Притча про те, чому так важливо вміти відпускати

Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу. Дама ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг. Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж. Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть. Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав: «Та жінка повела себе грубо і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!» На що мудрий монах відповів: «Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою? » Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль. Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані моменти. Вибір завжди за нами: нести хворобливу ношу з собою або залишити її в минулому.

Притча про щастя. Ви прочитаєте її за 30 секунд, але запам’ятаєте надовго

Одного разу три брати побачили Щастя, що сидить у ямі. Один з братів підійшов до ями і попросив у Щастя грошей. Щастя обдарував його грошима, і він пішов щасливий. Інший брат попросив красиву жінку. Тут же отримав і втік разом з нею у нестямі від щастя. Третій брат нахилився над ямою: – Що тобі потрібно? – Запитало Щастя – А тобі що потрібно? – Запитав брат. – Витягни мене звідси, – попросило Щастя. Брат простягнув руку, витягнув Щастя з ями, повернувся і пішов геть. А Щастя пішло за ним слідом… Джерело

Життєва притча про те, хто створює нам проблеми

«Якби вам вдалося надавати під зад людині, яка винна у більшості ваших неприємностей, ви б тиждень не змогли б сидіти». – Євген Гришковець Приголомшлива притча про винуватця всіх наших проблем. Варто періодично замислюватися: Йшов пустелею один лицар. Довго йшов. За весь шлях встиг загубити і коня, і всі важливі обладунки, зберігся лише один меч. Втома, голод і спрага були його вірними попутниками. І ось чоловік побачив поперед себе невелике озеро. Зібрав всі залишки сил і пішов до води. Дійшовши до озера, лицар побачив великого триголового дракона. Дістав меч, та й давай ним розмахувати. Добу бився, другу.Відрубав чудовиську дві голови, після чого той впав на землю. Поруч впав і лицар, більше воювати у нього не було ні сил ні бажання. І тоді, зібравши останню волю в кулак, дракон запитав: – Чуєш, лицар, так а що ти хотів?– Води попити.– Так ну і пив би… Мораль: не ускладнюйте собі життя самі. Джерело

Сильна притча. У багатого брата була бідна сестра …

Багато цікавого можна почути від людей. Хтось говорить про те, як було, а хтось про те, як може бути. Однак, незважаючи на «прості» розмови, серед них є дуже багато розумних і грамотних слів, які заслуговують на особливу увагу. Без сумнівів, дуже багато мудрих слів і приказок були виткані самим життям. З покоління в покоління ці слова передавалися нашими рідними людьми. Інша справа, що цінність всіх цих слів ми починаємо розуміти занадто, чи не дуже занадто, але як правило – пізно. Сьогодні ми хочемо розповісти вам одну дуже хорошу, хоча і коротку притчу про те, як у багатого брата була бідна сестра … Вона жила тим, що продавала молоко і овочі з городу. Влітку дівчина торгувала біля дороги грибами і ягодами, а взимку жила на те, що вдалося зібрати в теплу пору року. Брат соромився сестри і ніколи не кликав її до себе в місто, а тим більше в свій багатий і розкішний будинок, але сестра ніколи не тримала образ на свого брата і вона весь час, за будь-якої можливості передавала йому, а також його сім’ї подарунки, які приготувала своїми руками! Вона ніколи і нічого не просила у брата. Завжди ставилася до нього з розумінням і повагою. У дівчини був маленький, непоказний будиночок, невелика земельна ділянка і деяка живність у дворі. Минуло багато років … і одного разу кинули компаньйони брата з бізнесом. Його дружина пішла до іншого, син став наркоманом, квартиру відібрали за борги. Тут-то і згадав брат про свою рідну сестру і поїхав в село … А у сестри все в порядку: чотири корови хвостами махають, свиней не злічити, машина нова в гаражі – на ній возять продукцію в місто; двоє дітей інститути закінчують, а на стіл накрила – так очі розбігаються, все своє, смачнюще, найсвіжіше !!! Соромно братові стало … став він просити у сестри вибачення, а та й не сердилась, не до того їй було, запропонувала і житло і роботу. Мораль така: не зневажай землю, яка тебе народила і не відвертайся від крові, яка твоя рідна … Джерело

Історія про вибір. Чому люди нещасні…

За столиком кафе сидів хлопець, в якому помер великий спортсмен, тому що він занадто багато пив, і тому він став сторожем на складі. Хлопець розмовляв з дівчиною, в якій померла геніальна актриса, тому що в театральний можна поступити тільки по знайомству, і тепер дівчина працювала бухгалтером. За касою сиділа жінка, в якій померла знаменита балерина, тому що з такою фігурою в групу не беруть, і взагалі, треба було, шановна, 10 років тому приходити. Пройшов з підносом офіціант, в якому помер великий письменник, тому що ніхто не хотів видавати його рукописи, таких писак навалом, зараз всі пишуть. Повз по вулиці пройшла мама з дитиною, в якій вже почав вмирати геніальний музикант, тому що батьки віддали її в ліцей з фінансовим ухилом, а вчительку музики, яка їх просила не загубити талант малюка, послали подалі. У мамі померла відома художниця, тому що вона занадто рано вискочила заміж, народила і присвятила себе родині. Простір був наповнений примарами геніальних діячів культури, науки і мистецтва – великих членів суспільства, і реальними фігурами простих нудних смертних. А зверху за ними спостерігав хтось, в кому померло бажання всіх рятувати. Він давно не розумів, чому одні рятуються самі, а інші гинуть, як їх не рятуй. І тепер він просто дивився на них, як дивляться телевізор, перемикаючи з першого на сотий канал.

Мудра притча, яка допоможе змінити життя в кращу сторону

Запитали якось у старця, який славився в окрузі своєю мудрістю: – Чи є спосіб виправити своє життя, якщо воно вже зіпсоване? Мудрець задумався, а потім відповів: – Звичайно, у людини є завжди така можливість. І щоб вам було зрозуміло, давайте проведемо експеримент. У мене є мішок. Пропоную піти в майстерню і накидати в нього цвяхів, битого скла, шила, шурупів, гострих інструментів… Всім було цікаво, що ж задумав учитель. Після того, як мішок наповнився, всі почали передавати його з руки в руки і намагатися зрозуміти, що ж це означає і як його пов’язати із зіпсованим життям. Через деякий час гострі кути і краї пошкодили неміцну тканину і стали видні з усіх боків. Мудрий старець сказав: – Ось дивіться, щоб мішок не був зіпсованим остаточно, нам треба прибрати все те, що всередині його пошкоджує. Так відбувається і з нами в житті, тільки замість осколків і цвяхів нас “колять” наші образи, ненависть, жадібність, заздрість, ревнощі – всі негативні почуття. Ми мучимося, рвемо нашу душу на частини, страждаємо… Дуже важливо людині позбутися від усього темного і від того, що шкодить їй. Тоді в життя увійде спокій і воно зміниться в кращу сторону. Від того, чим ми наповнимо свою душу, своє серце – залежить наше майбутнє. Джерело

«Зроблене тобою до тебе ж і повернеться». Мудра притча, яку необхідно прочитати кожному

На початку XX століття один шотландський фермер повертався додому й проходив повз болотисту місцину. Раптом він почув крики про порятунок. Фермер кинувся на допомогу й побачив хлопчика, якого засмоктувала грязюка. Він намагався виборсатися із трясовини, але кожний його рух лише пришвидшував загибель. Фермер швидко зрубав товстий сук, обережно наблизився й простягнув рятівну гілку потопаючому. Хлопчик вибрався на безпечне місце. Він тремтів, довго не міг вгамувати сльози, але найголовніше — його було врятовано! — Підемо до мене в будинок, — запропонував йому фермер. — Тобі потрібно заспокоїтися, висушитися й зігрітися. — Ні-ні, — хлопчик захитав головою, — мене тато чекає. Він дуже хвилюється. Із вдячністю подивившись в очі своєму рятівникові, хлопчик утік… На ранок фермер побачив, що до його будинку під’їхала багата карета, запряжена чистокровними скакунами. З карети вийшов розкішно одягнений джентльмен і запитав: — Це ви вчора врятували життя моєму синові? — Так, я, — відповів фермер. — Скільки я вам винен? — Не ображайте мене, пане. Ви мені нічого не винні, тому що я зробив так, як мала б зробити кожна нормальна людина. — Ні, я не можу залишити це просто так, тому що мій син мені дуже дорогий. Назвіть будь-яку суму, — наполягав відвідувач. — Я не хочу говорити на цю тему. До побачення. — Фермер повернувся, щоб піти. Та ось на ганок вискочив його синок. — Це ваш син? — запитав гість. — Так, — з гордістю відповів фермер, гладячи хлопчика по голові. — Давайте зробимо так. Я візьму вашого сина з собою до Лондона і сплачу за його навчання. Якщо він такий само шляхетний, як і його батько, то ані ви, ані я не пошкодуємо про це рішення. Минуло кілька років. Син фермера закінчив школу, потім — медичний університет, і незабаром його ім’я стало всесвітньовідоме як ім’я людини, яка відкрила пеніцилін. Його звали Олександр Флеммінг. Перед самісінькою війною до однієї з дорогих Лондонських клінік надійшов з важкою формою запалення легенів син того самого джентльмена. Як ви думаєте, що врятувало його життя цього разу? — Пеніцилін, відкритий Олександром Флеммінгом. Ім’я багатого джентльмена, який дав освіту Флеммінгу, було Рандольф Черчилль. А його сина звали Уінстон Черчилль, який згодом став прем’єр-міністром Великобританії. Уінстон Черчилль якось сказав: «Зроблене тобою, до тебе ж і повернеться». Джерело

“Зібрав Бог усі створіння і вирішив кожному його вік відміряти”. Притча про етапи людського життя

Зібрав Бог усі створіння і вирішив кожному його вік відміряти. Першим покликав людину: «Ти, чоловіче — істота не велика, так що тобі 20 років життя даю». «Мало…» — подумав чоловік, але з Богом сперечатися не став і тихенько відійшов убік. А Бог тим часом покликав коня: “Тобі, коню, 40 років життя призначаю – ти створіння велике, тобі і жити довше. Але кінь заволав: “Помилуй, Боже! 40 років з ярмом на шиї ходити, за собою плуг та віз тягати, та ще й батогом отримувати! Мені і 20 вистачить… Віддай ті роки, що залишилися людині, їй потрібніше». Бог дав добро і покликав корову. На тій же підставі, що і коні, дав їй 40 років життя. Але корова відмовилася: «Боронь, Боже! 40 років за вим’я мене смикати будуть! Мені і 20 вистачить, а решту років віддай людині, їй вони потрібніші”. Погодився Бог. Покликав собаку: «Тобі, собака, 30 років призначаю!» А собака: «Господи, помилуй! Ну куди мені 30 років на ланцюзі сидіти, гавкати на кожного та кістка гризти… Давай мені 15, а інші людині віддай”. А Богу що? Віддав ще 15 років людині, покликав кота і запропонував йому 20 років життя. Але кіт подумав: як це 20 років мишатину істи, та й відмовився від 10 років життя — теж подарував їх людині. З тих пір так і живе людина … Спочатку 20 років свої проживає — турбот і горя не знає. Потім настають 20 років кінських: працює людина як кінь, тягне на собі віз — робота, дім, сім’я… Наступні 20 років — ті, що корова подарувала: «доять» людину діти, онуки… Хто на дачу, хто на машину… А потім по-собачому 15 років живе: вдома сидить, будинок сторожить, за онуками доглядає та на вулицю поглядає… А приходять котячі роки, тут вже як пощастить… Можуть, як кота по голові погладити, а можуть і під зад штовхнути ногою… Джерело