Настане день, коли нам можуть сказати: “абонент недоступний”

Настане день, коли нам можуть сказати: “абонент недоступний”

Одна жінка дуже сумувала за сином. Ні, син був живий-здоровий, все у нього було благополучно. Він просто багато працював, у нього була молода дружина, та й нудно з мамою розмовляти. Є дружина, є друзі, є колеги… Син любив маму, але часу не було їй подзвонити. Буває таке, нічого страшного. І мати теж не нав’язувалася-навіщо лізти, якщо у дитини все добре?

Але вона сумувала і нудьгувала. Працювала медсестрою, допомагала лікувати дітлахів. Дуже дітей любила. Увечері приходила додому і іноді розглядала фотографії сина Ігорчика. Розмовляла з ним тихенько, – така материнська примха. Молилася за нього. І перечитувала повідомлення від сина, – їх трохи було. З восьмим березня привітання і з Днем Народження. І картинки до Нового року і до Різдва, – в старенькому телефоні. “Дорога матуся, бажаю щастя і здоров’я, довгих років життя!”,- ось такі повідомлення.

І одного разу ця мама все-таки подзвонила синові. Вибачилася, що турбує. І попросила його заїхати за подарунком, – вона йому купила подарунок. Син говорив; мовляв, навіщо, мама? У мене все є! Я і так збирався до тебе заїхати, але часу все немає. Добре, я заїду, звичайно, але не за подарунком, просто побачити тебе!”.

Це був добрий, по суті, син. Він заїхав через три дні ввечері на хвилинку. І навіть привіз торт. Проходити не став, простягнув торт мамі: “це тобі!”.

Мати теж дала синові подарунок. І він навіть ахнув! Це був дуже дорогий айфон майже останньої моделі, він коштував купу грошей, жахливо багато! Це мама збирала рік. Вона працювала адже і ще підробляла. Собі нічого не купувала, економила на всьому , І ось-купила синові подарунок. І протягнула елегантну коробочку з айфоном. І радісно так посміхнулася, – вона дуже зраділа, що Ігорчик зайшов нарешті. Обійняла його, поцілувала і протягнула подарунок.

А потім сказала тихо у відповідь на гучні і здивовані слова сина: “Це для тебе, Ігорчику. Я, знаєш, трохи захворіла і скоро мене покладуть в лікарню. Ти мені іноді дзвони, добре? А не зможеш зателефонувати, – напиши. А не зможеш написати-пришли картинку, гаразд? Та якщо навіть і не пришлеш, це нічого. Я подумала, що телефон завжди у тебе в руках, ось ти візьмеш телефон , – і про мене згадаєш. І цього буде достатньо. Я просто буду знати, що ти про мене згадуєш!”…

Через тиждень мами не стало, так вже вийшло. А у сина залишився цей дорогущий телефон майже останньої моделі , – і він плаче, коли бере його в руки. Кожен раз плаче. Тому що рідко дзвонив. Рідко писав. І все думав, що ще є купа часу для того, щоб побути разом.

Що завжди ж можна набрати “мама” і почути рідний тихий голос. Просто треба “мама” знайти в контактах-і мама відповість! Ще багато часу для розмов і для повідомлень…

Не так вже його багато. І якщо людина не дзвонить, не лізе, не пише, нічим не обтяжує, а ми забуваємо їй зателефонувати або зайти, – це не означає, що людина буде завжди на зв’язку. Завжди в контакті. Настане день, коли нам можуть сказати: “абонент недоступний”. Навіть якщо у нас найдорожчий і найсучасніший телефон…

Анна Кир’янова