ПРАВИЛО 72 ГОДИН, ЯКЕ ЗМІНИЛО ВСЕ МОЄ ЖИТТЯ

Як би ти не планував життя – соломку скрізь не підстелити. Кожен день з нами трапляються непередбачувані і несподівані речі. Ще вчора ви навіть не могли уявити собі подібної ситуації, а сьогодні – будь добрий: розрулювати. Саме в такі переломні моменти і проявляється наш істинний характер: як відреагуємо, яке рішення приймемо і як швидко? А, можливо, просто сховаємо голову в пісок і зробимо вигляд, що нічого не відбувається? Подібні ситуації трапляються часто-густо, з кожним з нас. І я не виключення. Природно, що не стрибаю від радості, коли все це відбувається, але і не впадаю в паніку. Мені допомагає правило 72-ї години, яким користуються всі зрілі люди. Вперше про нього розповіла мама, коли я ще навчався в середній школі. Я пив воду з питного фонтанчика, і раптом він зламався і… о, Боже… Ви собі можете уявити: я був мокрим з голови до ніг. Особливо  штани: вони буквально прилипли до мене, як колготки на балерині. Конфуз ще той! І що ви думаєте? Мама кинула все і побігла додому за сухими штанами, щоб я переодягнувся? Аж ніяк. Вона сказала, що і так цілком нормально, а якщо вдуматися – навіть смішно… Коли ми повернулися додому, мама розповіла мені про це дуже ефективною тактикою – правилі 72-ї години. У ньому йдеться, що, якщо у вашому житті відбувається щось таке, що буквально вибиває грунт з-під ніг, не панікуйте і не піддавайтеся емоціям. Візьміть паузу на 72 години і дозвольте ситуації охолонути. Отже, 72 години… Три дні… У перший день ви будете нервувати, ходити з кутка в куток, прокручувати в який раз те, що трапилося. Це нормально. Ми всі такі. Але на другий день градус вашого обурення, страху або конфузу – спаде. При чому – вже з самого ранку. Ви вже зможете посміхнутися, а то і боязко пожартувати над тим, що вас турбує. Ну а на третій день відбудеться щось більш важливе або ще більш «конфузне», – так що про попередню подію ви негайно забудете. Я перевірив це правило на собі. Незважаючи на те, що все ще сердився на маму, яка не принесла мені сухі штани і не врятувала від «вселенської ганьби» (як мені здавалося в ті хвилини), все ж погодився взяти паузу рівно на 72 години. І не помилився! По-перше, переконався в тому, що це правило воістину чарівне, а, по-друге, воно потім не раз виручало мене в житті! А як мені знадобилося правило 72-ї години в старшій школі! Не секрет, що більшість дітей в старших класах раз у раз вплутуватися в різні неприємні історії. Деякі з моїх однокласників примудрялися робити це мало не щотижня! Але не я. Адже я був озброєний правилом 72-ї години. Коли ми ще більше посилюємо ситуацію? Тоді, коли нервуємо і впадаємо паніку, через що робимо дурницю за дурницею. На відміну від своїх однокласників я реагував на всі непередбачені ситуації… через 72 години. Тобто ніяк не реагував. Тобто просто сміявся і жартував. А дійсно: адже нічого страшного не відбувалося! Пригадую, як одного разу мені було пекельно важко включити це правило. Але все ж зробив це. І не дарма: я зрозумів, наскільки важливим і життєво необхідним є це правило. Отже, тоді я як раз навчався в старшій школі – в 10 класі. Ми грали з товаришем на перерві, і я ненавмисно штовхнув його на підлогу. Він вдарився, сторопів… Настала незручна пауза. Всі однокласники стояли і дивилися, що він буде робити далі. Вважаю, саме з цієї причини він схопився і навмисно вдарив мене. Тепер уже всі дивилися на мене: природною реакцією було б відповісти на удар точно так же – ударом. І, дійсно, це була моя перша думка: «Ах так, я тобі зараз покажу! Адже я ж ненавмисно, а ти – сякий-такий – навмисно!» Але потім я згадав про правило 72-ї години і сказав собі: «Він просто вдарив тебе». Але навколо мене стояли мої товариші і очікували якоїсь реакції. Адже тільки боягуз і слабак, на їхню думку, не відповість, коли його б’ють. В голові стукала одна думка: «Що ж мені з усім ці робити?» Причому на прийняття рішення у мене було всього кілька секунд… Удар був не дуже сильним, але ж сам факт: тебе побили, і – ні за що… На превеликий подив усіх я просто розвернувся і… пішов. Не сказав ні слова. Навіть не подивився на свого кривдника. Так, я міг відповісти так, що він би ще довго про це згадував. Але чого б я домігся? Того, що ще більш посилив би ситуацію, і завтра мої батьки вже б стояли в кабінеті директора? Однозначно. Так що я просто згадав про правило 72-ї години і стримався. У той момент, коли йшов, усвідомив по-справжньому, наскільки сильним було це просте правило, яким поділилася зі мною моя мама. Зрозумів, що в самих безвихідних (як нам здається) і скрутних ситуаціях воно працює немов «чарівна паличка». Так, в перші хвилини ти ще сам не знаєш, чим все закінчиться. Але проходить всього 72 години і розумієш, що вчинив правильно. Що ж до історії з моїм товаришем, то через кілька днів він підійшов до мене і вибачився. А уявляєте собі, якби я не стримався тоді і побив його в запалі гніву? Так ми б з ним не розмовляли до кінця життя. І навіщо, питається? А так ми просто потисли один одному руки і посміялися над тим, що сталося. Я сказав йому, що не ображаюся на нього, і, до вашого відома, ми дружимо досі! Так що правило 72-ї години є дійсно універсальним і дуже ефективним в будь-яких ситуаціях. Завдяки йому я стількох неприємностей зміг уникнути в своєму житті, стільки «дров не наламати». Що там говорити – воно повністю змінило моє життя! Правило 72-ї години навчило мене залишатися спокійним і впевненим завжди і всюди. Куди б я не йшов, що б не відбувалося – знаю, що в кінці кінців все буде добре. Так що я щиро вдячний своїй мамі і постійно згадую про ту історію «з мокрими штанами», з якої і почалося, по суті, моє дорослішання. Тому що без цього правила я був би іншою людиною. Джерело

«Я не залишу тебе, мамо»: історія фотографії, яка облетіла світ

Ці дві коали доводять, що любов між матір’ю і дитиною – найсильніше почуття, яке доступне будь-якій живій істоті на планеті. Саша Дем’янова В середині грудня в Австралії на дорозі автомобіль збив двох коал, Ліззі і її малюка Фантома. Шестимісячна дитина коали не постраждала, однак його мама отримала численні травми. Ліззі потрібна була операція, оскільки у неї були пошкоджені легені і передня частина голови. Під час процедури Фантом відмовлявся залишати свою маму, чіпляючись за її тіло лапами. Лікарі вирішили, що заважати йому не можна, адже це може завдати шкоди і малюкові, і його мамі. Під час операції був зроблений знімок, на якому Фантом зворушливо обіймає Ліззі. «Я не залишу тебе, мамо», – зворушливо назвали цей кадр журналісти порталу про тварин We love animals. Фото швидко поширилося в Мережі і стало одним з найпопулярніших у 2019 році. Відомо, що зараз коали почуваються набагато краще. Їх перевели у відкрите відділення австралійського зоопарку, де Фантом з інтересом вивчає нове оточення. Джерело

Всі беруть дітей з дитбудинку, а я вирішила забрати чужу бабусю з будинку престарілих…

Всі беруть дітей з дитбудинку, а я вирішила забрати чужу бабусю з будинку престарілих. Жоден з друзів і сусідів не схвалив мого вчинку. Всі як один покрутили пальцем біля скроні зі словами: Тож зараз час важкий, а ти ще собі нахлібника в будинок взяла! Але я впевнена, ні, я знаю! Я чиню правильно.Раніше ми жили вчотирьох: я, дві мої дочки і моя мама. На жаль 8 місяців тому мами не стало і ми залишилися втрьох.За ці місяці, ми з дочками зрозуміли, що у нас є ще багато сил і часу, і ми можемо витратити їх на допомогу іншій людині. Ще зі школи у мене був близький друг, який до 30 років, замість того щоб побудувати сім’ю і кар’єру, просто спився. Найсумніше, що він вимагав на свої п’янки пенсію матері. Коли вона перестала її давати, він просто здав її в будинок престарілих, якимись махінаціями забравши і пропивши її квартиру. Я тітку Зіну знала з дитинства, як і вона мене. Раз на місяць з дочками заїжджали до неї в гості і привозили різноманітних смаколиків.На мою ідею доньки відреагували з величезним позитивом, а молодша Рита, якій зараз 4,5 року і зовсім радісно закричала: “урааа, у нас знову буде бабуся !!!” Але ви навіть уявити не можете, як моїй пропозиції зраділа бабуся Зіна! Вона так довго плакала від радості, що довелося накапати їй заспокійливого.Зараз вже майже 2 місяці, як ми живемо з бабусею Зіною душа в душу. Ми всі любимо її, а вона нас. Ось тільки ми ніяк не можемо зрозуміти, звідки у бабусі, якій вже йде восьмий десяток років, стільки енергії. Адже вона встає о 6 ранку кожен день, а прокидаємося ми під аромат свіжоспечених млинців або оладок. Джерело

В Аризоні об’єднали будинок пристарілих з притулком для тварин. Усі щасливі!

Притулок для тварин в Аризоні об’єднали з будинком пристарілих, щоб зробити щасливими і покинутих котят, і стареньких людей. Вжилися з першого дня! Джерело

92-річна жінка перетворила звичайну чернівецьку вулицю у квітучу алею

“Я хочу забезпечити всю вулицю магноліями. Як помру, то мої діти це зроблять”. Знайомтеся, це пані Валентина Проданчук. Їй 92 роки, але вона продовжує вести активне та енергійне життя. Саме завдяки їй зараз у Чернівцях на вулиці Естонській росте тридцять магнолій. Жінка заохотила своїх сусідів висаджувати на подвір’ях квітучі дерева. “Свою магнолію, яку мені подарував сусід, я посадила у 1986 році. Мій перший внук своїми ручками тримав ту маленьку гілочку… Тепер це величезне дерево. Саме з дітьми ми і вирішили: “Будемо вирощувати магнолії та засадимо ними всю вулицю”. Деякі мешканці вулиці вже пропонують перейменувати Естонську на вулицю Магнолій. Фото: Високий Замок Джерело: GoodNewsAboutUkraine

У видатного лікаря-кардіолога, академіка Алмазова в кабінеті стояла склянка із заспиртованим серцем. Кожен студент знав історію цього серця…

У видатного лікаря-кардіолога, академіка Володимира Андрійовича Алмазова в кабінеті стояла склянка з заспиртованим серцем. Кожен студент знав історію цього серця. На самому початку 50-х, коли Алмазов був ще студентом 4-го курсу Першого медичного, в клініку інституту надійшла дівчина з підгострим бактеріальним ендокардитом. Це страшне захворювання досі дає великий відсоток смертності, а тоді хворим взагалі не давали шансів. Її вважали безнадійною. У дівчини трималася температура під 40, серце відмовляло. Її без особливих результатів оглядали провідні професори і, як звично, низка інтернів. У числі практикантів був одногрупник Володимира Андрійовича, талановитий і уважний студент. Ні, він не запропонував революційного методу лікування ендокардиту, він просто закохався: дівчина була дуже симпатичною. Почав щодня навідуватися в палату, носив квіти. Вмираюча дівчина теж його полюбила. І стала потихеньку одужувати. Вони одружилися, народили дітей, на своє срібне весілля запросили лікарів, які лікували дівчину. А коли через багато років вона вмирала, своє серце заповіла Першому медичному інституту. Щоб пам’ятали: хворе серце лікується серцем люблячим… Джерело: Сушнева Мадина

Світ не змінюється насильством і лихослів’ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини

«Сестра Фаїни Раневської, Ізабелла, жила в Парижі. В силу певних обставин вона переїхала в Радянський Союз. У перший ж день приїзду, не зважаючи на літню спеку, Ізабелла натягнула фільдеперсові панчохи, одягла шовкове пальто, рукавички, капелюшок, побризкала себе “Шанель”, і повідомила сестрі: – Фаіночка, – я йду в м’ясну лавку, куплю бон-філе і приготую вечерю.– Не треба! – З жахом вигукнула Раневська. У країні панували процвітаючий дефіцит і вічні черги. Вона розуміла, як це подіє на непідготовлену жительку Парижа.– Не треба! – я сама куплю! – Фаіночка, бон-філе треба вміти вибирати, а я це вмію, – з гордістю заявила Ізабелла і попрямувала до вхідних дверей. Раневська стрімголов кинулася до сестри.– Я піду з тобою!– Один фунт м’яса вибирати удвох – це нонсенс! – заявила сестра і вийшла з квартири. Раневська зробила останню спробу врятувати сестру від шоку радянської дійсності:– Але ти ж не знаєш, де наші магазини!Та обернулася і з поблажливою посмішкою дорікнула:– Ти думаєш я не зможу знайти м’ясну лавку?І зникла в ліфті. Раневська впала в крісло, уявляючи собі наслідки першої зустрічі іноземки-сестри з розвиненим радянським соціалізмом.Але кажуть же, що Бог допомагає юродивим і блаженним: буквально через квартал Ізабелла Георгіївна натрапила на маленький магазинчик, вивіска над яким обіцяла “М’ясні вироби”.Вона заглянула всередину: біля прилавка юрбилася і гула черга, спітнілий м’ясник кидав на ваги відрубані їм хрящі і жили, називаючи їх м’ясом, а в касовому віконці товста касирка з вежею фарбованого волосся на голові, як собака з будки, періодично визвірялась на покупців покупців.Бочком, бочком Ізабелла пробралася до прилавка і звернулася до продавця: – Добрий день, мосьє! Як ви себе почуваєте?Покупці зрозуміли, що це цирк, причому, безкоштовний, і, як в стоп-кадрі, всі завмерли і затихли. Навіть спітнілий м’ясник НЕ доніс до ваг чергову порцію “м’ясних виробів”. Колишня парижанка тим часом продовжувала: – Як ви спите, мосьє? … Якщо вас мучить безсоння, спробуйте перед сном прийняти дві столові ложки вина ….. А як ваші діти, мосьє? Ви їх не караєте? ..Не можна карати дітей – можна втратити духовний зв’язок з ними. Ви зі мною згодні, мосьє?– Так, – нарешті видавив із себе зніяковілий м’ясник і схвально кивнув. – Я і не сумнівалась. Ви схожі на мого вчителя словесності: у вас на обличчі проступає інтелект.Не дуже розуміючи, що саме проступає у нього на обличчі, м’ясник на всякий випадок змахнув з лиця піт.– Мосьє, – перейшла до справи Ізабелла Георгіївна, – мені потрібно півтора фунта бон-філе. Сподіваюся, у вас є.– Так, – кивнув м’ясник і пірнув в комору. Його довго не було, очевидно, він ловив теля, зловив його, зарізав і приготував бон-філе. Повернувся вже з виваженою і загорнутою в папір порцією м’яса.– Дякую, – подякувала Ізабелла. І додала: – Я буду приходити до вас по вівторках і п’ятницях, о четвертій годині дня. Вас це влаштовує?– Так, – втретє кивнув м’ясник. Розраховуючись в касі, Ізабелла Геогіевна потішила товсту касирку, вказавши на її знебарвлене перекисом волосся, закручене на голові у важку вежу:– У вас дуже модний колір волосся, мадам, в Парижі всі жінки теж фарбуються в блондинок. Але вам краще розпустити волосся, щоб кучері лежали на плечах: розпущене волосся, мадам, прикрасить ваше привітне обличчя. Задоволена касирка засунула два вказівні пальці собі за обидві щоки і стала з силою розтягувати їх, намагаючись посміхнутися.Коли, повернувшись додому, Ізабелла розгорнула пакет, Фаїна Георгіївна ахнула: такого свіжого м’яса вона давно не бачила, очевидно, м’ясник відрізав його зі своїх особистих запасів. – Бон-філе треба вміти вибирати! – гордо заявила Ізабелла. З тих пір щовівторка та щоп’ятниці вона відвідувала “М’ясні вироби”. У ці дні, рівно о четвертій годині, м’ясник відпускав касирку, закривав магазин, вішав на двері табличку “Переоблік”, ставив поруч з прилавком велике старовинне крісло, куплене в антикварному магазині, запрошував в нього свою дорогу гостю, і вона годинами розповідала йому про паризьке життя, про Лувр, про Ейфелеву вежу, про Єлисейські поля… А він, підперши голову долонею, все слухав її, слухав, слухав… І на обличчі його раптом з’являлася несподівана, наївна, дитяча посмішка…» Яків Сегель Навколишній Світ не змінюється насильством і лихослів’ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини. Олександр Каневський, “Сестра з Парижа”. Джерело

Про силу слова: Як один лист зробив із розумово відсталого хлопчика великого генія

Якось маленький Томас Едісон повернувся з школи і передав мамі лист від вчителя. Мама, зі сльозами на очах, прочитала лист вголос: “Ваш син – геній. Ця школа надто маленька, і тут нема вчителів, які можуть його чомусь навчити. Будь ласка, вчіть його самі.” За кілька років після смерті матері (Едісон на той час вже був одним з найбільших винахідників століття), чоловік якось переглядав старі сімейні архіви, і натрапив на цей лист. Він відкрив його і прочитав: “Ваш син – розумово відсталий. Ми не можемо більше вчити його разом з усіма. Тому рекомендуємо вам вчити його самостійно вдома.” Едісон проплакав кілька годин, а після цього залишив у своєму щоденнику такий запис: “Томас Алва Едісон був розумово відсталою дитиною. Завдяки своїй героїчній мамі він став одним з найбільших геніїв свого століття”. Джерело: truthorfiction.com

Повітряні кульки: Вчитель провів в школі експеримент, про який заговорив увесь світ…

Учитель приніс в школу повітряні кульки, попросив дітей надути їх і написати на них свої імена. Після цього він попросив дітей винести всі повітряні кульки в коридор і змішав їх. Потім дав дітям 5 хвилин, щоб кожен знайшов кульку зі своїм іменем. Діти побігли шукати, але час минув, і ніхто так і не знайшов своєї іменної кульки. Тоді вчитель попросив дітей: “Візьміть кульку, яка лежить поблизу і віддайте її людині, чиє ім’я написано на ній”. Минуло менше 2 хвилини і у кожного в руках була його кулька. Тоді вчитель сказав: “Повітряні кульки – як щастя. Ніхто не знайде його, якщо шукає тільки для себе. Зате, якщо всі піклуються одне про одного, можна знайти щастя набагато швидше!”

У Шотландії пілот зупинив літак, щоб не задавити їжака

У Шотландії пілот Saab 340 зупинив літак, щоб пропустити їжака, що переходив злітну смугу, – передає РЕН . Інцидент стався в аеропорту міста Сторновей. Пілот і пасажири чекали дві хвилини, поки тварина залишить смугу. В аеропорту пояснили, що дбайливо ставляться до природи та регулярно перевіряють злітно-посадкову смугу на наявність диких тварин. Джерело: vidomosti-ua.com/

Про те, як працює принцип бумеранга

На початку 20-го століття один шотландський фермер повертався додому. Проходячи повз болота, він раптом почув крик про допомогу. Фермер побіг на голос і побачив хлопчика, який намагався вибратися з трясовини. Фермер швидко зрубав товстий сук, обережно наблизився і простягнув гілку потопаючому. Коли хлопчик вибрався, він довго не міг вгамувати сльози, весь тремтів. – Підемо до мене в будинок, – сказав фермер. – Тобі треба заспокоїтися і зігрітися. – Ні-ні, – хлопчик похитав головою, – мене чекає батько. Він, напевно, дуже хвилюється.Подякувавши своєму рятівнику, хлопчик втік … А вранці фермер побачив, що до його будинку під’їхала карета, запряжена породистими кіньми. З карети вийшов добре одягнений джентльмен і запитав– Це ви вчора врятували життя моєму синові?– Так, я, – відповів фермер.– Скільки я вам винен? – Не ображайте мене, пане. Ви мені нічого не винні. Я вчинив так, як повинна була вчинити будь-яка нормальна людина.– Ні, я не можу залишити це просто так, тому що мій син мені дуже дорогий. Назвіть будь-яку суму, – наполягав відвідувач.– Я більше не хочу говорити на цю тему. До побачення. – Фермер повернувся, щоб піти. І тут на ганок вискочив його син.– Це ваш син? – запитав гість. – Так, – з гордістю відповів фермер, погладжуючи хлопчика по голові.– Давайте зробимо так. Я візьму вашого сина з собою в Лондон і оплачує його освіту. Якщо він так само шляхетний, як і його батько, то ні ви, ні я не будемо шкодувати про це рішення. Минуло кілька років. Син фермера закінчив школу, потім медичний університет, і незабаром його ім’я стало всесвітньо відоме, як ім’я людини, яка відкрила пеніцилін. Його звали Олександр Флеммінг. Перед самою війною в одну з лондонських клінік надійшов з важкою формою запалення легенів син того самого джентльмена. Як ви думаєте, що врятувало його життя в цей раз? – Так, пеніцилін, відкритий Олександром Флемінгом. Ім’я джентльмена, який дав освіту Флемінгу, було Рендольф Черчилль. А його сина звали Вінстон Черчилль, який згодом став прем’єр-міністром Англії. Можливо, саме ці події згадував Вінстон Черчилль, говорячи: «Зроблене тобою до тебе ж і повернеться».

В Мілан сім’я Челентано приїхала з чотирма дітьми: Розою, Алессандро, Марією і Адріаною…

В Мілан сім’я Челентано приїхала з чотирма дітьми Розою, Алессандро, Марією і Адріаною. Але молодша донька захворіла на лейкемію і незадовго померла. Така сімейна трагедія … Минуло кілька років. Коли 44-річна мати сімейства Джутітта-Джуво, що не любила ходити по лікарях, через погане самопочуття все-таки пішла на прийом, лікар радісно повідомив їй: «Синьйора, ви на третьому місяці!» На що та відповіла йому з пролетарською прямотою: «Шановний пане, ви з глузду з’їхали!» Але все виявилося так, як виявилося, сім’я щасливо компенсувала втрату, а ми всі маємо задоволення слухати Адріано Челентано. Хоча мама говорила потім, що він був в сім’ї єдиним, хто не вмів співати.