До божевілля болючий текст про звірства росіян… Це неможливо пробачити!

*** Ангел посміхнувся. І посмішка його була доброю, якоюсь дуже світлою. – Знаєш, Авраам, – сказав він, – людина не може проклясти іншу людину. Я з побоюванням дивився на нього. До чого це він хилить? – Людина взагалі не може нічого зробити з іншою людиною, – він знову посміхнувся, – навіть якщо вб’є його. Я не розумів, до чого хилить Ангел, але слухав з цікавістю. – Людина не може вселити іншій людині свої думки. Не може змусити дивитися на світ своїми очима, не може переконати іншу людину в своїй правоті. Я заперечив: – Але ж так буває. – Ні, – похитав головою Ангел, – це той, інший, може повірити тобі. Ти – безсилий. Ангел помовчав, дивлячись кудись у далечінь, потім продовжив: – Зробити щось з іншою людиною – не у владі людини. Так влаштував Бог. Подобається тобі це чи ні. Він замовк. Але мені хотілося пояснень. – І?, – запитав я, показуючи, що хочу продовження. – І все, що людина робить іншому, – вона робить собі. – Як це? – не зрозумів я. – Дуже просто. Проклинаючи іншого, ти проклинаєш себе. Надихаючи іншого, ти надихаєш себе. Ображаючись на іншого, ти ображаєш себе. Даруючи іншому, ти даруєш собі. Це закон. – Чий? – Його… – Ангел показав рукою кудись в небо. Ми помовчали. – Чи правильно я зрозумів, – запитав я, – що, прощаючи іншого, я прощаю себе? – Правильно, – кивнув головою Ангел. Я замислився. Потім подивився на Ангела і сказав: – Але я хочу пробачити. Правда, хочу. Ангел похитав головою. – Щоб уміти прощати, треба знати, що таке прощення, Авраам … Мені стало цікаво. – А що таке прощення? – Прощення? – перепитав Ангел. – Це радість. Я глянув на Ангела. Може бути, він все ж захворів? Або як це у них тут називається? Ангел посміхнувся. – Ні, Авраам, я не жартую. Прощення – це радість. Радість любові. Він подивився в небо і додав: – Це коли ти можеш зітхнути на повні груди, засміятися і сказати: «Дякую! Дякую тобі за те, що ти зробив для мене. Якщо захочеш, можеш зробити мені це ще раз! І ще! Можеш це зробити для мене стільки раз, скільки захочеш! І кожен раз я буду повторювати тобі: “Дякую!» Я дивився на свого ангела, що стояв з розправленими крилами на краю нашої нескінченної дороги, і чомусь мені стало дуже легко. Навіть радісно. Напевно, тому, що я стояв з ним поруч, слухав його мелодійний голос і розумів – все буде добре! *** Мало хто з нас розуміє, що для того, щоб прощати – потрібно бути дуже сильною і розумною людиною. І ще менше з нас задаються питанням – чи варто прощати. У більшості випадків ми просто ображаємося і втрачаємо спілкування з кривдником. Але насправді той, хто прощає, робить в першу чергу добро для самого себе. Багато психологів твердять, що через непрощення розвиваються дуже важкі хвороби, так як непрощення – це сильна емоція, яка має вплив на тіло. Тому прощайте образи, самі не ображайте інших і живіть довго й щасливо! Джерело

Мудрий Конфуцій сказав: «Забувайте образи, але ніколи не забувайте про доброту». Але як? Образила вас людина, а ви мовчки це «проковтнули» і забули? Звичайно, в глибині душі, ми розуміємо, що прощення потрібно нам самим, але розум не хоче просто перестати думати про це, прокручуючи у спогадах раз-по-раз неприємні моменти. До бажання пробачити треба прийти, потрібно дозріти, навіть дорости до цього, зрозуміти, що ви більше не в змозі жити з образою в душі, і що без неї буде легше. “Ти прощаєш інших не для того, щоб вилікувати їх. Ти пробачаєш інших, щоб вилікувати себе”. Чак Хіллінг По суті, образа — це не проблема кривдника, нехай він навіть мільйон разів не має рації. Це просто важкий камінь на душі того, хто образився. Саме він не зміг прийняти ситуацію, у нього не вистачило сил впоратися зі своїми почуттями та емоціями. Ви помічали, що задоволених життям та постійно чимось зайнятих людей образити складніше? Вони не накопичують у собі негатив. І це відбувається саме тому, що їм просто ніколи думати про свою образу і по сто разів згадувати кривдника та його вчинок. Вони зайняті собою, своїм життям. У житті немає вільного часу для цих думок. Ні, їм звичайно боляче, вони можливо теж не відразу готові пробачити, а щось, можливо, і ніколи не вибачать, але вони не живуть цим, вони нічим не підживлюють свою образу, а просто йдуть уперед. Як правило, ображаються найчастіше саме ті, хто має якісь проблеми в житті. Ось, скажімо, що від жінки пішов чоловік. Вона на нього сердиться, їй боляче. Але все проходить, коли вона сама зустрічає іншого чоловіка, з яким їй добре. І образа на колишнього одразу минає. Жінка почувається чудово, у її душі весна, вона сповнена сил та енергії… Ну хіба в такому стані взагалі можна на когось ображатися? Загалом, якщо ви на когось ображаєтесь і ця образа вас мучить, то просто придивіться до себе, до свого життя. Можливо, Ви самі не можете наповнити її радістю та щастям, ну чи хоча б просто зайняти себе чимось. “Ніхто не може мене образити, якщо я сам цього не дозволю”. Махатма Ганді Будь-яка образа – це ваше вражене его. Так, саме так стверджують багато психологів. Ви відчуваєте, що з вами обійшлися не так, як ви того заслуговуєте. І тепер вам болісно, ​​і ніяк не вдається відпустити ситуацію. Але якщо подумати, то кривдник зараз живе і насолоджується життям, і на нього ваш стан ніяк не впливає. «Злитися на людей означає вважати їхні вчинки чимось важливим. Настійно необхідно позбавлятися такого відчуття». Карлос Кастанеда Якщо ви ображаєтеся, значить кривдник впливає на все ваше життя, і ця образа найважливіше, що відбувається з вами. Краще не мучити себе. «У моєму житті бувало так, що мене кривдили, як мені здається, марно, незаслужено. А в мене така воля, що, якщо людина мене образила, я її виключу зі свого життя, я можу з нею вітатись і розмовляти, але вона для мене як людина вже не існує…». Євген Леонов Джерело

Чоловіки, на жаль, не розуміють одну просту істину, – жінки до божевілля взаємні. Жіноча сутність – рикошет. Ми так влаштовані. Ми вбираємо ставлення чоловіка до себе на підшкірному, енергетичному рівні, – які вчинки чоловік заради нас робить, які говорить слова і чи збігаються ці слова з діями. Згодом чоловік отримує бумеранг, який сам же і запустив, результат своєї ж власної поведінки, – жінку, яка виткана або з уваги, турботи, ніжності і тепла, якими він її балував, з часу і сил, які він в неї вкладав, з почуття надійності, захищенності, щастя і впевненості в ньому, які він їй давав. Або ж з точністю до навпаки. Бо жінка спочатку вбирає в себе енергію, яку в неї вкладає чоловік, а потім рикошетом, – повертає цю накопичену енергію назад. Це закон. Таким чином, чоловік може перетворити свою жінку або на квітучий сад, в який він зможе прийти, щоб відпочити після важких випробувань і знайти умиротворення, віддушину і спокій, або в чіткий і жорсткий смертоносний механізм, який його доб’є контрольним пострілом в голову, перед цим переламавши самолюбство, а в деяких випадках і життя. Ще раз, – жінка до божевілля взаємна. Не злопам’ятна, не дріб’язкова, не мстива. Взаємна. І якщо ви бачите перед собою ніжну, турботливу, спокійну, люблячу і віддану жінку, значить ви, – істинний чоловік. Якщо ж перед вами холоднокровна, байдужа жінка, яка одного разу переступить через вас і піде, навіть не обернувшись, значить в минулому ви дуже сильно “постаралися”, а ліміт жіночого вибачення і терпіння вичерпано назавжди. Пам’ятайте. Дивлячись на свою жінку, ви дивитеся на себе. Вона є відображенням вашої поведінки, вашого виховання, ваших вчинків і вашого ставлення до неї. Тому не вимагайте того, чого не можете віддати самі. © Лія Русс Джерело

Вона приїхала в селоЗ родини хтось віддав їй хатку.Лиш Бог те знав, як їм булоСліпій з малесеньким хлоп’ятком.Останні крихточки – йому Сама не раз була голодна.Усе для нього. Все – синкуЙому б і серце дати згодна.Він підростав. Її синокЛюбов єдина і надія.А раз хтось кинув вслід смішок:“Байстрюк незрячої Марії!”Злом переповнилась душаСин закричав: “Мені огиднаІ сліпота, і бідність ця Мені за тебе дуже стидно.”Вона не плакала. ЛишеХуденькі ручки заломила.Сказала: “Бог хай бережеВід бід тебе, дитино, мила.”Щоб більш не чути ці слова:“Байстрюк незрячоїї Марії”,Сказав усім, що сиротаПокинув маму в безнадії.А потім круговерть життя…Хіба йому було до мами. Дві дочки, жінка молодаБалі, Мальдіви і Багами.Лиш раз привиділась йомуЗнайома постать у халаті.Він ногу поламав. Й томуЛежав у “віповській” палаті.Коротка мить. Всього лиш митьВін навіть крикнув:”Мамо!Мамо!Якби ти знала, як болить…”А постать стала враз туманом.Відклав “на потім” справи всіБалі, Мальдіви і Багами. В село приїхав на таксіПриїхав до сліпої мами.Купив хустину і халвуВона завжди її любила.Ніхто не стрінув. В тишинуМаленька хвірточка впустила.“А мами вже нема, як рікМи всім селом її ховали.Ось лист тобі, поки не втікОстанній лист читай від мами”.Сусід на вогник заглянувТримав в руці старий кашкетик.Тяженько так чомусь зітхнув І з рук у руки дав конвертик.“Синочку, рідний, ти простиЩо я тобі життя зламала.Тяжкий мій хрест… Від сліпотиТебе в дитинстві врятувала.Віддала очі я тобіКоли родився ти незрячий.Для мене світ зчорнів тодіЗате мій син його побачив.Більше нічим не помогла…Ти був зі мною нещасливим. Нікчемне в мене те життя…Прости за все і будь щасливим.”Упав би матері до нігСлізьми умив би рідні руки.… Якби він міг. Якби він міг…І рвалось серце від розпуки. Оксана Максимишин-Корабель

Одного разу хтось прийме тебе і все, що з тобою пов’язано, погане і хороше, всі твої успіхи і невдачі… Одного разу хтось почне цінувати тебе. Він побачить те, як красиво ти смієшся, плачеш і посміхаєшся. Він оцінить те, як ти співаєш, танцюєш і всі ті речі, які ти просто робиш, щоб його день став яскравішим. Одного разу хтось буде плекати все, що з тобою пов’язано. Йому буде подобатися те, як ти вимовляєш його ім’я, коли хочеш поділитися з ним цікавою новиною. Він буде приділяти час на те, щоб послухати твою історію, якою б довгою вона не була, тому що знає, як багато це для тебе значить. Одного разу хтось виявиться досить терплячим, щоб зрозуміти тебе. Він витратить стільки часу, скільки буде потрібно, щоб пізнати тебе, і дочекається, коли ти відкриєш для нього своє серце. Він зрозуміє, як нелегко тобі бути вразливою і впустити іншу людину в своє життя. Одного разу хтось буде захоплюватися твоєю добротою, терпінням, працьовитістю і всіма хорошими і прекрасними речами, які ти робиш. Він буде підтримувати тебе в реалізації твоєї мрії. А ще він завжди буде поруч у важку хвилину. Одного разу хтось прийме тебе і все, що з тобою пов’язано, погане і хороше, всі твої успіхи і невдачі. Він буде цінувати все, що ти робиш, і все, що інші люди раніше приймали як належне. Одного разу хтось буде дорожити тобою. Він візьме тебе за руку і ніколи не відпустить. Він буде обіймати тебе дуже міцно, і ти повіриш, що все буде добре, навіть якщо весь світ зараз розпадається на частини. Одного разу хтось буде робити все, щоб захистити твоє серце. Він не дозволить тобі знову пройти через всю ту біль, яка одного разу тебе вже надломила. Він буде піклуватися про твоє серце, немов це найцінніша річ у всьому світі, тому що для нього воно так і буде. Одного разу хтось полюбить тебе настільки сильно, що його любов покаже тобі, як це любити і бути коханою по-справжньому. Він буде вибирати тебе знову і знову. А ще він покаже тобі, що любов це його вибір залишитися, що б не сталося у тебе в житті. Одного разу тобі більше не потрібно буде так старанно старатися. Не потрібно буде більше боротися за своє місце. Не потрібно буде сумніватися в своїй цінності і задаватися питанням, Чому ти недостатньо хороша для нього. Тому що одного разу за переглядом улюбленого фільму і шматочком улюбленої піци ти обернешся назад і посміхнешся людині, що сидить поруч, розуміючи, що твоє очікування, нарешті, закінчилося. І воно того варте.

Вибирайте людину, для якої ви будете так само важливі, як і вона для вас. Кохайте того, хто надаватиме підтримку у скрутну хвилину, хто візьме справу у свої руки, коли ваші руки опускатимуться від втоми. Кохайте того, хто залишатиметься, незважаючи на всі ваші внутрішні суперечності. І не просто залишатиметься, а свідомо вибиратиме ваш бік, щоб допомогти у боротьбі. Прагніть до зустрічі з тією людиною, яка заплющить очі на вашу темну сторону і зробить так, щоб світла частина вашої особистості світилася ще сильніше. З тим, кого ви мотивуватимете, нагадуватимете про сильні сторони в ті моменти, коли ви почуватиметеся слабкою. Кохайте того, хто стане для вас джерелом натхнення для народження нових думок та почуттів. Того, поруч із ким розвиватиметься не лише ваш розум, а й серце. Кохайте того, хто з повагою ставитиметься до того, що ви міняєтеся, адже це означає: ви ростете як особистість. Присвятіть себе людині, яка захоплюватиметься вашим розквітом. Тому, хто любитиме вас не лише за те, хто ви є, а й за те, ким можете стати. Не погоджуйтесь на менше. Продовжуйте вивчати себе, продовжуйте намагатися і боротися за серце у своїх грудях. Продовжуйте рости та дбати про свої потреби, продовжуйте досліджувати свої бажання. Коли прийде час, у вашому житті розквітне кохання, тоді ви, нарешті, зрозумієте, чому вам довелося почекати. Джерело

Люди плутають поняття “забути” і “пробачити”.Пам’ятати заподіяне нам зло – це нормально.Це головна умова виживання. І людина, і тварина добре пам’ятають того, хто їм заподіяв біль. Так само, як пам’ятають, що вогонь обпікає. Зараз пишуть, що і рослини пам’ятають зло. Вчений обривав листя у фікуса; а потім прилади показали – при наближенні саме цього «лиходія» листя фікуса стискалися. Рослина запам’ятала його! Так що говорити про мозок? Звичайно, ми пам’ятаємо. Люди плутають поняття “забути” і “пробачити”. І добра людина докладає неймовірних зусиль, щоб забути зло. Нічого не виходить. І людина картає себе за “злопам’ятність”, докладає ще більше зусиль, щоб забути … Але чим більше зусиль докладаєш, тим частіше і сильніше згадується те, що сталося. Так вже психіка влаштована.Це як в історії про білого ведмедя, про якого не можна думати. Чим більше намагаєшся не думати про білого ведмедя, тим частіше і настирливіше про нього думаєш. Добрі люди мучать себе: а як же прощення? Раптом тепер я захворію від непрощеної образи? Не такий вже я хороший, раз не можу пробачити … Ви давно пробачили, ось в чому справа. А забути ви не можете по цілком природних причинах – ви психічно здорові, і з інстинктом самозбереження у вас все в порядку. Ви відмінно запам’ятали, що ця дівчинка плюється, а цей хлопчик може вдарити. Вогонь обпікає, а в яму можна впасти. Це правильно.Пробачити – це не забути. Це не бажати зла тому, хто вас поранив. Не переслідувати його. Злопам’ятність, як писав Сенека, це не пам’ять про зло, а приховане зло. Бажання помститися за першої нагоди. Ось що таке злопам’ятність. Пам’ять собі відбивати не треба. Навпаки, честь вам і хвала, що ви все пам’ятаєте, але не мстите і не чекаєте слушного моменту, коли кривдник опиниться в скруті. Ви просто напружені, коли спілкуєтеся з тим, хто вам заподіяв біль. І має пройти багато часу, перш ніж ранизагояться. Довіру треба заслужити.Прощати можна тих, хто кається і просить пробачення …А дорікати собі в злопам’ятності і насильно забувати не треба. Забуття не має до прощення ніякого відношення”. © Анна Кір’янова Джерело

Ніколи не втручайся в чуже страждання. Людина повинна втомитися від самої себе і випити належну їй чашу отрути. Не будь самовпевненим і не сподівайся, що ти зможеш комусь допомогти. Допомогти можна тільки тому, хто готовий до допомоги.Стражденна доля бачить світ через свій біль, а значить він глухий і сліпий. Кожен тягне за собою свій життєвий досвід, не бачачи, що це мертвий вантаж, який лежить на його плечах. Якщо ти спробуєш втрутитися в чуже страждання, то воно затягне тебе кармічним вихором в чужу гру. Людина заразна своїм стражданням – пам’ятай це. Іди своїм Шляхом. Тільки, якщо ти йдеш своїм Шляхом, ти зможеш допомогти людям перевершити себе. © Шуньятананда Джерело