Традиції святкування Різдва в різних країнах світу

Ось і добігають кінця тривалі зимові свята українців. Напередодні Водохреща – 18 січня за новим стилем – святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар. По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи: Тікай, кутя, із покуття,а узвар — іди на базар,Паляниці, лишайтеся на полиці,а «дідух» — на теплий дух,Щоб покинути кожух! Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка: «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тілько попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Камянці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців». Уже геть ввечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок — як де ведеться — і палять: пускають на «теплий дух». Це — символічне палення зими, щоб «покинути кожух» — накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом’яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город — «щоб огірки родили». В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд — глечики, пляшки, баньки — «безсмертником» або сухими васильками — «щоб Бог милував від злої напасти». На західному Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили». Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.У місцевостях понад Дніпром — із лівого, і з правого боку — існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходить хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носить на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей. Що ж до пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з’їсти. В інших — лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з’їдає його, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим». Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре. Кутю, яка залишилася після вечері, виносять курям — «щоб добре плодилися».Вода, освячена в навечір’ї Богоявлення — «вечірня вода» — вважається святішою, ніж з Водохрещів, і вона «зглидлива на всяке лихо». Увечері, ще завидна, господиня світить лампу — «щоб кури неслися». В цей день не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: «Твої кури, мої яйця», кури не будуть нестися. Традиція святкування Другого Свят-вечора на Галичині В ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині «Голодна кутя» святкується як Щедрий Вечір. Знову, як і на Свят-вечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять «дідуха» на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує: «Віншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!» Перед вечерею батько «клячить» — стає на коліна перед образами і молиться Богові; за ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх — як це було і на Свят-Вечір. Дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — «де пес забреше, туди заміж піду!» В цей вечір у Галичині діти щедрують. Звичай щедрувати в цей вечір тут дуже своєрідний і дуже неоднаковий. Так, у селі Висова, Сандецького повіту, хлопці років по 10-12 співають під вікном таку щедрівку: Щедрий вечір, добрий вечір,Христу, Христу, Марію!На престолі стояла,Три крижики тримала:«А ви, люди, знайте,Наше право дайте,Наше право — калача,Виженемо рогачаНа старий переліг,Заб’єм му правий ріг,Правим рогом трубити,Хвостом, хвостом гонити». Кожний із щедрівників носив колись з собою цілий оберемок гілок ліщини. За щедрівку — таку дивну і мало зрозумілу — ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Щедрівник же давав ґазді гілку ліщини. Зібраний щедрівником овес вважався найкращим «на розплід», а гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від «усього злого». Що ж до самої щедрівки, то вона цікава тим, що робить натяк на стародавній поганський звичай наших предків — приносити в жертву волів («виженемо рогача…»). У львівському повіті в цей вечір колись ходили щедрувати дорослі дівчата. Гурток дівчат підходив до вікна, і одна з них гукала: Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?Дні діти побудити, самі веселими бути? Господарі, звичайно, дозволяли, і дівочий хор співав під вікном: Плила Касуня бистров рікою,В Дунаю!В Дунаю, море,Касуню, зоре,Серденько!За нев батенько над береженьком:«Подай, Касуню,-білую ручку!В Дунаю! і т. д.«Ручки не даю, най си пливаю».В Дунаю! і т. д.Плила Касуня бистрою рікою,В Дунаю! і т. д.За нев матенька, братенько, сестричка — і т. д.Плила Касуня бистров водою,В Дунаю! і т. д.За нев миленький до береженька:«Подай, Касуню, білую ручку!»В Дунаю! і т. д.Ручку подала, сама виплилаЗ Дунаю!З Дунаю, море,Касуню, зоре,Серденько! На Чортківщині дівчата щедрувати не ходять: сидять вдома і чекають на щедрівників-хлопців. А хлопці щедрувати йдуть лише під вікно тієї хати, де є доросла дівчина. Якщо хлопці минають хату дівчини, щедрувати до неї не заходять, то цим показують, що дівці дівувати рано — «мусить ще на запічку кашу їсти». А під вікном хлопці співають таку колядку: Ой, на леді, на ЙорданіСвятять воду три янголи.Йордан воду розливає,Ворон-коні напуває.Там Орися біль білила, Рум’янеє личко мила,До місяця говорила:«Ой, місяцю, місяченку,Освіти ясно криниченьку,Немає ким дати знати — їдь, батеньку, біль збирати».Батенько сі відмовляє: «Я не піду, не поїду,В мене сани не складані,Ворон-коні не ковані». Далі Орися звертається до матері, сестри, бра¬та — всі відмовляються. Нарешті вона звертається до милого: Миленький сі не відмовляє:«А я піду, я поїду,В мене сани поскладані,Ворон-коні поковані,Буде Христос на Йордані». Окремі групи щедрівників ходять з «козою». До «кози» галичани приспівують: «Танцю, козуня, танцю, небога,Дасть тя господар пів золотого…» Звичай ходити з «козою» тут менше поширений, ніж на Наддніпрянщині або на Гуцульщині. Розмова тварин На Щедрий Вечір, так само, як і на Свят-Вечір, за старим народнім віруванням «тварини людською мовою говорять», але підслухати цю мову гріх, і за це Бог карає. В Галичині записано таке оповідання: «Чоловік мав пару волів. І він чув, жи люди собі приповідують — худоба говорить на Щедрий Вечір, як господар коло неї ходить. Господар дав бикам їсти, а сам си сховав і слухає. Слухає, а бики кажуть один до другого: «Нам добре в нашого господаря, але ми його завтра повеземо на цвинтар». А його так Пан-Біг покарав за те, жи він слухав. І зараз на другий день той помер». Подібне оповідання записане і на Київщині: «… захотілось ото йому послухати мови волів. На ніч заліз той хазяїн в ясла. Може, так до півночі лежав, — нічого не чути. Тихо в оборі, худоба лягла на спочинок, жує собі жуйку. Лежали воли, лежали, а далі встає один. Встає, а другий каже до нього: «Чому не лежиш, навіщо ноги томиш?..» А хазяїн в яслах слухає. Коли далі віл, той, що встав, каже: «Як то з нами дальше буде, хазяїн наш щось дуже мало паші має. До весни ще далеко, чим він нас догодує до весни?…» Хазяїн все слухає та дивом дивується. Ну, ті лежали, лежали, а тоді знов говорять: «…Єсть ще в його ожеред соломи, що вже три роки, як він стоїть. Тею соломою хазяїн нас буде годувати до нової паші. Якби обмолотив того ожереда, ще б корців зо два жита взяв. Але хазяїн не буде молотити тої соломи, бо скоро умре. В таких оповіданнях (їх є кілька) говориться, що тварини розмовляють вночі під Новий Рік. Цікаво, що вірування про розмову тварин людською мовою в ніч під Різдво Христове, Щедрий Вечір або Новий Рік здавна існує і в інших європейських народів, як ось у німців, англійців і французів. Томас Штернберґ у праці «Діялекти і фолкльор» подав таке оповідання про одну господиню з Бретанії: «Мала вона одного кота й одного пса. Поводилася з ними кепсько і морила голодом. Коли одного року надійшов Свят-Вечір, вона мало не впала з крісла від здивування, коли почула, як пес сказав до кота: «Ну, надійшов час, коли ми маємо покинути свою господиню. Вона — стара скнара, і цієї ночі прийдуть розбійники і вб’ють її, пограбувавши». — «Це буде добрий вчинок!» — відповів кіт. Перелякана господиня побігла до сусідньої хати. В дверях її зустріли грабіжники, пограбували і вбили». В Англії є повір’я, що коли ввійти в стайню точно опівночі, то можна побачити, як весь скот стоїть на колінах. А бджоли співають у цю ніч величальну пісню Різдву Христовому. Перед вечерею господар кадить ладаном, кропить хату «навхрест» – хлібиною з хрестом зверху. Взявши «пиріг»,  господар підходить до стайні і говорить:— Хто йде?— Біг!— Що несе?— Пиріг! Після цього він заходить у стайню, благословляє тварин хлібиною, розламує ту хлібину на шматки і роздає скотині. Іноді, — як де ведеться, — господар ще кропить тварин свяченою водою, промовляючи: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи». В цей вечір виконуть усі ті обряди, що й на «багату кутю» — кличуть морозу, чорні бурі, сірого вовка; але все це вже не так урочисто як на Свят-Вечір.Коли «кутю проженуть», батько присмалює дітям чуби — «щоб вовка не боялися!» Згадаймо приповідку: «Не бачив ти ще смаленого вовка!» Ця приповідка стоїть у зв’язку з обрядом «смалити чуби» в цей вечір. «То так, як смалений вовк, тоді діти не будуть боятися».  Джерело

Свята вечеря – це вечір 6 січня перед Різдвом Христовим. Це свято відзначається в родинному колі. Цього дня закінчується Різдвяний сорокаденний піст. На столі виставляють 12 пісних страв на честь 12 апостолів.  Історія Святвечора В дохристиянську епоху 25 грудня (або 6 січня) в Римській імперії відзначалося язичницьке свято Сонця. Християни прагнули витіснити це поширене свято. Перші згадки про святкування народження Христа з’явилися у середині IV століття. За біблійними переказами, Ісус народився у сім’ї Марії та Йосипа у Віфлеємі. Його родина тікала від царя Ірода, що велів убити всіх новонароджених в царстві Юдеї, бо боявся приходу Месії. Святий вечір – це вечір перед Різдвом, коли сім’я збирається разом та накриває стіл дванадцятьма пісними стравами. Традиції Святого Вечора Переддень Різдва традиційно відмічають вдома або в церкві. Вдень господині готують страви та прибирають хату, щоб на Різдво було чисто. Всі роботи проводять до першої зірки на небі. До того часу їсти не можна – годують лише дітей. Після появи першої зорі на небі на стіл накривають вечерю з 12 страв. Оскільки цього дня ще триває піст, на столі не має бути м’ясної та молочної їжі і яєць. Алкоголь також під забороною – замість нього п’ють узвар. Перелік страв не строгий і визначається за бажанням господарів. Але обов’язковими на столі є кутя, узвар та вареники з грибами чи капустою. Часто також готують грибний суп, пісний борщ, смажену картоплю, тушковану капусту, голубці з кашею. Риба в цей вечір дозволена – на стіл подають солоного оселедця або заливне. Першим за стіл має сідати хазяїн дому. За стіл обов’язково сідає вся родина. Додому запрошують бабусь та дідусів. Ходити в гості цього дня не прийнято. Перед тим, як почати їсти, голова сім’ї підкидає ложку куті до стелі. Якщо кілька зернять прилипне – рік буде врожайним. На стіл також ставлять тарілки для померлих родичів і для тих, кого зараз немає вдома. У хаті під іконами ставлять дідуха – прикрасу із пшеничного чи житнього снопа, що символізує добробут та багатство. Вважається, що Ісус народився на сіні. На другий день різдвяних свят дідуха спалюють, а довкола нього колядують. Опівночі на Святвечір проводиться церковна служба. Відвідувати її заведено всією родиною. Вдома залишали на столі залишки куті для померлих. Вночі діти та підлітки ходять по хатах колядувати, а також відвідують хрещених. Джерело

Солом’яний Дідух – автентичний український символ Різдва. За народною українською традицією, з першою Різдвяною зіркою наші пращури заносили до хати святковий сніп – Дідуха зі словами «Дідух – до хати, біда – з хати». Зі старослов’янської слово «дідух» перекладається як «дух предків» і символізує також Діда – родоначальника сім’ї. Дідух – місце перебування духів, дідів-прадідів і покровителів будинку, символ святого відродження усього живого. Також Дідух є пожертвою кращого снопа силам природи. Дідух може бути триногим, п’ятиногим, семиногим. Виготовляли його всією родиною із необмолочених колосків жита, пшениці, вівса (можна і ячменю, буде вусатий!). Прикрашали святкового Дідуха сухими квітами, кетягами калини, барвистими стрічками. Говорити про дерево роду в минулому часі зарано, оскільки старовинний український оберіг, хоч і не масово, проте повертається до наших осель. У промислових масштабах, звісно, Дідухів не виготовляють. Їх важко знайти у крамницях чи на базарах. Але цілком реально замовити у майстрів соломоплетіння чи взяти майстер-клас і самому навчитися їх виготовляти. Повірте – емоції ні з чим не зрівнянні! Майстер-клас триватиме не менше двох годин, але промайне непомітно, наскільки ця справа захоплива. Найбільша проблема для мешканців міста – знайти колоски і солому. Малесенького «дідушка» можна виготовити із що наймеш двадцяти колосків. Бажано перед роботою сировину замочити ненадовго в гарячій воді, щоб вони стали м’якими й еластичними. Потім розібрати колосся за розміром. В одному пучку має бути сім штук (символ сім’ї, днів тижня і семи поколінь). Кожну сімку перев’язати мотузкою, рівненько, обережно і міцно. Потім зібрати пучки докупи «східцями», аби вийшла пишна «голова». Зав’язувати сніп потрібно під самими колосками максимально туго, солома висихатиме і вузол – ослабиться. Примотайте ще два пучки по сім колосків, щоб вийшли «вуса», можна виготовити ще «бороду». Приблизно посередині снопа перев’язати його ще раз мотузкою, яку не шкодуйте, творіть. Розділіть Дідуха на три «ноги» (якщо колосків багато, то на п’ять чи сім). Кожну перев’язати у двох місцях: біля основи і внизу. Щоб сніп був стійкішим, можна засунути в основу кілька міцних соломинок. «Ноги» дідуха акуратно обрізати паралельно столу. А тепер прикращайте своє різдвяне дерево-дідух на свій смак: кольоровими стрічками, калиною, ляльками-мотанками, сухоцвіттями… Головне – дотримуватися українського колориту і використовувати лише натуральні матеріали. Ставити Дідуха потрібно на покуті Вашої оселі. У наших бабусь він стояв під іконами. Різдвяне дерево оселялося в хаті аж до Водохреща. Потім його обмолочували: зерно висівали, а солому спалювали на дорозі. Навіть в сучасних умовах висіяти зерно можна символічно. В жодному разі не викидайте Дідуха на смітник! Адже цей прадавній сніп уособлює не лише Різдво, а й безперервний зв’язок поколінь, багатство, спокій і саме життя. Автор: Олена Щербань

13 січня – Щедрий вечір (Маланка, Маланія, Василів вечір) — вечір 31 грудня(13 січня) . Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Миланки). Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні свята та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки. У народній традиції обидва свята об’єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки. В ряді західних регіонів України, зокрема, в Галичині Щедрим (Другим Святим вечором) називають вечір 5 січня (18 січня) напередодні Водохреща (в решті України цей вечір знано як Голодна кутя). Міф про Меланку За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна. Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків. Святкування Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромниною. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників. Стравам приділяється дуже важлива роль: вважається, що чим більше розмаїття на столі в цей день, тим щедрішим буде наступний рік. Страви мають бути дуже ситні, але, наприклад, готувати рибу – погана прикмета, адже з дому може “уплити” щастя. А от страви із свинини готуються обов’язково, оськільки саме ця тварина символізує достаток в домі. Традиційно зі свинини готують холодець, кров’янку, ковбаси, верещаку, сало, фарширують цілою, тощо. Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати. На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Вони називаються «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою. За давнім звичаєм перебрані, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», — снопи, соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою. А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком:  Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я та на Новий рік, Щоб уродило краще, ніж торік, – Жито, пшениця і всяка пашниця, Коноплі під стелю на велику куделю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем! Дай, Боже! Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться. Прикмети Ось де-які з них: якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби; якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини; якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір; якщо падає м’який сніг, — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим; який перший день у Новому році, то й рік буде такий; якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа Джерело

Ця зворушлива притча про Різдво не займе у Вас багато часу. Зате налаштує на Різдвяний лад і принесе трохи дива у Ваше життя. Вона любила Різдво. Втім, як і Великдень, Хрещення та інші церковні свята. Але Різдво якось особливо любила. Напевно тому, що саме в Різдвяну ніч можна загадати своє заповітне бажання. Нехай бажання може бути лише одним. Зате воно обов’язково здійсниться! Вона точно знала, що на Різдво достатньо подивитися на нічне небо і попросити у Господа. Вона робила так уже неодноразово і завжди виходило. Ось і цього Святвечора після вечірньої служби повертаючись додому Вона вдивлялася в зоряне небо і думала про своє найзаповітніше єдине бажання. Господь обов’язково прислухається до благань і на честь народження Спасителя здійснить і її потаємну мрію. Дочекавшись півночі, саме тоді розкривається небо, і Бог відчуває наші сподівання. Вона вийшла надвір і загадала: «Господи, будь ласка, нехай Він буде щасливий, будь ласка Господи», — хвилини три пошепки повторювала Вона. Вона побоювалася, якщо говорити дуже тихо, її бажання не буде почуте, занадто голосно – почують сторонні. Тут вона відчула подих вітру, зовсім не зимовий – ласкавий подих. Вона радісно зітхнула – зрозуміла, що вона почута, бубнити далі сенсу не має. Можна спокійно вирушати додому, у ліжко. Лягаючи спати, вона жваво думала: «Тепер, то він обов’язково буде щасливий… Нехай навіть не зі мною». Десь у Всесвіті цілий сонм ангелів допомагав Господу вислухати всі різдвяні бажання. Не можна було пропустити жодного сподівання, навіть сказаного дуже тихо або просто продуманого і невимовного вголос. Усі прохання суворо перевірялися на щирість, на нешкідливість іншим, на шляхетність і порядність. Одночасно перевірялися мільйони сподівань. Іноді бажання взаємно знищувалися, таким не судилося збутися. Іноді бажання були абсолютно марними для інших, а значить і для того, хто просить, шкідливими. Багато прохань, якби їх виконав Господь, нічого крім горя в даний момент не принесли б. Такі запам’ятовувалися, та їхнє виконання відкладалося на необмежений термін. Відверто злісні бажання вирушали назад тому, хто просить. «Господи, будь ласка, нехай Він буде щасливий, будь ласка, Господи», — вислухавши чергове бажання, один із ангелів одразу перевірив можливі перетину та вловив зворотний зв’язок: «Господи, будь ласка, нехай Вона буде щасливою, будь ласка Господи». Обличчя ангела засяяло тим особливим світлом, коли світ стає трохи кращим. Бажання обох було донесено до Господа, і наступне Різдво вони зустрічали вже втрьох. Джерело

Кожного разу, коли двоє людей пробачають один одного, це – Різдво. Кожного разу, коли ми допомагаємо комусь, це – Різдво. Кожного разу, коли народжується дитина, це – Різдво. Кожного разу, коли ми дивимось на когось очима серця, це – Різдво, бо любов, віра, надія і справедливість народжуються в ці хвилини. Хай новонароджений Ісусик, народиться у серці кожного з нас!

Три простих слова, які так багато означають для тих, хто їх вимовляє, та тих, кому вони призначені. Але вони не завжди означають те саме У деяких великих відношеннях слова «я кохаю тебе» вимовляються від початку до кінця. Залежно від того, на якій стадії любовної історії її говорять, ця фраза може мати різне смислове наповнення. Наприклад, воно різне, коли партнери освідчуються один одному вперше, і коли вони роблять це через рік. Чому у слів «я люблю тебе» так багато значень? Двоє людей, які перебувають у стосунках, розвиваються у них паралельно. І під час цього особистісного росту кожен із них опиняється у ситуаціях, що впливають як на обидві сторони, так і на пару в цілому. Внаслідок цього значення фрази “я кохаю тебе” розвивається, виходячи з того, як розвиваються самі стосунки та пара. Однак є одна річ, яка не змінюється від моменту вашого зізнання у своїх почуттях. Це факт того, що людина, якій ви це кажете, є для вас важливою. Не має значення, в якій ситуації ви опинилися і до чого вона приводить до сліз, сміху або обіймів. Важливість і магія любові повинні зберігатися протягом усіх стосунків. Що означають слова “я люблю тебе” на різних етапах стосунків? Давайте розглянемо кожен етап стосунків із розвитком партнерів як пари. Ви, напевно, помітите їх і в себе, адже всі стосунки схильні розвиватися за однаковим сценарієм. Два місяці: вам подобається те, що відбувається. Для тривалих та стабільних стосунків два місяці це досить короткий проміжок часу, і він проходить досить швидко. По суті це лише початок вашої любовної історії, коли ви відчуваєте, що закохалися і знайшли свою другу половинку. Дійсно, коли на даному етапі ви кажете «я кохаю тебе», то думаєте, що це кохання триватиме вічність. Але якщо ви реаліст, то знаєте, що вічного нічого немає. На цьому етапі багато людей плутають симпатію з коханням. Як правило, це викликано їхньою незрілістю або відсутністю досвіду в романтичних стосунках. Тут доречніше говорити, що партнер вам подобається. Перш ніж сказати заповітні три слова, потрібно спочатку добре про все подумати і зазирнути всередину себе. Так ви уникнете емоційного непорозуміння і не завдаєте болю людині, яку, можливо, вже починаєте любити. П’ять місяців: ти багато для мене означаєш. Результати досліджень показали, що саме на п’ятому місяці закінчується перша стадія закоханості. Тепер слова «я кохаю тебе» означають таке: ти дуже багато для мене означає. Ви, як і раніше, маєте справу з деякою часткою невизначеності, безліччю сумнівів та страхів. Наприклад, ви можете задаватися питанням, чи збираються вам розбити серце або ваш партнер відчуває по відношенню до вас те саме, що ви до нього. Слова «я люблю тебе» на даному етапі, як і раніше, можуть призводити до відчуття метеликів у животі. Однак воно необов’язково походить від серця. Шість місяців: ви ідеально виглядаєте разом. Ви двоє не можете перестати думати одне про одного. Вам подобається все те, що вам робить ваш партнер. Наприклад, те, що він постійно показує своє кохання, постить спільні фото, посилає вам любовні листи та повідомлення. Фраза «я люблю тебе» тепер означає набагато більше, ніж два місяці тому. По суті, тепер ці слова несуть у собі послання про те, що вам подобається, які почуття він у вас пробуджує, і наскільки вам добре від того, що ви є частиною його життя. Сім місяців: все моє – твоє. З часом ваші взаємні почуття лише міцнішають. Тут слова «я клхаю тебе» означають інше: все моє – твоє, а все твоє – моє. З цього моменту ці три магічні слова означають щось спільне. Десять місяців: ти – мій найкращий друг. Тепер бути поряд зі своїм партнером здається вам цілком нормальним. По суті, коли ви не разом, вам боляче та неприємно. На даному етапі слова «я кохаю тебе» наповнені серйознішим контекстом. Не має значення, вимовляються вони у жартівливій манері або оправлені у повідомленні. Вони означають те, що це означає. Якщо вас спитають, ви скажете, що ваш партнер є неймовірною людиною. А ще ви скажете, що він ваш найкращий друг. Такий тип визнання любові виходить далеко за межі того, що партнер вам пропонує або того, що ви можете запропонувати йому. Ось той момент, коли ці три слова починають проникати у ваше серце. 12 місяців: ти весь мій світ. Якщо ваші стосунки побудовані на чистому та безумовному коханні, то ви більше не уявляєте життя без коханого/коханої. Заповітна фраза вживається тут більш часто, оскільки ви вже не ставите питання про те, хто з вас двох любить сильніше. А ще ви більше не переживаєте про те, чи партнер поділяє ваші почуття. Ви відчуваєте комфорт та безпеку. З ним ви розслаблені, відкриті та цілісні як особистість. Два роки: думки про майбутнє. Тут звична фраза вже означає таке: мені подобаєшся ти й те, ким ти стаєш, і я просто хочу бути з тобою. Вочевидь, це передбачає наявність довіри. Іншими словами, ви відчуваєте, що до тих пір, поки ви разом, вам не буде нічого неможливого або страшного. Три роки: спільне життя, можливі думки про шлюб. Тут слова «я тебе люблю» говорять про ваше бажання, щоб ці стосунки були постійними. Ви готові поділитися зі своїм партнером всім. Вам хочеться спільного життя, повного кохання, довіри, мудрості і, що найважливіше, обміну досвідом. Цікаво, що тепер слів «я кохаю тебе» може бути недостатньо, адже ви хочете сказати, що від цього життя вам більше нічого не потрібно, крім нього. Справді, цього хочуть ваше серце і душа. Чотири роки: шлюб/заручини. Одна з найдивовижніших речей, які тільки можуть статися з людиною, це полюбити когось і знати, що це кохання взаємне. Тому що кохання це все. Справді, ніщо в нашому світі не може зрівнятися із почуттям любові до іншої людини. На цьому етапі вам більше не потрібно нічого шукати. Ви досягли своєї емоційної нірвани. Багато людей скажуть, що вам дуже пощастило. Інші ж будуть заздрити вашому щастю. І цілком справедливо, тому що багатьом ніколи так і не вдасться відчути те, що зараз ви відчуваєте. Важливо пам’ятати, що всі пари різні, тому їхні стосунки можуть розвиватися неоднаково. Наприклад, деякі партнери можуть застрягти на одному з етапів, і тоді їм потрібно більше часу та емоційних інструментів для роботи над своїми стосунками. Джерело

Свято Великдень 2021 відзначають 2 травня. В Україні завжди шанобливо ставилися до Воскресіння Христового, тому знати православні традиції Пасхи має кожен з нас. Великдень – одне з найурочистіших християнських свят року. Воно пов’язане не лише з Воскресінням Ісуса, а й з воскресінням всієї природи, її життєдайної сили та енергії. У 2021 році православні християни святкують Пасху 2 травня. До вашої уваги цікаві звичаї святкування Великодня в Україні. Історія і походження свята Великдень На теренах України святкувати Великдень як Воскресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття – із запровадженням християнства. Це свято збігалося в часі із весняним рівноденням і теж символізувало відродження життя і надій. З роками Великдень став частиною нашої культури, замінивши давні звичаї та адаптувавши місцеві обряди й атрибутику. Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці і Воскресіння супроводжувалося великим землетрусом – янгол небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахучими оліями, аби за звичаєм намастити ними тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з’явився янгол і сповістив про Воскресіння Господнє. Походження назви Великдень Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва “Великдень” (“Великий День”) з’явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що “Великдень називається так тому, що у той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, аби був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп’яли Христа – дні поменшали. Тепер лише царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…”. У західно-слов’янських мовах назва свята перекладається як “Великаніч”: чеською Velikonoce, а польскою – Wielkanoc. У болгарській подібно до української назви – Великден, а споріднені болгарам македонці називають це свято Велигден. Пасха У Старому Заповіті Пехас – це святкування на честь виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі, перехід з рабства у вільне життя на дарованій Всевишнім землі. Ця назва свята дійшла і до нас, проте набула іншого правопису та особливого сенсу. Ісус Христос через добровільну смерть звершив перехід для всього людства і кожної людини зокрема з рабства гріха, зла до вічного життя, любові та добра. Українські звичаї і обряди на Великдень Після служби всі поверталися у свої домівки та починали “розговлятися”. Розговляються завжди освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок або писанок) серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, а також баранчик – символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи та оберігатиме від стихійного лиха. Перед тим, як з’їсти свячене самому, господар (ґазда) йшов з освяченим насамперед поміж худобу – христосався (цілувався) з нею, сповіщав “Христос воскрес!”, а хтось із присутніх відповідав за худобу: “Воістину Воскрес!”. Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини та вимовляв: “Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски” Великодній понеділок зветься Поливаним. За традицією, хлопці обливають дівчат водою. Дівчата теж можуть обливати хлопців, але лише у вівторок.Протягом всього Великодня усі навідують рідних та друзів. Діти та молодь ідуть христувати. Христувальники прославляють Воскресіння Ісуса та славлять господарів. За це отримують христування: продукти, цукерки, гроші. Хай Христове Воскресіння принесе у вашу оселю щастя та взаєморозуміння в колі близьких і вмотивує на спілкування з людьми, яких ви з особистих причин, давно не бачили або не хотіли бачити. У Великдень дуже важливо пробачати і бути пробаченим. Хай кожен ваш день буде сповнений яскравим світлом надії на добро та мир… Джерело