Я мабуть очерствіла, Боже,
Бо ж глянь моя душа, як мур
І серце кам’яне — несхоже,
До того, що було з тортур.
Я глянула на світ без окулярів
І на людей, як вперше я дивлюсь.
Торкнулася рукою хмарів,
Я менше плачу, більше злюсь.
Щось опустіло у моєму серці,
Благаю світла й трішечки тепла.
Листопад привідчинить дверці,
Хай будуть тільки, не зі скла…
Кружляє листя у своєму танці,
Як з порцеляни всі мої думки.
Зберу усіх! Нехай лежать у ранці,
Нехай чекають мабуть до весни.
Лохматий дим гуляє дахом,
На підвіконні вечоріє час.
Навчитись володіти страхом,
Аби не зміг опанувати нас …
Гаряча кава гріє чи не дуже?
Усе у цьому світі — неспроста,
Лишись собою, чуєш друже,
На кожного у Бога є своя мета.
На сонці усміхались хризантеми,
Снувала осінь стиглий виноград.
Людина видумула різні схеми,
Та тільки Бог дає на власний лад.
Оксана Шевчук
***
Я одягну сьогодні знову осінь
У серце мовчки радість покладу
Ще так не одягала Щастя досі
Мабуть, ще в сумку радість я візьму…
Зігрію душу щастям Вас усіх
Ні, це мені, повір, усе не сниться
Це осінь знов прийшла на мій поріг…
Вплету у коси сонячні розмаї
В очах сміється відблиском тепла
Я щастя більшого в житті не знаю
Від щастя мого сповнена душа…
Я у руках несу букет із мрій красивих
Із квітів щастя вплетених туди
Ти не шукай загадки у очах щасливих
Кохай, радій, до щастя свого йди!
Автор Завидовська Г.С
***
Вона найбільш любила осінь,
Червоних яблук аромат.
Пожовкле листя у волоссі,
У золотистих шатах сад.
Їй не страшні були тумани,
Холодні ранки із дощем.
Усі свої душевні рани
Вона ховала під плащем.
Сиділа тихо край віконця,
Зелений з медом пила чай.
Їй цілувало щоки сонце,
Що появлялось зазвичай
щоби зігріти, мов востаннє,
Хоч на порозі не зима,
Холодна осінь, дуже рання,
І сіра даль, така німа.
Вогнем горіло юне серце,
Іскрився золотом вогонь.
Дивилась осінь у люстерце,
Й теплом торкалася долонь.
Наталія Кішовар (Черній)
***
Натхненна осінь – квітка хризантеми,
Сміється сонцем, бавлячись в слова,
Вганяє в сором ще зелені клени,
Шипшиновим намистом обійма.
Гойдає яблуні, пустунка рудокоса.
Заколобродить з жовтнем у танку,
Тихцем навшпиньках чимчикує осінь.
Де ти зустрінеш, друже, ще таку?
Фарбує інеєм – і трави в перламутрі.
Блудько-туман гуляє на всебіч,
Він небо зодягає в сіре хутро,
Ховається під ранок край узбіч .
Йде осінь в жовтень до нічних морозів,
Не квапиться, не вшвидшує ходи…
Велична панна, йде натхненна осінь,
А поряд з нею, звісно, йдеш і ти.
Оксана Лихогляд
***
А жінка буває на осінь так схожа,
То тиха й привітна, а то — непогожа.
То скроні сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне зими, то вертається в літо.
А жінка, як осінь, плодами багата:
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.
А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить.
То болю завдасть, то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.
А осінь в природі — це завше, як диво.
Так само і жінка: буває вродлива,
Буває примхлива, буває зрадлива,
Нехай тільки кожна з них буде щаслива!
Ліна Костенко
***
Нічого, кажуть, не буває двічі.
Для когось це всього лише слова.
Але коли загляне осінь в вічі,
Ще не запізно вірити в дива.
Звичайно, у природи все циклічно,
А в нас – людей – для спогадів є сни…
Шкода, що юність не приходить двічі –
Душі нестямно хочеться весни…
О.Сапріянчук-Маротчак
