з яких лише одиниці потрапляли до покоїв султана, також жили у світі постійного очікування, суперництва та прихованих бажань.
Євнухи повинні були стежити за ними не лише в кімнатах, а й у лазнях, контролювати порядок, поведінку та навіть те, наскільки добре наложниці засвоювали знання, необхідні для життя при дворі.
Постійне перебування серед сотень красивих жінок, адже до гарему справді відбирали найвродливіших, створювало особливе внутрішнє напруження. Але справа була не лише у зовнішній красі. Ці жінки сперечалися, плели інтриги, боролися за увагу, за становище, за шанс змінити власну долю. Євнухи опинялися між ними та владою, між наказами й людськими емоціями, між палацовими таємницями та чужими амбіціями.
Оскільки звичайного відпочинку для служителів гарему майже не існувало, одним із небагатьох способів хоча б ненадовго вирватися з постійної напруги було потрапити до лазарету. За першої ж нагоди деякі євнухи намагалися опинитися там не лише заради лікування, а й заради короткого перепочинку від нескінченного психологічного тиску.
У лазаретах для хворих могла звучати музика, а серед засобів для полегшення стану іноді використовували й алкогольні напої. Там їм часом дозволяли випити вина, що у звичайному житті було недоступним або суворо обмеженим. Крім того, через прислугу в таких місцях було легше дістати напої, а нагляд був менш суворим.
По суті, лазарет ставав для них одним із небагатьох місць, де можна було хоча б ненадовго забути про втому, відчути себе не гвинтиком безжальної палацової машини, а просто людиною. Адже життя серед сотень стривожених, ревнивих і нещасливих жінок могло виснажувати не менше, ніж найважча служба.
Примітка: Частина наведених у тексті тверджень (зокрема про «одночасне посилення напруження», поширеність таємних зв’язків євнухів із наложницями чи лазарети як місце відпочинку) не має однозначного підтвердження в історичних джерелах і радше належить до популярних описів або переказів, ніж до встановлених історичних фактів.
