Не всі знають, що Тарас Шевченко був не тільки великим поетом і художником, а також революціонером-демократом. Батьки його померли рано, спочатку мати. Після її смерті батько одружився вдруге, в цей період життя Тараса Шевченка було не дуже радісним. Коли Кобзарю було 12 років – помер і батько, після цього почалося дуже складне кочове життя маленької безпритульної дитини. Цитати Шевченка – це крилаті вислови з творів чи життя автора, які хоч раз у житті чув та використовував кожен українець. Ці вислови та афоризми показують патріотизм Шевченка, його любов до своєї країни, свого народу та мови. Ці цитати, як і його поезія, не втрачають своєї актуальності й донині. В чому ти можеш переконатись сам. До вашої уваги вічні цитати з творів великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая! В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. Нема на світі України, Немає другого Дніпра. А ти, моя Україно, Безталанна вдово. І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик… Не одцуравсь того слова, Що мати співала, Як малого повивала. А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле. Ми серцем голі догола! Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи. Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать – і мовчать. Світ, бачся, широкий, Та нема де прихилитись В світі одиноким. Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі… Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю! Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають. Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата. Благо тобі, як у хаті є з ким розмовляти. Хоч дитина немовляща, і воно вгадає твої думи веселії… Жить би, жить, хвалити Бога, кохатися в дітях, так же ні… Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!.. Тарас Григорович Шевченко є не тільки геніальним поетом, художником, а й справжнім символом боротьби українського народу. Його творчість досі актуальна, а його внесок у розвиток української культури неоціненний. Джерело

У світі важко жити без небезпек. Навколо снують машини, трапляються аварії, багато іншого, тому повної безпеки ніколи не буде і немає. Однак в хвилину небезпеки є молитва, яка завжди рятує.  Це слова, які вимовляє сама людина, навіть якщо здається, що Бог її не чує і не дає допомоги. У реальності є ситуації, в яких нам здається, що Господь не допомагає. Просто не чує нашу молитву, добрі наміри і слова, але насправді це не так. Бог чує і слухає всіх, проте його підтримка не завжди може бути швидкою і такою, як нам би хотілося. Кажуть, береженого Бог береже. Це пов’язано з тим, що, захищаючи себе від негативу, зла, людина береже себе як створення Боже, віддаючи данину Творцю, подяку за творіння. Але навіть ті, хто дуже обережно, дбайливо ставиться до себе, не застраховані від небезпек і переживань. Такі люди можуть нарікати на Бога, обставини, вважаючи, що Він дає їм випробування, але насправді ніхто точно не може сказати, що і для чого дається Всевишнім. У кожного є своя подушка безпеки. Насправді це відбувається завдяки волі Творця, який може створювати як радісні моменти, так і перешкоди і труднощі в житті людини, але іноді він створює їх і сам. Господь в такі моменти створює небезпеки, які можуть бути попередженням для особистості, проте, якщо людина просить, молиться, Бог допомагає їй впоратися з труднощами і вкрай неприємними моментами у житті. Важливо молитися, просто попросити про те, щоб Господь допоміг і він допомагає. Правда, не завжди так, як хотілося б людині. Існує одна причта. Чоловік тонув і молився Богу, щоб той йому допоміг. До нього підплив човен з людьми, однак чоловік сказав, що чекає допомоги від Бога. Через деякий час до нього знову підплив човен, але чоловік сказав, що він звертався до Бога і чекає особливого знака та допомоги. Припинивши боротися з водою, він потонув і потрапив на той світ. І потім запитав Господа, чому він йому не допоміг, на що Всевишній відповів – я ж тобі 2 рази човни посилав, а ти допомогою не скористався. Тому не варто розраховувати тільки на себе, хоча, якщо ніхто не допомагає, то варто. Господь чує молитву і може допомогти людині вижити, впоратися з труднощами, подолати небезпеку. Все в Його руках. Однак ми самі часто заганяємо себе в кут, а потім гірко страждаємо. Але в хвилину небезпеки головне молитися і вірити – тоді допомога прийде несподівано і Господь допоможе подолати будь-які перешкоди і труднощі.  «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас». Важливо молитися, але при цьому використовувати отриманий шанс, те, що допомагає вижити і врятуватися. Бог може керувати намірами і думками навіть ворогів, недоброзичливців. Важливо просто просити хоча б своїми словами про його допомоги і читати молитви – це допоможе стати сильніше і впоратися з різними неприємностями і переживаннями. Бог нікого не залишає. Важливо звертатися до нього за порадою. І, навіть якщо здається, що ніхто і ніщо не міняється, вірити і чекати. Це допомагає як знайти шанс все виправити, так і змиритися з неминучим. Джерело

Господи Боже наш, Ти Бог Єдиний на небесах і на землі, Ти володієш усіма царствами й народами. В руках Твоїх міцність і сила, й ніхто опиратися Тобі не може. Ти сидиш на херувимах і Тебе безперестанно оспівують серафими, тож що може проти Тебе людина? Приклони, Господи, вухо Твоє й почуй; споглянь очима Твоїми й побач злі наміри ворогів наших. Віримо, що Ти один Милостивий і Сильний, і можеш позбавити нас від рук їхніх. Ти зберіг раба Твого Давида від руки сильного, вкотре показавши, що сила Твоя в немочі звершується, і прийняв журбу серця Езекії, подавши йому продовження років життя. Подай же мир і спокій боголюбивому народові нашому, й не віддай нам за гріхи наші. Бо пам’ятаємо слова Спасителя нашого, Єдинородного Сина Твого й Господа нашого Ісуса Христа: «Всі, хто взяв меч, від меча загинуть». Тож не на зброю нашу, а лише на Тебе надію покладаємо, силу Твою відаючи. Ти твориш чудеса, від Тебе перемога й поразка. Даруй Україні нашій мир глибокий і непорушний, від війни та нашестя супротивників оберігаючи, й усе благе на користь душевну й тілесну подаючи. Бо Ти є Бог милості, Цар миру й Спаситель душ наших, і тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь. Джерело

Всемогутній Боже, Отче наш небесний, дякуємо Тобі за невимовний дарунок благодаті, який Ти дав цілому людству в народженні Немовляти-Христа у Вифлиємі. Його проголосив Твій ангел тієї святої ночі, котру нині ми пригадуємо. Нехай незбагненна таємниця втілення Твого Єдинородженого Сина – Слова, що сталося Тiлом, – зігріє наші серця та душі і наповнить їх втіхою та палким бажанням, подібно до пастухів у полі, поспішати до Його вифлиємських ясел і служити Йому. Допоможи нам у правді та дусі щирого каяття радіти в день Різдва нашого Спасителя, щоб ми в щирій та живій вірі могли приєднатися до пісні хвали ангелів, радості пастухів і подиву мудреців зі Сходу. Нехай в цю святу ніч Христос знову народиться в наших душах, щоб правда, любов і викуплення, які Він приніс нам, від нині і повіки залишалися у нашому житті та наших серцях. Дай, Господи, щоб ми, подібно до Діви Марії, все, що пов’язане з Немовлям Ісусом, зберігали це у своїх серцях і розважали над ним. Тепер, коли Ти вчинив нас причетними до слави Твого Сина тут, на землі, даруй нам Твоєї благодаті розділити Його славу на небесах. Бо Він живе і царює з Тобою, Отче, і зі Святим Духом – нині і повіки вічні. Амінь. Джерело

Розставання неминучі, як і зустрічі. Я вже давно це зрозуміла і постійно нагадую собі, що все приходить і йде, особливо люди. Єдина відмінність між кожним з них – це термін їх перебування – один тиждень, один місяць, один рік. Деякі все ще поруч зі мною, і це цінно. Однак ті, до яких я була найбільше прив’язана, чомусь виявилися першими, хто покинув моє життя. Я також давно прийняла для себе істину, що це нормально часом бути на самоті. Це абсолютно рядова обставина, і вам не потрібно намагатися з усіх сил змусити когось залишитися і не йти. Краще відкрийте двері для тих, хто повинен увійти. Але кого я намагаюся обдурити цією нібито легкістю парафій і відходів? Кожне прощання – це біль. Він змушує нас замислюватися над власною впевненістю, а також своєю цінністю і значущістю в чийогось життя. Він змушує задатися питанням, чому людині так легко залишити нас, чому вона ніколи не озирнулася назад, і чому вона так більше і не повернулася. Звичайно, це боляче і дискомфортно. Однак не можна дозволяти деяким людям продовжувати присутніми у вашому житті, якщо вони вже не приносять ніякого позитиву і не дають вам розвиватися, а скоріше мертвим тягарем висять на вас і тягнуть вниз. Ви також повинні пам’ятати, що розставання і прощання – це не ті обставини, які можуть перешкодити вам бути щасливими. Тому що закінчення – це, насправді, новий початок. У всесвіті всі події відбуваються з якоїсь причини. Можливо, ми не знаємо цієї причини зараз, але незабаром вона стане вам зрозумілою і очевидною, і ви зітхне з полегшенням. Погляньте на своє оточення. Ті, хто дійсно має значення, все ще поруч з вами. Можливо, ви їх навіть деколи недооцінюєте, тому що зайняті гонитвою за людьми, які ніколи не мали наміру залишатися в вашому житті надовго. Життя може запропонувати вам дуже багато, в тому числі і «ваших» людей, які віддають вам свої сили, свої почуття і самих себе, залишаючись поруч. Тому прийшов час відкрити очі і серце, щоб зрозуміти, хто дійсно піклується про вас, а не витрачати час на те, щоб утримати тих персонажів, у яких ніколи на вас не вистачає часу і уваги. Джерело

Походження видів Історія овочів починається на світанку сучасного людства, коли мисливці-збирачі покинули Африку і почали заселяти всю планету. Культивувати корисні рослини людина почала дуже давно, ще в кам’яному віці. Спочатку люди збирали те, що давала природа та що можна було з`їсти – плоди, листя, насіння. Потім стали зберігати окремі види дерев, кущів, трав, які давали їм їжу. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди почали сіяти насіння корисних рослин і збирати урожай. Мимоволі стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами – адже вони відбирали рослини з смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями. Загалом, всі овочеві рослини мають свою багатовікову історію. Ось деякі з них: Картопля Картопля з’явилася в Європі порівняно недавно – в 1565 році. Її привезли іспанські моряки з Південної Америки. Довгим був шлях цієї культури до нашого столу. Спочатку її вирощували в садах як декоративну рослину, потім варили варення з зелених ягід і лише потім стали вживати в їжу коренеплоди. Але і в 1800 році в Європі картопля була ще такою рідкістю, що її дарували одне одному на свята. Перша спроба поширення нової культури була невдалою. Селяни не знали здатності рослини утворювати бульби і використовували в їжу насіннєві ягоди, що призводило до масових отруєнь. Тому навіть в 1830-1840-х роках траплялися «картопляні бунти» – селян примушували садити коренеплід, який ті називали «чортовим яблуком». Поступово картопля завойовувала нові території і на сьогодні її вирощують навіть за Полярним колом! Помідори Батьківщина помідорів – та сама Південна Америка. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах. Вважається, що помідори в Європу були завезені іспанцями в середині XVI століття. Довгий час в європейських країнах вони сприймалися за декоративну рослину. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії їх вирощували в оранжереях серед рідкісних квітів. До початку XIX століття овоч в Європі був неїстівним, а в Америці – смертельно отруйним. Відомий випадок, коли ним хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після «отруєння» прожив ще багато років і став першим президентом США. Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем. Морква Морква – найдавніший коренеплід, який людство використовує вже 4 тисячі років. Морква була відома древнім грекам і древнім римлянам. Культивування цієї рослини тривало і в Середньовіччі. Вона була почесною стравою при дворі імператора Карла Великого. Але аж до XVI століття вважалася делікатесом. Лише в XVII столітті європейці почали розводити її повсюдно і тоді ж був виведений один з кращих її сортів – каротель. В цей же час з’явилися соуси з моркви, які до цього дня вважаються делікатесними у німців і французів. Часник Часник, також як і цибуля, використовувався ще в Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: ним годували будівельників, які споруджували цю піраміду. З незапам’ятних часів часник вирощується і в Китаї. У китайській абетці ієрогліф, що позначає часник – один з найдавніших. У Стародавній Греції його охоче вирощували, але в повсякденний раціон не вводили, адже часниковий запах вважався вкрай неприємним, який ображав почуття богів. У Стародавньому Римі часник вживали вільні громадяни, яких зараховували до бідноти. Від римлян він перейшов до середньовічної Європи. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив в ньому джерело здоров’я. Цибуля Цибулю з незапам’ятних часів обробляли єгиптяни, у яких вона користувалася загальною любов’ю. У Стародавній Греції цибуля вважалася священною рослиною: цибулина сприймалася як символ будови Всесвіту. У свята на честь бога Пана – захисника лісів і полів – його скульптурні зображення обсипалися цибулею. Однак імениті городяни у Стародавній Греції вважали непристойним вживати цибулю в їжу через стійкий різкий запах. Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її вживали люди всіх звань і статків, щодня з’їдаючи порцію цибулі. Щоб уникнути неприємно запаху цибулю заїдали листям петрушки і волоськими горіхами. Від римлян цибуля перейшла до давніх германців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами цибулі прикрашали безстрашних героїв. В Іспанії та Португалії цибуля досі складає істотний компонент щоденного раціону. Квасоля Перша згадка про квасолю зустрічається в древніх китайських літописах, що відносяться до 2800 року до нашої ери. У ті далекі часи китайці варили квасолю з рисом, як це тепер роблять в Індії, Японії, Кореї та на Філіппінських островах. Квасоля була відома і древнім римлянам. З неї готували знаменитий у той час косметичний засіб, що замінював римлянам пудру. На їхню думку, воно чудово освіжало шкіру і розгладжувало зморшки. В Америці індіанці з давніх часів вирощували квасолю і використовували її в їжу. Після відкриття Америки страви з квасолі почали готуватися в Європі. З Америки прийшли в Європу і декоративні види квасолі, плоди яких цілком їстівні. Декоративну квасолю розводять у садках як красиво квітучу, химерно витку рослину. Огірки Батьківщиною огірка вважають Індію, де досі зустрічається один з його диких видів. В Індії огірок увійшов у вжиток щонайменше за 3000 років до нашої ери. Зображення огірка на жертовних столах, які зустрічаються на пам’ятниках древніх єгиптян, доводять, що й вони знали і любили цей овоч. У храмі Дахірель-Барс пофарбовані в зелений колір огірки зображені разом із виноградом. А в Греції за часів Гомера навіть існувало місто Сикион – «місто огірків». Стародавні римляни увесь рік вирощували огірки в парниках і солили їх у діжках. Уже в далекій давнині огірковий сік зарекомендував себе як незамінний косметичний засіб, що очищає і береже шкіру. Товчене огіркове насіння домішували до пудрі, розтертий огірок застосовували для розгладження зморшок. Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, розводити огірки почали слов’яни. А від них огірок потрапив до німців. Червоний перець Батьківщиною червоного перцю прийнято вважати тропічну частину Америки. У Перу в древніх похованнях виявлені плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували перець як священну рослину. Досі в зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте у дикому вигляді. Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Колумб. Судячи із записів, які він зробив у своєму щоденнику, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де він покуштував пекучого соусу з місцевих плодів. Перець був привезений Колумбом в Іспанію разом з квасолею, тютюном та іншими екзотичними овочами. Спочатку його вирощували як лікарську рослину, але незабаром оригінальний екзотичний овоч потрапив на кухню і став вживатися як пряність. Капуста Качанна капуста – одна з найдавніших овочевих культур, що вирощуються у Середземномор’ї і Південній Європі більше 4,5 тисяч років. По одному з переказів, громовержець Юпітер, працюючи над роз’ясненням двох суперечливих висловів оракула, від страшного перенапруження обливався потом. Кілька великих крапель скотилися із чола батька богів на землю. Ось із цих крапель і виросла капуста. Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту з солониною і бобами. А давньогрецький природодослідник і філософ, один з перших ботаніків давнини Теофраст в знаменитій праці «Дослідження про рослини» досить докладно описав три сорти капусти, які в ті далекі часи обробляли афіняни. Стародавні греки і римляни взагалі надавали капусті величезного значення, вважаючи її ліками, що лікують практично всі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті досить багато місця в своїй енциклопедії теоретичної і клінічної медицини «Канон лікарської науки». Редька і редис Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивуванні редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. З насіння редьки в Єгипті готувалося широко поширене в стародавньому світі рослинне масло, яке також виробляли і стародавні китайці. З Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції і, таким чином, до Європи. У дні свят, присвячених Аполлону, греки приносили в дар до його вівтаря зображення трьох головних, за їхніми поняттями, коренеплодів – редьки, буряка і моркви. Редиска – найближча родичка редьки, але походить з пізнішого періоду. Вважається, що редиска з’явилася у Середньовіччі в результаті селекції редьки. Шпинат У дикому вигляді шпинат росте в Передній Азії. Його культивування почалося, як прийнято вважати, в Персії. Великим шовковим шляхом він був привезений до Китаю, де в середині VII століття отримав ім’я «перського овоча». У середземноморському регіоні перші відомості про вирощування шпинату виявляються в трьох арабських творах XI століття. Шпинат був одним з найпопулярніших овочів арабського світу, якому присвячували спеціальні трактати. Жителям християнської Європи (спочатку Сицилії та Іспанії) цей овоч став відомий не пізніше XIII століття. В середні віки вирощувалась форма шпинату з загостреним насінням, до нашого часу вона практично забута. В Італії XV століття цей овоч розглядався як весняна зелень, прекрасно підходить для вживання під час Великого посту. При французькому королівському дворі моду на вживання шпинату ввела італійка Катерина Медічі. Вона вимагала, щоб шпинат подавали до столу під час кожного прийому їжі. Саме в середині XVI століття в Європі набув поширення шпинат сучасного типу – без гіркоти, з широким листям і круглим насінням. Буряк Дикорослий буряк досі зустрічається в Ірані, на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, а також в Індії та Китаї. За 2 тисячі років до нашої ери буряк був відомий, але ненависний у Стародавній Персії, де його вважали символом сварок і пліток і в основному використовували як лікарську рослину. Лише за 800 років до нашої ери в гірських районах передньої Азії почали розводити буряк як коренеплідний овоч. Розводили його і у Стародавній Греції. Символом сварок вважали буряк також стародавні римляни, але це не завадило їм включити його до числа найулюбленіших страв. Вони вживали в їжу не тільки коріння, а й листя. Римський імператор Тіберій наказав, щоб підкорені Римом давні германці поставляли данину у вигляді буряка, що сприяло широкому поширенню цього овоча на Рейні. Кабачки Кабачок походить з північної Мексики (Оахакська долина), де спочатку в їжу вживалися тільки його насіння. В Європу кабачок потрапив у XVI столітті разом з іншими «дивинами» з Нового Світу. Спочатку кабачки вирощувалися у ботанічних садах. У XVIII столітті італійці першими стали використовувати недозрілі кабачки в їжу. А тепер його широко застосовують у своїй кухні багато народів. Наприклад, кабачок часто зустрічається в середземноморській кухні. А жителі Провансу люблять фаршировані квіти кабачків. Імбир Походить імбир з країн Південної Азії. Сьогодні цей ароматний корінь вирощується в Китаї, Індії, Індонезії, Австралії, Західній Африці, Ямайці, Барбадосі. В середні віки імбир був завезений до Європи, де використовувався як прянощі і ліки. Зокрема, імбир вважався одним з основних засобів для профілактики чуми. Купці розповідали, що імбир росте на краю світу в країні троглодитів, які пильно його стережуть, чим ще більше піднімали і без того немаленьку ціну на чудодійний корінь. На початку XVI століття імбир одним з перших був завезений до Америки, і швидко там поширився. Його до цього дня використовують не тільки в кулінарії, але і в медицині та навіть косметиці. Артишоки Артишок був введений в культуру задовго до нашої ери. Батьківщиною артишоку вважають Середземномор’я. Культивований різновид артишоку почали розводити з XVI століття в Італії та Франції. В даний час він широко поширений в країнах Західної Європи, особливо в Італії, Франції, Греції, Німеччині, Великобританії, меншою мірою в США, Канаді та Латинській Америці. Особливо популярним артишок став у Франції, де його посіви щорічно займають понад 10 тисяч гектарів. Французи вже кілька століть демонструють прихильність до цієї рослині. У цій країні виведені і кращі його сорти. А який у вас улюблений овоч? Джерело

У дитинстві я була дуже цікавою і допитливою, і тато часто підключав мене до якихось домашніх справ, підкуповуючи мене фразами: “хочеш, покажу ..?” або “ти коли-небудь бачила, як ..?” і такого типу.⁣ Ось, наприклад, з того, що пам’ятаю: потрібно у дворі прибрати, він підходить і запитує: “Ти коли-небудь бачила, як вода на сонці випаровується? Ні? Ну, підемо покажу!”. ⁣Ми виходимо, тато зигзагоподібними рухами поливає двір зі шлангу і каже, що потрібно почекати всього декілька хвилин і все висохне. “Давай, – пропонує, – поки чекаємо, підметемо? Ти праворуч мети, а я ліву сторону візьму, заодно подивимося, у кого чистіше вийде” .⁣ Я захоплююся підмітанням, намагаючись не пропустити жодної смітинки, щоб не гірше, ніж у тата, а коли закінчуємо він говорить: “Ось, бачиш вже і вода вся випарувалася”. Я оглядаю дійсно сухий двір і на рівні чаклунства сприймаю відсутність слідів поливання) ⁣ Або підходить тато до нас з сестрою і питає: “А ви бачили, як мама гриби зубними щітками чистить?”. Ми відповідаємо, що ні. Пара секунд і фраза, типу, “Нумо подивимося, а у вас так само вийде?”, і ось ми стоїмо перед величезною горою на столі і вже втрьох чистимо гриби – кожна в своєму тазику з водою) ⁣Або: “Хочеш покажу, які у бур’янів коріння довгі бувають?”, а потім: “Ох, ти ба який, а?!”, І ще трохи пізніше: “Давай так – я видирав, а ти їх ось там складай разом”, і знову “О! А цей дивись, якого кольору незвичайного!”. А мені цікаво, мені весело, а те, що зайнята хатніми справами, я і не помічаю.⁣ Вже будучи дорослою, я зізналася, що ще років в 10 розкусила цей хитрий хід, посміялися, позгадували. Скільки років пройшло, а тато і 20-річній мені іноді говорив з посмішкою: “А ти коли-небудь бачила, як дочка в магазин за квасом для тата бігає, швидко-швидко так?”, Я відповідала: “Бачила, зараз покажу! », і йшла в магазин, із задоволенням і ностальгією за дитинством) ⁣ Переклад: Di Sling Автор: MissLoyality

Жінка, яка стала «незручною» – це жінка, що розкрилася. Вона просто стала собою, слідуючи заклику своєї безмежної природи. Ця жінка любить і знає себе. Вона точно визначає, що їй потрібно, тому що знає чого хоче. Їй неможливо нав’язати чужу думку і чужу точку зору, і все інше, що не властиво її природі. Вона незручна для тих, хто залежний від шаблонів і стереотипів, хто прилип до свого его і обмежився ним. Справжня жінка зручна насамперед собі. Вона насолоджується собою і плекає себе. І це не егоїзм, а любов до себе, як до первозданної природи, де душа і дух перебувають у любові і гармонії. Така жінка, завжди наповнена, щаслива і задоволена. Любов задовольняється любов’ю. Жінка, яка любить себе, не тільки повноцінна, вона так само повно і проникливо любить все навколо себе – пробуджена і пробуджує до любові інших людей. © Eva Morgenstern

Не можна любити людину тільки тоді, коли вона у доброму гуморі, радує тебе і приносить одне суцільне щастя. Якщо ти дійсно любиш, то люби і її печаль, поганий настрій і навіть ниття. Люби, коли вона мовчить, коли зла і груба – тоді ще сильніше люби, адже в такі моменти вона особливо потребує твоєї любові. Справжня любов пом’якшує навіть найтемніше серце, заспокоює будь-які душевні бурі. А щира ніжність взагалі творить справжні дива. Є думка, що кожні сердечні обійми продовжують життя нa один дeнь. Обіймайте своїх коханих, цілуйте їх по кілька разів на день, даруєте їм стільки ніжності, скільки є її в вашій душі – не скупіться на неї, вони справжні ліки від усіх напастей. Адже яким би втомленим і засмученим ти не був, немає нічого кращого, ніж почути від близької і рідної людини: “Іди до мене. Я так тебе люблю!” © Аліна Єрмолаєва

Мене страшенно дратують ці розчаровані в усьому люди. Убогі рослини, які вважають, що в цьому житті нічого не можливо досягти і що успіх приходить лише до обраних. Так ось, дорогі страждальці. Успіх приходить до тих, хто тяжко працює, а не валяється на дивані, посмоктуючи пиво і мріючи про мільйони. Успіх приходить, коли спортсмен, в якого ніхто не вірить і якому всі говорять, що у нього немає шансів, незважаючи на біль в кожній клітині тіла йде на тренування, а потім цей хлопчина стає Олімпійським чемпіоном. Успіх приходить, коли дівчина, якій батьки з дитинства твердили, що танці – це не професія, і що потрібно викинути дурниці з голови, репетирує ночами і у вільний від навчання час, а потім стає відомим хореографом. Успіх приходить, коли молодий студент з небагатої сім’ї оббиває пороги потенційних інвесторів, і ночами сидить над своїми проектами, а потім стає главою мегакорпорації. Успіх приходить тоді, коли людина жертвує багато чим заради мрії, коли, незважаючи на тисячі невдач і падінь, вона встає і йде знову до своєї мети. Перш, ніж говорити, що життя лайно і в ньому неможливо чогось досягти, задумайся над тим, що особисто ти зробив для того, щоб твоя мрія стала реальністю? Скільки ночей НЕ доспав? Скільки травм отримав? Скільки разів тебе занурювали обличчям в бруд? І скільки разів ти не кидав свою справу, незважаючи ні на що? Ніжки болять, дуже втомився, немає часу, я не талановитий і інші виправдання для шматків лайна, гниючих біля моніторів. Хіба це про тебе? Все можливо у цьому житті. Абсолютно все! Якщо ти в це віриш і по справжньому цього бажаєш. Бо немає на світі вершин, яких підкорити не можна! © Роберт Кіосакі

Викликає якось увечері султан однієї близькосхідної держави візира і просить привести з гарему прекрасну Гюзель. Візир метушиться, біжить в гарем, по дорозі дає доручення слугам принести в опочивальню фрукти і напої. В гаремі кличе євнухів, ті ведуть обрану дружину до султана. Султан довго насолоджується з прекрасною Гюзель, після чого задоволений викликає візира. Той прибігає. Султан заявляє, що треба б повторити, але вже з Амірою. Візир кидається в гарем, по дорозі знову роздає купу вказівок. Ситуація повторюється кожну годину і так до ранку. В результаті рано вранці султан в черговий раз викликає візира. Візир ввалюється весь втомлений, забіганий. А султан сидить задоволений. І візир запитує султана: – Наймудріший, поясніть мені. Ви всю ніч займалися важкою фізичною працею і ні трохи не втомилися. А я всього лише бігав раз на годину по палацу, але так виснажився. На що султан відповідає йому: – Втомлюються не від роботи, втомлюються від метушні. Джерело

Свято Великдень 2021 відзначають 2 травня. В Україні завжди шанобливо ставилися до Воскресіння Христового, тому знати православні традиції Пасхи має кожен з нас. Великдень – одне з найурочистіших християнських свят року. Воно пов’язане не лише з Воскресінням Ісуса, а й з воскресінням всієї природи, її життєдайної сили та енергії. У 2021 році православні християни святкують Пасху 2 травня. До вашої уваги цікаві звичаї святкування Великодня в Україні. Історія і походження свята Великдень На теренах України святкувати Великдень як Воскресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття – із запровадженням християнства. Це свято збігалося в часі із весняним рівноденням і теж символізувало відродження життя і надій. З роками Великдень став частиною нашої культури, замінивши давні звичаї та адаптувавши місцеві обряди й атрибутику. Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці і Воскресіння супроводжувалося великим землетрусом – янгол небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахучими оліями, аби за звичаєм намастити ними тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з’явився янгол і сповістив про Воскресіння Господнє. Походження назви Великдень Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва “Великдень” (“Великий День”) з’явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що “Великдень називається так тому, що у той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, аби був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп’яли Христа – дні поменшали. Тепер лише царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…”. У західно-слов’янських мовах назва свята перекладається як “Великаніч”: чеською Velikonoce, а польскою – Wielkanoc. У болгарській подібно до української назви – Великден, а споріднені болгарам македонці називають це свято Велигден. Пасха У Старому Заповіті Пехас – це святкування на честь виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі, перехід з рабства у вільне життя на дарованій Всевишнім землі. Ця назва свята дійшла і до нас, проте набула іншого правопису та особливого сенсу. Ісус Христос через добровільну смерть звершив перехід для всього людства і кожної людини зокрема з рабства гріха, зла до вічного життя, любові та добра. Українські звичаї і обряди на Великдень Після служби всі поверталися у свої домівки та починали “розговлятися”. Розговляються завжди освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок або писанок) серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, а також баранчик – символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи та оберігатиме від стихійного лиха. Перед тим, як з’їсти свячене самому, господар (ґазда) йшов з освяченим насамперед поміж худобу – христосався (цілувався) з нею, сповіщав “Христос воскрес!”, а хтось із присутніх відповідав за худобу: “Воістину Воскрес!”. Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини та вимовляв: “Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски” Великодній понеділок зветься Поливаним. За традицією, хлопці обливають дівчат водою. Дівчата теж можуть обливати хлопців, але лише у вівторок.Протягом всього Великодня усі навідують рідних та друзів. Діти та молодь ідуть христувати. Христувальники прославляють Воскресіння Ісуса та славлять господарів. За це отримують христування: продукти, цукерки, гроші. Хай Христове Воскресіння принесе у вашу оселю щастя та взаєморозуміння в колі близьких і вмотивує на спілкування з людьми, яких ви з особистих причин, давно не бачили або не хотіли бачити. У Великдень дуже важливо пробачати і бути пробаченим. Хай кожен ваш день буде сповнений яскравим світлом надії на добро та мир… Джерело

Таня втомилася. Вже 6 років вона була самотньою. З того часу, як її покинув чоловік. Дочка рік тому вийшла заміж, виїхала в інше місто. Тані було лише 42 – чудовий вік для жінки. Друга молодість. Таня була чудовою господинею, неймовірно смачно готувала, її солоні огірки з помідорами всі вважали шедевром. А кому робити ці огірки? На балконі вони так і стояли лавами нерухомих банок. «Не гинути ж мені на самоті, такій красивій!» – казала Таня подругам. А ті відповіли: «Ні! Шукай чоловіка! Довкола повно самотніх мужчин». Одна з них і порадила Тані агентство «Найкращий чоловік». Таня подумала, що звертатися до агенції — якось ницо й безглуздо, але з іншого боку — тобі вже 42, і як її дратувала ця цифра. Старий бабусин годинник деренчливим звуком відчеканював на стіні час, що втікав. І Таня прибула до агентства. Привітна пані в малинових окулярах озвалася: – У нас дійсно найкращі чоловіки. Давайте разом переглянемо в нашій базі, сідайте поруч! – Та так вони всі красені, — усміхнулася Таня. – А як дізнатися більше про людину? Як зрозуміти, що вона — твій найкращий чоловік? – У нас все продумано, — відповіла жінка. – Ми видаємо вам його на тиждень. Достатній термін, щоб зрозуміти — ваш чи ні? Варто продовжувати чи іншого шукати. – Кого видаєте? – Чоловіка! – Як це? – Так! Тиждень він живе з вами. Слухайте, ми тут не наречені сором’язливі, в нас усе серйозно. А маніяків і божевільних у нас немає. І Таня зненацька зацікавилася. Їй страшенно сподобалася ця ідея. Разом з малиновою дамою вони вибрали п’ять кандидатів. Таня заплатила невелику суму, поспішила додому. Перший повинен був з’явитися вже сьогодні ввечері. Таня одягнула зелену сукню — кольору надії. І сережки, з діамантами, які так рідко виймала зі старої скриньки. Дзелень! – дзвінок у двері. Таня спершу зазирнула у вічко. І побачила троянди. Вона навіть ледь чутно запищала від радості. Відчинила двері. Чоловік був елегантний, такий, як на фото. Вони сіли за стіл, Таня наготувала різної смакоти. Букет вона поставила в центр столу. Таня крадькома позирала на приємного гостя і думала: «Все! Інших і не треба. Цей!» Почали їсти салат. Майбутній чоловік скривився: «А чому так пересолила?». Таня зніяковіло посміхнулася, подала йому запечену качку. Майбутній чоловік пожував шматочок: «Твердувата…». Йому не сподобалося й все інше. За клопотами Таня забула про головне — вино, вона довго його вибирала. Розлила, сказала: «Ну, за знайомство!». Гість понюхав келих, трохи відпив: «Дешеве якесь». Піднявся: «Ну, поглянемо, що у тебе з плануванням…» Таня взяла букет, простягнула йому: «Я троянди взагалі не люблю. До побачення”. Вночі Таня трохи поплакала, їй було прикро. Але попереду ще чекали чотири зустрічі. Другий суджений з’явився наступного вечора. Увійшов впевнено: «Ну привіт!». Від нього пахло горілкою. Таня запитала: «Уже десь відсвяткував нашу зустріч?» Той посміхнувся: «Ой, та що ти починаєш! Слухай, телевізор в тебе є? Там зараз матч починається. Динамо — Шахтар. Заодно і обговоримо все». Таня різко відповіла: «Телевізор вдома будеш дивитися». Вночі знову заплакала самотиною. Ні. Не він — не її найкращий чоловік. Через день прийшов третій кандидат. Не красень, стара куртка, неохайні нігті. І черевики в болоті. Таня вже подумувала, як би чемно його випровадити. Але все ж спершу вирішила нагодувати. Той їв жадібно, швидко і дуже розхвалював Таню. Вона навіть зніяковіла. Принесла закрутки. «Господи! – вигукнув некрасивий. – Це ж — найкраще, що я їв за життя!» І тут пробив бабусин годинник. Він прислухався: «Це що за скрегіт?». Він пройшов до кімнати, став на табуретку, оглянув годинник: «Зараз я його швидко! Є інструменти?» І незабаром годинник вже лунав чисто і дзвінко, Тані було радісно чути такий ніжний звук. Вона подумала, що це знак. Некрасивий і повинен стати її чоловіком. А він непоганий, хазяйновитий, руки золоті, а те, що черевики і нігті не дуже — дрібниця, відмиє, почистить. До того ж він був третім, щасливе число. Невже він — її найкращий чоловік? Тепер на них чекала ніч. Так, Таня до неї підготувалася, відвідала салон краси, постелила сексуальну білизну з великими трояндами (вона ж насправді любила їх). Коли Таня вийшла з ванної — її гість вже дрімав на ліжку, навіть не роздягаючись. Таню це не збентежило. Вона поглянула на нього, сонного, з ніжністю: «Втомився, бідний». І обережно лягла під ковдру поруч. А потім почався жах. Цей майстер почав хропіти. Віртуозно, потужно, насичено. Таня накривала подушкою себе, потім його, потім перевертала сонне тіло — нічого не допомагали. Вона не спала цілу ніч, вона страждала. Вранці гість вийшов на кухню, де сиділа похмура Таня: «Ну то що? Давай я з речами сюди переїду вже ввечері?» Таня похитала головою: «Ні, вибач. Ти гарний, але… Ні! » Четвертий, бородатий, здався Тані героєм старого доброго кіно про геологів. Вона навіть дозволила йому курити прямо на кухні. Бородач затягнувся, сказав: «Таню, тільки треба домовитися відразу. Я — чоловік вільний. Я люблю риболовлю, люблю з друзями кудись зганяти. І не люблю, коли мені безнастанно телефонують і запитують — де ти, де ти? Добре?” Таня поглянула, як він струшує попіл в горщик з орхідеєю, запитала: «Може, ти ще й до інших жінок будеш їздити?» Бородач посміхнувся: «А чому ні? Я ж кажу — свобода! Це нормально для мужика». Після нього Таня довго провітрювала кухню. У неї боліла голова, вона відчувала, що дуже втомилася, ніби з неї викачали три літри крові. Вона навіть не взялася мити посуд. Вранці Таня розплющила очі, за шторами було сонячно, цвірінькали радісні горобці. Таня раптом зрозуміла, як їй добре. Субота. Вона нікуди не поспішає, ніхто їй не заважає, ніхто не бубонить, не шарудить, не хропе. Посуд? Та помиє, коли хоче. Спокій і свобода. І тут пролунав дзвінок: «Тетяно! Турбує агентство «Найкращий чоловік». У вас сьогодні ще один кандидат, пам’ятаєте? Він чудовий, цей вже точно ваш!» Тетяна буквально закричала в трубку: «Викреслюйте мене! Видаляйте з бази! Нікого більше! Найкращий чоловік — той, якого немає!» І з реготом розсунула штори. Джерело

Вербна неділя щорічно відзначається православними, католиками та протестантами. Це свято відноситься до тих, які не мають чіткої дати і кожного року можуть відзнеачатись у інший день. Хоча число і відрізняється, та це завжди сьомий день тижня, остання неділя перед Великоднем.  В цей день великий піст дещо послаблюється: ті, хто постять, можуть вживати рослинну олію, рибу та морепродукти, а також дозволити собі один келих вина. Але це не єдине, що варто знати про це свято. Стаття, окрім короткої історії про походження свята, містить багато цікавих фактів про святкування, забобони та заборони, котрих здавна дотримувались українці та як бонус, прикмети до Вербної неділі! Коротка історія про походження свята: Історія цього свята триває ось уже 21 століття і описана у Святому Письмі. У цей день Ісус Христос воскресив померлого Лазаря у Віфанії, а цей унікальний випадок став відомий завдяки очевидцям, які блискавично рознесли звістку про чудо. Тож коли Ісус завітав у Єрусалим — люди були здивовані, вражені, але й радісні, тож зустрічали його з почестями: співали пісні в його честь, кидали під ноги різні квіти та пальмові гілки, та навіть власний одяг, аби доторкнутись ним до чуда, яке було втілене у обличчі Ісуса Христа. Цей визначний день відклався у пам’яті та увійшов в історію — тож святкується до цих пір. Раніше Вербна неділя мала іншу назву: Вхід Господній в Єрусалим, але оскільки на теренах Європи символом цього дня є верба, а припадає він щороку на сьомий день тижня, тож отримав видозмінену народну назву — Вербна Неділя. Цікаво, що зустрічали Ісуса в Єрусалимі, кидаючи йому під ноги гілочки пальми, а не верби. Але оскільки на території Європи, в тому числі і України, де переважає християнське населення, пальми не ростуть. А от верба, навпаки, поширене дерево, що несе у собі певний символ весни. Тож ще з часів Київської Русі вона стала незамінним атрибутом свята. Відтоді з’явилась величезна кількість прикмет, традиції та звичаїв, пов’язаних саме із вербою. Звичаї і заборони під час Вербної неділі, пов’язані із вербою: Люди наскільки вірили у цілющу силу верби, що садили її біля криниці, аби очистити воду. Освяченою гілочкою верби махали у бік хмар, якщо хотіли відігнати грозу та очистити небо від хмар. Після освячення в церкві, вербу несли не тільки до оселі: її приносили до вуликів, корівників, курятників — аби вся живність була здорова, а господарство процвітало. Після свят гілочки верби не викидали, їх зберігали до наступного року. Засушеною вербою розмалювали піч у якій випікались пасочки до Великодня. Та у взагалі, освячені гілочки ставили у кутках будинку і залишали до тих пір, коли вони самі не засохнуть.  Вірили також, що вода, у якій були замочені вербові гілочки, має цілющу силу, нею вмивались, поплескуючи легенько себе та своїх рідних гілочкою і промовляючи: «Не я б’ю, верба б’є. На здоров’я, на красу, на захист». Існувала також цікава традиція випікання святкових хлібців. У невеличкі буханки клали шишки верби, а запечені вироби згодовували худобі та домашнім улюбленцям, щоб ті були здорові. Вдариш по тілу гілочкою верби – буде міцне здоров’я весь рік. Було прийнято бити і себе і рідних, яким зичиш здоров’я. Також, маленьких діток для здоров’я купали у відварі з вербових гілочок. Це лише декілька прикладів традицій, пов’язаних із вербою. Насправді, в Україні існує величезна кількість подібних “вербових” традицій, які мають свої відмінності у кожному куточку країни. Заборони під час Вербної неділі: Цей день вважається священним, тому працювати у Вербну неділю категорично заборонено. І це стосується не лише роботи, чи домашньої важкої праці, такої як рубання дров чи випасання худоби. Не слід навіть зайвий раз розчісувати волосся чи взагалі виконувати якісь повсякденні завдання. Тож їжу до цього дня слід було готувати ще з вечора суботи. Це стосувалось і випікання святкових хлібців, якими частували у неділю худобу і святкової вечері, яка передбачала послаблення посту. Люди вірили, що навіть найменша праця у цей день могла накликати на них біду.Звісно ж, до заборон відносяться також м’ясні страви, та інші обмеження великого посту, котрі триватимуть ще протягом тижня до Великодня. Чудодійні властивості верби: Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни; Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил; Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться; Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була; Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град; Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню; Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік; З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока; Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло; Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”; Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася; Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски; У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби; У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав. Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат. Народні прикмети на Вербну Неділю: Якщо у цей день нема заморозків — чекайте щедрий врожай фруктів. Сонце і відсутність вітру у Вербну неділю віщують тепле літо. Якщо у цей день сильний вітер, то весь літній сезон погода буде змінною. З’їсти шматочок освяченої верби — отримати успіх у своїх справах. Закликати кохану людину подумки у свій дім — пришвидшити її прихід у ваше життя. Якщо на Вербну неділю йде дощ, то весь врожай буде хорошим. Посадиш кімнатну рослину в будинку у цей день — принесеш достаток у дім. Мороз на Вербну неділю — до гарного врожаю ярових хлібів       Автор Вікторія Демидюк Джерело

21 грудня 2020 року, в день зимового сонцестояння, ми станемо свідками досить рідкісного астрономічного явища, яке має назву «Вифлеємська зірка». Спостерігати «Вифлеємську зірку» можна буде з будь-якої точки Землі. 21 грудня 2020 року планети-гіганти Сонячної системи Юпітер та Сатурн на небі Землі максимально наблизяться одна до одної, і для спостерігача будуть мати вигляд яскравої «зірки» чи «подвійної планети», повідомляє видання Astronomy. На земному небі 21 грудня Юпітер та Сатурн розділятимуть лише 0,1 градуса або одна п’ята ширини Місяця кажуть астрономи. Своє поступове зближення вони розпочали ще на початку літа. Відомий німецький астроном Йоганнес Кеплер, першовідкривач законів руху планет, ще у 1614 році висловив припущення, що описана в Біблії «Вифлеємська зірка», яка привела трьох мудреців до маленького Ісуса Христа, могла бути саме таким зближенням планет. Востаннє таке астрономічне явище «неозброєним оком» спостерігали в 1226 році. А наступне зближення відбудеться аж у 2080 році. Джерело

У вівторок, 17 листопада, в Україні та світі відзначається Міжнародний день студента. Це свято об’єднує молодь усієї Землі; у багатьох країнах цей день у студентів є вихідним.  Історія свята 28 жовтня 1939 року в окупованій нацистами Празі війська Гітлера розігнали демонстрацію на честь річниці утворення Чехословацької держави, в якій брали участь студенти та їхні викладачі. Під час розгону був важко поранений студент-медик Ян Оплетал — 11 листопада він помер. Похорони Яна перетворилися на акцію протесту проти окупації, у якій взяли участь тисячі людей. У результаті нацисти заарештували десятки демонстрантів, а 17 листопада рано вранці оточили студентські гуртожитки. Понад 1,2 тисячі студентів були арештовані й вислані в концтабір Заксенхаузен. Дев’ятьох лідерів студентських організацій стратили у в’язниці. Через два роки, у 1941-му, в Лондоні відбулася Міжнародна зустріч студентів проти нацизму, під час якої чехословацький комуніст Отто Шлінген висунув пропозицію щорічно 17 листопада відзначати День студента на честь загиблих. Цікаві факти Сучасні студенти практично нічого не знають про “криваву” історію створення цього свята, тому вони всіляко веселяться в ці дні. Наприклад, в Португалії молодь 17 листопада збирається опівночі біля королівського пам’ятника і голосно співає різні пісні. Студенти у святкові дні надягають форму своїх навчальних закладів, а в місті Коїмбра навіть спалюють в котлах стрічки кольору свого факультету. Американські студенти, в свою чергу, вважають за краще відзначати це свято на домашніх вечірках або в клубах. У Данії День студента вважається сімейним святом, а влада Німеччини зовсім звільняє молодь від занять, і в ці дні проводять різноманітні спортивні змагання. Але в Греції 17 листопада – річниця кривавих студентських протестів, які сколихнули країну в 1973 році. У цей день традиційно приносять квіти до меморіалів, а також влаштовують численні демонстрації.

Дуже доброю традицією для багатьох країн стало щорічне святкування 13 листопада Всесвітнього дня Доброти (World Kindness Day), датою для якого був вибраний день відкриття в 1998 році в Токіо 1-ї конференції Всесвітнього руху доброти (World Kindness Movement.  В даному заході брали участь представники Австралії, Канади, Японії, Таїланду, Сінгапуру, Великобританії і США (пізніше до Руху приєдналися й інші країни). Сама організація «Всесвітній рух доброти» була створена в Японії роком раніше, в 1997-му, і зібрала під свої прапори» однодумців руху доброти з різних країн – волонтерів та добровольців, які з року в рік невпинно діють по всьому світу і своїми справами надихають людей на здійснення добрих вчинків. Тим більше, що основне спілкування учасників Руху відбувається за допомогою інтернету, де на своїх ресурсах вони розповідають про ідеї благих справ і способи їх втілення. До речі, у Руху є свій офіційний документ – «Декларація доброти», яка говорить: «Ми визнаємо фундаментальну важливість простої людської доброти, як основної умови, яка доставляє задоволення і осмисленого життя, і цим документом проголошуємо створення Всесвітнього руху доброти. Ми будемо прагнути об’єднатися через організації в кожній країні і з допомогою створення всесвітньої мережі, створити більш добрий і більш повний співчутливий світ». Саме учасники цієї організації і запропонували створити таке чудове свято. Офіційно Всесвітній день Доброти був заснований у Сінгапурі 18 листопада 2000 року на 3-й конференції Руху доброти. Не секрет, що в сучасному високотехнологічному і швидкісному світі все частіше людські почуття та моральні якості відходять на другий план, і зокрема – доброти серед нас стало набагато менше – цей факт, на жаль, очевидний. Тому сьогоднішнє свято – ще один привід згадати про такій якості і категорії людських відносин як Доброта і об’єднати існуючі в різних країнах рухи за доброту, щоб допомогти людям усвідомити, що робити добро – це зовсім нескладно, а результат у добрих справ і вчинків колосальний.Ще одна мета Всесвітнього дня Доброти, за словами його засновників, – сприяти об’єднанню різних націй, незважаючи на мовні та культурні відмінності. Адже тільки на основі щиро добрих справ і вчинків можна досягти єдності і взаєморозуміння, зберігши при цьому самобутність і унікальність. Ще раз скажемо, що творити добрі справи – неймовірно просто, добро не вимірюється грошима, часом – не вимагає багато часу і сил, головне – почати. Навіть просто добра усмішка незнайомій людині – вже здатна творити чудеса, в тому числі й для самої людини, хто це Добро робить. Адже крім того, що добрі справи підвищують всім настрій, вони ще й як не можна краще впливають на самопочуття, підвищують життєвий тонус.Згідно з дослідженням психологів і лікарів з різних країн, люди, які щодня роблять добрі справи, краще почуваються і фізично, відчувають своє життя більш гармонійним, володіють кращим імунітетом, а значить – вони менше хворіють і довше живуть. І все це навіть підтверджено практичними дослідженнями – коли людина робить щось хороше іншим людям, у неї підвищується рівень лімфоцитів і розширюються судини, це веде до правильної роботи серця; мозок виробляє велику кількість ендорфінів (відомих як «гормони задоволення»), які мають заспокійливий ефект, нейтралізують дію стресу, полегшують депресію. Нарешті, чуйність супроводжується душевним підйомом, що межує з ейфорією, що пояснюється виробленням гормону серотоніну, який регулює настрій.І як закликають організатори свята, важливо бути добрим не тільки в цей День, але і щодня, причому добрим безмежно і безкорисливо. Адже, якщо чекати подяку (в будь-якому її прояві) за свою доброту, то це вже не справжня Доброта. До речі, у самого свята за час його існування з’явилися і свої традиції. Так, в День Доброти, крім добрих посмішок і справ, прийнято дарувати знайомим і незнайомим людям квіти (наприклад, у Сінгапурі – маргаритки і гербери). А спеціально для цього Дня французький художник Оріль (Aurele) створив символ – відкрите серце. Джерело

Давно-давно це було. Ще тоді, коли земля України не знала біди й злигоднів, коли співучий її народ мирно сіяв хліб і радо зустрічав кожного, хто приходив з добром. Ця родюча земля з луками зеленими, лісами багатими, ріками голубими, людьми сильними приваблювала чужинців з півночі. Несли вони з собою горе та сльози, забираючи у полон найдорожче – хлопчиків, що мали вирости слухняними рабами. У цей день до поселення підходили вороги. Матері, щоб не віддати дітей чужинцям, шукали рятунку у баби Ясновидиці, яка зналася на чарах. Принишклі й боязкі хлопчики тулилися до Любави, матері чорнобривого Кароока, що привела їх до Ясновидиці. Сива бабуня мовила слова заклинання, і діти перетворились у прекрасні кущисті квіти, які огорнули ноги Любави. Вони були чорнобривими і кароокими, як і хлопчаки. – Залишайтесь коло матері, – мовила старенька. Не знала Ясновидиця, що це будуть її останні слова. Чужинські мечі порубали усіх… Так і зостались в Україні хата, мати й чорнобривці як одне ціле. Нема України без білої хати і чорнобривців, які милують материнське серце до сивих морозів. Джерело

Зупинитися на хвилинку і задуматися про своє життя змушує лист 83-річної бабусі до своєї подруги. Його з упевненістю можна назвати надихаючим. Слова, написані жінкою похилого віку, будуть близькі кожному з нас, особливо коли настає Новий рік. “Дорога Берта, я все більше читаю і все менше витираю пил. Я сиджу у дворі і насолоджуюся видом, а не переживаю про бур’ян у саду. Я проводжу більше часу з сім’єю і друзями і менше працюю. По можливості життям потрібно насолоджуватися, а не терпіти його. Зараз я намагаюся усвідомити це і почати цінувати. Я більше не економлю на собі. Мої порцелянові чашки і кришталеві сервізи я використовую для кожної особливої ​​події, такиї як втрачений фунт, прибирання у ванній або перше цвітіння амариліса. Я вдягаю на ринок свій найкрасивіший одяг. Думаю, якщо я буду виглядати успішною, мені буде простіше розлучатися з грошима. Я не чекаю важливого приводу, щоб скористатися своїми улюбленими парфумами. Насолоджуючись ароматом, я йду в банк або в поліклініку. Я більше не використовую фрази «коли-небудь» і «днями». Якщо щось варто подивитися, почути або зробити, я хочу бачити, чути і робити це зараз. Я не знаю, що зробили б інші, якби знали, що їх тут не буде завтра. Адже ми вважаємо життя чимось само собою зрозумілим. Думаю, вони б покликали членів сім’ї і кілька близьких друзів. Можливо, вони б комусь зателефонували і попросили вибачення за минулі слова і вчинки. Мені подобається думати, що вони підуть в хороший ресторан, де подають їх улюблену їжу. Я здогадуюсь. Я ніколи цього не дізнаюся. Це ті дрібниці, які я не доробила. Я б дуже шкодувала, що не написала близьким всі важливі слова, які хотіла до них донести. І я дуже переживаю, що рідко говорила чоловікові і батькам, як сильно я їх люблю. Я намагаюся не економити і не відкладати те, що могло б додати сміху і щастя в моє життя. І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей день особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен вдих дійсно є подарунком. Можливо, життя виявилося не тією партією, на яку ми сподівалися. Але поки ми тут, ми можемо танцювати.” Джерело