Французький актор Ален Делон завжди вкрай негативно ставився до пластичних операцій. Ще в 90-х роках кращі пластичні хірурги пропонували 60-річному акторові скинути десяток-другий років, але Делон завжди відкидав таку можливість. Ален Делон філософ по життю, тому вважає свій вiк не недоліком, а перевагою. Актор говорив, що з роками приходять нові вікові ролі, які йому цікавіші, ніж молоді персонажі. Тому гнатися за минулою молодістю, з його точки зору, це шлях назад, а він хоче йти вперед. До того ж, здаватися іншим, ніж ти є насправді, за його розумінням, негідно справжнього чоловіка: «Немає нічого дурнішого за штучну молодість – себе не обдуриш, а ось людей, можливо, і насмішиш…» У 2017 році Ален Делон офіційно оголосив про завершення акторської кар’єри і переключився на бізнес. Створені ним компанії успішно займаються продюсерством, а також виробництвом різних товарів. Під брендом «А. D. » сьогодні успішно продаються: білизна, парфуми, краватки, годинники, окуляри і різні аксесуари. Сам актор керує бізнесом зі свого швейцарського особняка в передмісті Женеви, який відомий однією з найбільших в світі приватних колекцій антикваріату. Про молоді роки кінозірки вже складають легенди. Відомо, що він виховувався в прийомній сім’ї після того, як його рідні батьки розлучилися, і ніхто з них не захотів брати відповідальність за дитину на себе. У школі вчився погано, мав славу хулігана, але дівчата все одно всіляко намагалися завоювати увагу найкрасивішого хлопчика школи. В юності він не розумів вигоду від своєї привабливої ​​зовнішності: «Якби я відразу зрозумів, що володію такою зброєю, такою владою, то не почав би свою кар’єру ковбасником… В підсумку, у моєму особистому житті я нічого не робив сам – все за мене робили жінки…» З приводу «ковбасника» він мав на увазі бізнес батька, який мав невелику компанію з виробництва ковбас та м’ясних напівфабрикатів. Після школи він намагався допомагати батькові, але потім плюнув і завербувався служити до французького легіон. Кілька років служби в армії сприятливо вплинули на молодого хлопця. Він став відповідальним і дисциплінованим, але найголовніше, на службі він зрозумів, що хоче бути саме кіноактором. І ось позаду блискуча акторська кар’єра – понад сорок головних ролей у найвідоміших режисерів. Ален Делон входить в десятку кращих кіноакторів всіх часів. Але останні інтерв’ю артиста насторожують песимізмом. Він відверто розчарований: «Тоді, як і сьогодні, гроші були головними. Але все ж були речі, які не вимірювалися грошима. Сьогодні таких речей уже не залишилося. Я втомився від цієї сучасності, і коли прийде час, я без жалю залишу цей світ…» Джерело

Великий грузинський педагог Шалва Амонашвілі, автор концепції гуманної педагогіки, одного разу поставив вчителям, які зібралися на його лекції, питання: «Уявіть собі ситуацію: ви проводите урок в четвертому класі, і заходить дитина, яка запізнилася на 20 хвилин. Ваші дії?»Вчителі починають пропонувати різні варіанти: «Вийди з класу», «Давай щоденник», «Сідай на своє місце, поговоримо після уроку» … Але Шалва не був задоволений.⠀Він сказав: «Коли дитина зайшла, я б від щирого серця сказав:”Привіт, дитино моя, будь ласка, проходь, сідай, ми не могли почати без тебе урок, ми тебе чекали”. Це називається безумовна любов, це не можна зімітувати. Якщо вона запізниться і на другий день, я з іще більшою любов’ю скажу: “Привіт, чадо моє улюблене, я так чекав тебе, проходь скоріше, сідай. Ми без тебе не могли почати урок”. І ви знаєте, якщо ви так зробите три, чотири, п’ять разів, дитина перестане запізнюватися. Тому що вона реагує тільки на чистий імпульс любові. І якщо вона відчуває, що її десь люблять, вона не буде туди спізнюватися більше. У цьому психологія дитини: якщо вона відчуває, що її десь безумовно люблять, її гріють, вона там цінна, її поважають як особистість, вона ніколи туди більше запізнюватися не буде». Сам же Шалва Амонашвілі до сьомого класу був круглим двієчником, а школу закінчив із золотою медаллю. Його ставлення до навчання змінила нова вчителька грузинської мови, яка ставилася до дітей з інтересом і повагою. Особистість дитини стала центральним поняттям концепції гуманної педагогіки, яку розробив Амонашвілі. Надія Шестакова

Невідомо, чи була ця історія правдивою чи це лише чудова фантазія, але це – гeнiaльнo пpo укpaїнcькy мoвy. «…Бyлo цe дaвнo, щe зa cтapoї Aвcтpiї, приблизно в 1913 poцi. В кyпe пepшoго клacy швидкoгo пoтягy Львiв – Вiдeнь їхaли чoтиpи пacaжиpи: aнглiєць, нiмeць, iтaлiєць.Чeтвepтим бyв вiдoмий львiвcький юpиcт Бoгдaн Кociв. Poзмoвa вeлacя нaвкoлo piзних пpoблeм i тeм. Нapeштi зaгoвopили пpo мoви – чия кpaщa, кoтpiй з них нaлeжить cвiтoвe мaйбyтнє.Пepшим зaгoвopив aнглiєць: – Aнглiя кpaїнa вeликих зaвoйoвникiв i мopeплaвцiв, якi poзнecли cлaвy aнглiйcькoї мoви пo вcьoмy cвiтi. Aнглiйcькa мoвa – мoвa Шeкcпipa, Бaйpoнa, Дiкeнca, Ньютoнa тa iнших вeликих лiтepaтopiв i вчeних.– Нi в якoмy paзi, – гopдoвитo зaявив нiмeць. – Нiмeцькa мoвa – цe мoвa двoх вeликих iмпepiй – Вeликoї Нiмeччини й Aвcтpiї, якi зaймaють бiльшe пoлoвини Євpoпи. Цe мoвa фiлocoфiї, тeхнiки, apмiї, мeдицини, мoвa Шiллepa, Гeгeля. Кaнтa, Вaгнepa, Гeйнe. I тoмy, бeзпepeчнo, нiмeцькa мoвa мac cвiтoвe знaчeння.Iтaлiєць ycмiхнyвcя i тихo пpoмoвив: – Пaнoвe, ви oбидвa пoмиляєтecя. Iтaлiйcькa мoвa – цe мoвa coнячнoї Iтaлiї, мoвa мyзики й кoхaння, a пpo кoхaння мpiє кoжeн. Нa мeлoдiйнiй iтaлiйcькiй мoвi нaпиcaнi кpaщi твopи eпoхи Вiдpoджeння, твopи Дaйтe, Бoкaччo, Пeтpapки, лiбpeттo знaмeнитих oпep Вepдi, Пyччiнi, Pocciнi, Дoнiцeттi. Тoмy iтaлiйcькiй мoвi нaлeжить бyти пpoвiднoю y cвiтi.Укpaїнeць дoвгo дyмaв i нapeштi пpoмoвив:– Ви ж пo cyтi нiчoгo нe cкaзaли пpo бaгaтcтвo i мoжливocтi вaших мoв. Чи мoгли б ви нaпиcaти нeвeликe oпoвiдaння, в якoмy б yci cлoвa пoчинaлиcя з тoї caмoї лiтepи?– Нi. нi, нi! Цe ж нeмoжливo, – вiдпoвiли aнглiєць, нiмeць тa iтaлiєць. – Нa вaших мoвaх нeмoжливo, a нaшoю – пpocтo. Нaзвiть якycь лiтepy, – звepнyвcя вiн дo нiмця. – Нeхaй бyдe П – cкaзaв тoй.– Дoбpe. Oпoвiдaння бyдe нaзивaтиcя.Пepший пoцiлyнoк…Пoпyляpнoмy пepeмишлянcькoмy пoeтoвi Пaвлoвi Пoдiльчaкy пpийшлo пoштoю пpиємнe пoвiдoмлeння:Пpиїздiть, пaнe Пaвлe,- пиcaв пoвaжний пpaвитeль пoвiтy Пoлiкapп Пacкeвич, – пoгocтюєтe, пoвeceлитecь. Пaн Пaвлo пocпiшив, пpибyвши пepшим пoтягoм. Пiдгopeцький пaлaц Пacкeвiчiв пpивiтнo пpийняв пpиїжджoгo пoeтa. Пoтiм пiд’їхaли пoвaжнi пepcoни – пpиятeлi Пacкeвичiв… Пocaдили пaнa Пaвлa пopяд пaннoчки – пpeмилoї Пoлiни. Пoгoвopили пpo пoлiтикy, пoгoдy. Пaн Пaвлo пpoчитaв пiдiбpaнi пpeчyдoвi пoeзiї. Пaннa Пoлiнa пpoгpaлa пpeкpacнi пoлoнeзи Пoнятoвcькoгo, пpeлюд Пyччiнi. Пocпiвaли пiceнь, пoтaнцювaли пaдecпaнь, пoлькy. Пpийшлa пopa пooбiдaти. Пocтaвили пoвнi пiднocи пляшoк: пopтвeйнy, плиcки, пшeничнoї, пiдiгpiтoгo пyншy, пiльзeнcькe пивo. Пpинecли пeчeнi пopocятa, пpипpaвлeнi пepцeм, пiвники, пaхyчi пaляницi, пeчiнкoвий пaштeт, пyхкi пaмпyшки пiд пeчepичнoю пiдливкoю, пиpoги. Пoтiм пoдaли пpecoлoдкi пpяники, пepcикoвe пoвидлo, пoмapaнчi, пoвнi пopцeлянoвi пoлyмиcки пoлyниць, пopiчoк. Пoчyвши пpиємнy пoвнoтy, пaн Пaвлo пoдyмaв пpo пaннoчкy. Пaннa Пoлiнa пoпpocилa пpoгyлятиcя пo Пiдгopeцькoмy пapкy, пoмилyвaтиcя пpиpoдoю, пocлyхaти птaшинi пepecпiви. Пpoпoзицiя пoвнicтю пiдiйшлa пpихмeлiлoмy пoeтoвi. Пoхoдили, пoгyляли. …Пopocлий пaпopoттю пpeдaвнiй пapк пoдapyвaв пpиємнy пpoхoлoдy. Пoвiтpя п’янилo пpинaдними пaхoщaми. Пoбpoдивши пo пapкy, пapa пpиciлa пiд пopocлим плющeм плaтaнoм. Пocидiли, пoмpiяли, пoзiтхaли, пoшeптaлиcя, пpигopнyлиcя.Пoчyвcя пepший пoцiлyнoк: пpoщaй пapyбoчe пpивiлля, пopa пoeтoвi пpиймaкyвaти! В кyпe пpoлyнaли oплecки. Вci визнaли: милoзвyчнa, бaгaтa yкpaїнcькa мoвa бyдe жити вiчнo пoмiж iнших мoв cвiтy. Зaзнaйкyвaтий нiмeць нiяк нe мiг визнaти cвoєї пopaзки. – Нy a кoли б я нaзвaв iншy лiтepy? – зaявив вiн. – Нy, нaпpиклaд, лiтepy c !– Я нa cвoїй мoвi мoжy yклacти нe лишe oпoвiдaння, aлe й нaвiть вipш, дe вci cлoвa бyдyть пoчинaтиcя нa c .Якщo Вaшa лacкa, пpoшy пocлyхaти. CAМIТНИЙ CAДCoннo cиплятьcя cнiжинки,Cтpyмiнь cтoмлeнo cичить.Cтихли cтpyни, cтихли cпiви,Cpiбнi cпiви cepeнaдCpiблoм cтeлятьcя cнiжинкиCпить caмiтнiй coнний caд…Cиплe, cтeлить caд caмiтнiйCipий cмyтoк – cpiбний cнiг,Cyмнo cтoгнe coнний cтpyмiньCepцe cлyхa cкopбний cмiхCepeд caдy cтpaх cipiє.Caд coлoдкий cпoкiй cнить.– Гeнiaльнo! Нeзpiвняннo! – вигyкнyли aнглiєць й iтaлiєць.Пoтiм yci зaмoвкли. Гoвopити нe бyлo пoтpeби». Пaнac Cтoляpчyк, пpoфecop (yкpaїнcькa дyмкa, Лoндoн) Джерело

Один німецький професор права завалив весь курс на письмовому іспиті таким завданням: Вирішити халепу двох сусідів: гілки яблунь в саду одного нависали над клумбами з тюльпанами іншого, і яблука, падаючи, ламали тендітні квіткові стебла.Одна частина студентів встала на сторону любителя тюльпанів, інша захищала садівника. Всі разом блиснули глибокими знаннями тонкощів головоломного німецького законодавства. А в результаті з’ясувалося: яблука падають восени, а тюльпани цвітуть навесні. Виходить, ситуація, сконструйована гадом-професором, в житті ні за що не трапиться. На всі протести професор реагував холодно: здоровий глузд треба включати, перш ніж згадувати статті і параграфи. (c) Джерело

Одного разу, вже будучи мільйонером, Генрі Форд приїхав у справах в Англію. У довідковому бюро аеропорту він поцікавився будь-яким дешевим готелем, аби це було недалеко. Службовець глянув на нього – обличчя його було відомим. Газети часто писали про Форда. І ось він стоїть тут – в плащі, який виглядає постарше його самого і питає про дешевий готель. Службовець невпевнено запитав:– Якщо я не помиляюся, ви – містер Генрі Форд?– Так, – відповів той.Службовець здивувався:– Нещодавно біля цієї стійки я бачив вашого сина. Він замовляв найдорожчий номер, і дуже переживав, щоб готель був найкращим. А Ви запитуєте дешевий готель і носите плащ, який, схоже, старший за вас. Невже ви економите гроші?Генрі Форд, злегка подумавши, відповів: – Мені нема чого зупинятися в дорогому готелі, тому що я не бачу сенсу переплачувати за непотрібні мені надмірності. Де б я не зупинився, я – Генрі Форд. І не бачу великої різниці в готелях, адже і в дешевому готелі можна відпочити не гірше, ніж в найдорожчому. А це пальто – так, ви праві, його носив ще мій батько, але це не має ніякого значення, адже і в цьому пальто я все одно Генрі Форд.А мій син ще молодий і недосвідчений, тому боїться, що подумають люди, якщо він зупиниться в дешевому готелі. Я ж не турбуюся про думку оточуючих про мене, тому що знаю собі справжню ціну. А мільйонером я став тому, що вмію рахувати гроші і відрізняти справжні цінності від фальшивих. Джерело

Іноді людина падає в яму. Тільки що вона літала і все йшло просто прекрасно. Здавалося, що так буде завжди. А потім вона падає з висоти на саме дно, абсолютно несподівано і миттєво. Все пропало! Людина сидить на дні ями і їй здається, що так буде завжди. Завжди треба пам’ятати, що життя мінливе. Але якщо ти літав, значить, ти вмієш літати. І можеш знову злетіти. Раз ти був щасливим і успішним, ти знову можеш ним стати. Мозок пам’ятає програму, навігатор пам’ятає шлях, а доля – сам бачиш, доля мінлива. Якщо вона заштовхала тебе в яму ні з того ні з сього, може несподівано і витягнути. Якщо ти докладеш трохи зусиль. Все може скластися на краще. Хоча в це важко повірити. Напевно, Ів Сен Лоран, і не повірив би, коли опинився в дурдомі, вибачте вже. Ну, в психлікарні. Не дивно, що він там опинився і трохи збожеволів. Занурився в таку депресію, що важив всього сорок кілограмів, це вага кісток. Спочатку було щасливе дитинство, ласкава мама і люблячі сестри, перша виставка моделей в дев’ятнадцять років, потім робота в модному будинку Діора, оплески і захоплені відгуки у пресі, гроші, вечірки, світське суспільство… А потім раз! – і закликали на війну в Алжир. А до цього колекція провалилася з тріском. Ось ні з того ні з сього. В армії чутливий юнак збожеволів і занурився в депресію. У справжню. І опинився в психлікарні. І тут його прийшов відвідати один, П’єр Берже. Друг повідомив, що Сен Лорана звільнили з “Діора”. Кому потрібен психічно хворий невдаха? Ось це падіння. Все втрачено, абсолютно все. Залишається лягти і померти. Але саме з цього моменту почався справжній шлях до слави і грошей. Ів Сен Лоран так обурився, що прийшов до тями і подав до суду на компанію “Діор”. Адже його звільнили несправедливо, просто вирішили, що з ним все покінчено. Він виграв хороші гроші, на ці гроші відкрив свій модний будинок і прославився по-справжньому. І розбагатів по-справжньому. Тільки став трохи забобонним, як йому дорікали матеріалісти. Він жодного показу не починав, поки не одягав власноруч на дівчину-модель серце з червоних рубінів. Воно повинно було захистити від недобрих поглядів і принести милість долі. Ів Сен Лоран вірив у долю. Яка може раптово кинути на дно ями. А може піднести під хмари. У будь-який момент може статися все, що завгодно, – ось про це треба пам’ятати. І ще про одне треба пам’ятати: якщо ви літали, швидше за все, ви знову полетите. У вас вбудована ця функція: літати. Ви вмієте. І треба чекати милості долі, вживаючи заходи для власного порятунку, навіть якщо яма і депресія дуже глибокі. Як тільки ви досягнете дна, треба від цього дна відштовхнутися, як вчили древні мудреці. Коли втрачати буде більше нічого, коли залишиться вага кісток, так би мовити, можна злетіти знову. Якщо ваша доля мінлива, якщо щаслива смуга змінилася чорною смугою відчаю, швидше за все, потім відбудуться нові зміни. А у Ів Сен Лорана і психіка була мінлива: він то впадав у депресію, то відчував надзвичайний прилив сил і натхнення, створюючи прекрасні колекції. В хвилину відчаю треба пам’ятати: якщо доля раптово все забрала, вона так само раптово може все повернути. Це, звичайно, не про остаточні втрати, не про втрату близьких, а ось про таке падіння. Яке може стати початком нового шляху, якщо докласти зусиль для свого порятунку і відновлення справедливості. Анна Кір’янова

“Буває, що вас намагаються принизити. Образити, обсипати насмішками, зневажливо і грубо звертаються до вас… і зазвичай прагнуть принизити в той період, коли у вас і так мало сил. І ваше становище хитке і невигідне. Принижують низькі люди. І вибирають зручний час. Час, коли у вас немає опори і захисту. Можна згадати історію президента Рузвельта. Він переніс поліомієліт у дорослому віці. Це важка хвороба, в результаті у Рузвельта віднялися ноги. А потім і руки стали слабшати. Він їздив в інвалідному візку, перетворився на безпорадного і слабкого інваліда. Руки політик став розробляти щоденними важкими вправами. А до ніг йому прикріпили залізні пластини по 6 кілограмів кожна. Завдяки цим пластинам він міг недовго стояти, хитаючись, тримаючись за милиці. Це було величезне досягнення-стояти. Ходити Рузвельт, звичайно, не міг. І ось одного разу Рузвельта викликали на з’їзд партії – його заздрісник наполіг, щоб Рузвельт неодмінно приїхав. Він хотів принизити політика при всіх. Щоб всі побачили слабкого кволого інваліда в колясці; скрип-скрип коліщатка! Дивіться, який кволий каліка претендує на щось! Це був підлий умисел-покликати хвору людину і настояти на його особистій присутності. Рузвельт приїхав. Сидів в інвалідному візку під глузливими і співчуваючими поглядами. А потім покликав своїх синів і прокрокував через весь зал. Він за плечі синів тримався сталевою хваткою. І зробив величезне нелюдське зусилля-встав і пішов. На неходячих ногах, відмерлих, паралізованих – через весь зал. Зусиллям волі він зміг пройти через зал. І сини його віддано підтримували. Замість приниження вийшов тріумф. Перемога сталевої волі і синівської відданості над хворобою і спробою принизити. Коли намагаються принизити, треба докласти одне нелюдське зусилля, встати, випрямитися і піти. Може, потім, вдома, Рузвельт впав. І стогнав від болю. Але публічно принизити себе не дав; не став об’єктом презирливої жалості. Тому він і став президентом; і жінки просто вилися навколо його інвалідного візка; в нього закохувалися. Люди відчувають стрижень і силу. Відчувають енергію особистості. Не давайте себе принизити на людях, не втрачайте сили духу, не сподівайтеся на жалість чужих і шукайте опору в своїх. Треба знайти сили, встати і пройти через зал – не згинаючись!”. Анна Кир’янова

Всі знають Авраама Лінкольна, першого президента Сполучених штатів Америки, який носив бороду. Але мало хто знає, що цю бороду йому порадила відростити 11-річна дівчинка, яка проживала в маленькому містечку штату Нью-Йорк. 15 жовтня 1860 року президент США Авраам Лінкольн отримав лист від 11-річної дівчинки Грейс Беделіа, яка мешкала в містечку Вестленд (штат Нью-Йорк). Юна американка була прихильницею Лінкольна. Однак вона вважала, що у президента дуже худе обличчя і тому дівчинка дала президенту пораду відростити бороду. Лист звучав ось так: «У мене є чотири повнолітніх брата, один з яких без сумнівів проголосує на виборах за Вас. Але, в разі якщо Ви відпустите бороду, я спробую переконати інших наслідувати його приклад. З бородою Ви будете виглядати більш поважно, оскільки у Вас дуже худе обличчя. Всім леді подобаються бороди й тому вони спробують умовити своїх чоловіків і коханих, щоб вони віддали за Вас свої голоси й, таким чином, Ви станете Президентом.» Відповідь Лінкольна на цей лист датується 19 жовтня 1860: «Я ніколи раніше не носив бороду. Чи не думаєте Ви, що всі вважатимуть мене дурним, якщо я почну носити бороду зараз?» Однак, Авраам Лінкольн послухався до поради дівчинки й 6 листопада 1860 року був обраний 16-м Президентом США, випередивши своїх суперників від Демократичної партії. У той час йому було 51 рік і, можливо, він подумав, що з бородою він буде виглядати більш мужнім. Його борода подобалася не всім, а для деяких це взагалі стало трагедією. Наприклад, бізнесмен зі Спрингфілда, Мілтон Бредлі, надрукував серію фото із зображенням гладко поголеного Авраама Лінкольна. Однак, незабаром вони стали неактуальними й вирішивши, що на них не буде попиту, бізнесмен спалив тисячі примірників фотокарток. Лінкольн носив бороду останні чотири роки свого життя і не раз говорив про те, що вирішив відпустити її, слідуючи порадам юної американки, мешканки північної частини штату Нью-Йорк. Цікавий факт: Під час переїзду Президента з Іллінойсу в Вашингтон, Лінкольн зупинився в містечку Вестленд зі своєю інавгураційною промовою. Перш ніж почати виступ, він запитав, чи є серед присутніх дівчинка на ім’я Грейс. У натовпі піднялася рука, і прозвучало гучне «Так!». Коли юна американка виявилася близько біля Президента, він підняв її на руки й сказав, що завдяки їй він став президентом Сполучених штатів Америки. Джерело

Вінстона Черчилля називають найвеличнішим англійцем століття. При цьому сам Черчилль в кінці кар’єри говорив: «Найвидатнішим досягненням мого життя було те, що я зміг переконати мою майбутню дружину вийти за мене заміж». Одного вечора Черчилль з дружиною вирішили прогулятися по Лондону. Коли вони проходили через один із затишних двориків, до них підійшов двірник. На подив прем’єр-міністра, двірник заговорив не з ним, а звернувся до першої леді. Після цієї розмови Черчилль запитав у своєї дружини: “Чому він був так зацікавлений в спілкуванні з тобою?”. Вона відповіла, що в її підліткові роки, він був шалено закоханий в неї. Черчилль сказав: “Бачиш, якби ти вийшла за нього заміж, ти б зараз була дружиною двірника …”. Дружина Черчилля дала просто легендарну відповідь: “Ні. Якби я вийшла за нього заміж, він би став прем’єр-міністром. “ Джерело

У школі її вважали безнадійною. Хтось зі шкільних викладачів написав її батькам записку в якій говорилося, що у дівчинки були проблеми з навчанням. Вона не могла зосередитися, вічно метушилася. Зараз би сказали, що у неї синдром дефіциту уваги. Але в 30-х роках минулого століття ніхто не знав про такий синдром. Такої хвороби просто не було. Ніхто не знав що існує такий вид розладу. Її відвели до лікаря. Кімната оброблена дубовими панелями. Вона прийшла туди з матір’ю. Її посадили в крісло в дальньому кінці кімнати, де вона просиділа, підклавши долоні під ноги, цілих 20 хвилин, поки лікар розмовляв з нею і її мамою про її проблеми в школі. Вона всім заважала, не вчасно здавала свою домашню роботу, не встигала і так далі. Зрештою лікар сів з нею поруч і сказав, що вислухав всі її проблеми, але тепер хотів би поговорити з мамою віч-на-віч. Він попросив дівчинку почекати трохи та вийшов разом з мамою з кімнати. До того як вийти, він включив радіо. Як тільки дорослі вийшли, лікар попросив матір поглянути на те, що робить її дочка. Вона відразу ж схопилася на ноги й почала рухатися в такт музиці. Лікар і мати дівчинки дивилися на це пару хвилин, потім лікар повернувся до матері та сказав: – Вона не хвора. Вона танцівниця. Віддайте її в танцювальну школу. Мама послухалася поради лікаря. Через якийсь час мама і донька увійшли в кімнату, де були схожі на її дочку люди, такі ж непосиди, яким потрібно було постійно рухатися. Там вони навчалися балету, степу, джазового стиля, займалися джаз-модерном і сучасним танцем. Згодом дівчинку прийняли в королівську балетну школу. Вона стала солісткою. Зробила чудову кар’єру в королівській балетній трупі. Врешті-решт вона закінчила королівську балетну школу і заснувала власну танцювальну компанію. Пізніше вона зустріла Андрю Ллойда Веббера. Разом з ним вона зробила одну з найвідоміших хореографічних постановок в історії. Принесла радість мільйонам людей і стала мультимільйонером. Але ж інший лікар міг би посадити її на таблетки та змусити заспокоїтися… *** Ця історія – про Джилліан Лінн, видатного хореографа сучасності, танцювального експериментатора, актрису і режисера. За своє творче життя вона поставила кілька десятків шоу, опер, балетів і мюзиклів, серед яких легендарні “Кішки” (Cats) і “Привид опери” (The Рhantom of the Opera) і стала володаркою незліченної кількості нагород і премій. Батьки повинні навчитися слухати та головне – чути своїх дітей. Радити, але аж ніяк не змушувати щось робити. Підтримувати, але ніколи не перешкоджати. Пропонувати, а не змушувати робити так, як вони сказали. Пояснювати, а не забороняти. І тільки тоді ваші діти зможуть досягнути успіху! Джерело

У кожної людини є мрія, і всі ми ставимо перед собою цілі. Але що відрізняє тих, хто досягають поставлених цілей, від тих, хто просто продовжує мріяти? Актор Вілл Сміт поділився своїми міркуваннями з цього приводу: “Якось увечері один чоловік сказав мені, що хоче стати таким же актором, як і я. І тут мене осінило – але ж 99% людей говорять майже те ж саме, але не готові робити все, що необхідно для реалізації їх мрії. У морських піхотинців є приказка: “Кожна людина хоче потрапити в рай, ось тільки ніхто не хоче вмирати”. Стати реальністю будь-якої мрії допомагає сувора самодисципліна. Кожен день ми вибираємо речі, які не мають нічого спільного із задоволенням наших інтересів. Якщо світ нападає на вас і намагається перешкодити рухатися далі, то ви просто допоможете йому в цьому? Ви так просто візьмете і відмовитеся від своєї мрії? Самодисципліна лежить в основі будь-якого матеріального успіху. Пам’ятайте, що самодисципліна-це не річ, яку можна мати або не мати. Одні люди можуть володіти більшою силою волі, ніж ви, або здатні краще протистояти спокусам. Але це ніяк не пов’язано з тим, що вони народилися, наділені чимось особливим. Вони просто знайшли спосіб зберегти свою рішучість і силу волі, щоб витратити їх на дійсно важливі речі. Такі люди мають неймовірну самодисципліну не тому, що її у них більше, а тому що вони вміють нею користуватися. А роблять вони наступне: Уникають вибору там, де це можливоУ всіх нас є обмежена кількість розумової енергії, яку можна витратити на освоєння техніки самоконтролю. Чим більше рішень вам доводиться приймати протягом дня, тим складніше дотримуватися свого шляху і легше піддатися спокусам. А після цього ви починаєте приймати небажані рішення, і утриматися від них вже майже неможливо. На цьому етапі у вас вже закінчилася розумова енергія, яка необхідна для самодисципліни. Ось чому головна мета – скоротити до мінімуму кількість прийнятих вами рішень. Використовуйте для цієї мети архітектуру вибору. Наприклад, якщо ви хочете пити більше води, нехай на вашому столі стоїть більше пляшок з рідиною. Якщо ви хочете їсти менше солодощів, не тримайте їх у себе в холодильнику. Якщо ви хочете витрачати менше часу на соціальні мережі, просто вимкніть свій телефон і залиште його в сусідній кімнаті. Іншими словами, зробіть так, щоб прийняти неправильне рішення було складно, а не легко. Спочатку роблять найскладнішеНайбільший запас розумової енергії у людини (і, отже, сильна самодисципліна) в першій половині дня. Результати дослідження, проведеного Національною академією наук США, показало, що винесення сприятливого рішення суддями комісії з умовно-дострокового звільнення найчастіше відбувається вранці, а перед настанням обіду шанси на такий результат справи знижуються. Зосереджуються не тільки на діях, а й на результатіГоловне для досягнення успіху-це думати не про дії, а про результат. Результаті, який з’являється після ваших витрат часу і зусиль, спрямованих на досягнення певного рівня професіоналізму. Припустимо, ви є керівником якогось департаменту. Спочатку ви думаєте тільки про управління ним, але з часом починаєте розглядати себе як лідера. Ваша позиція-це вже не те, що саме ви робите, а те, ким ви є. Результат – ви стали лідером. Або візьмемо як приклад гітариста Metallica Кірка Хемметта. На вершині своєї кар’єри він просто грав на гітарі, а потім почав займатися музикою. Результат – він став музикантом. Навіть незважаючи на величезну привабливість «результату», коли ви дійсно стаєте лідером, підприємцем, спортсменом, музикантом (або ким ви хочете стати), після цього вам більше не потрібна така сильна самодисципліна. Вам вже не потрібно вишукувати в собі силу волі, щоб продовжувати розвиватися. Просто робіть, що повинні, адже це і є те, ким ви є. Джерело

Я – підприємець. У мене є кілька прибуткових онлайн-бізнесів у фітнес-індустрії. Я працюю за суворим графіком з 9 до 5, щоб проводити багато часу з сім’єю. Враховуючи, що багато хто з нас працюють по 80 годин, я знаю, що це може звучати, як блюзнірство. Мені знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що щоденний “поспіх” не приведе мене до бажаної мети. Я вирішив зупинити цю метушню і правильно розставив пріоритети. Я визначив, що для мене важливо в роботі, як і коли мені проводити вільний час і зрозумів, що робить мене щасливим. Результат? Я домігся успіху в бізнесі і високої якості життя. Дозвольте мені трохи повернутися. Кілька років тому я був персональним тренером, який створив хороший бізнес у цій сфері. Я брав 97 доларів на годину і у мене не було відбою від клієнтів. Це – мрія кожного особистого тренера. І тому я вважав, що і моя. Я був молодий і відчував себе непереможним, оскільки готівка текла, як нескінченний шоколадний фонтан. Але я був фізично і морально виснажений. Емоційне банкрутство замість “жирного” банківського рахунку – такий ось компроміс. Озираючись назад, я розумію чому. Я працював по 14 годин на день протягом багатьох років. Я тренував і залучав клієнтів. У мене не було часу ні на що інше. Моїми друзями були колеги – тренери та клієнти. Дівчина? Ха, не сьогодні. Я думав, що як тільки я зароблю невизначену суму грошей, життя буде краще. Я хотів сім’ю і знав, що я не хочу бути “тим” татом, якого ніколи не буде поруч. Я хотів бути другом, який знає, що відбувається в житті його близьких. Чоловіком, який приходить додому вчасно. Це було не те життя, яке я хотів. І я вирішив, що більше не повернуся до того способу життя, який вів. І несвідомо я почав займатися бізнесом, який і привів мене до успіху. Щоб допомогти собі прийняти правильні рішення, я розробив ряд “когнітивних фільтрів”. Ці фільтри є об’єктивними питаннями, які я задаю собі, коли хочу запитати себе. Вони допомагають мені сказати ” так “або, що більш важливо, впевнено сказати “ні”. Сподіваюся, ці фільтри допоможуть і Вам відрізати відволікаючі фактори з Вашого життя. Фільтр 1: “Це дійсно вплине на мій бізнес, особисте життя чи суспільство?” Я кажу “ні” майже всім виступам на заходах, навіть якщо вони готові заплатити мені багато тисяч доларів. Гроші не вплинуть на мій бізнес, але зашкодятьв моєму особистому житті. А я, виступаючи на іншому заході, присвяченому підприємництву або фітнесу, не буду робити нічого для загального блага. Фільтр 2: “Я дію емоційно чи нераціонально прямо зараз?” У такому випадку Я ніколи не скажу “так”. Незважаючи ні на що, я заспокоююся, рахую до десяти і чесно задаю собі це питання. Завдяки цьому я можу швидко позбутися ситуації і зрозуміти, що для мене важливо. А головне без зайвих емоцій. Фільтр 3: “Те, що я роблю, може змінити що-небудь?” Якщо ви новачок у бізнесі, вам не потрібно відволікатися на потоки інформації, які нас оточують. Вам потрібно витратити свій час на створення кращого продукту, поліпшення свого сервісу і поліпшення всього, що ви робите. Фільтр 4: “Це дозволить мені більше знаходиться на роботі або з тими, кого я люблю?” Знати, коли сказати ” ні ” – найважливіший бізнес – актив, який у мене є. Якщо щось не допоможе мені поліпшити роботу або провести більше часу з коханою, я кажу “ні”. Джерело

Ілон Маск відомий завдяки багатьом речам, але перше місце в цьому списку по праву належить його одержимості роботою. Він часто повторює слова: “ще нікому не вдавалося змінити світ, працюючи всього по 40 годин на тиждень”. Звичайно, при цьому винахідник в своїх інтерв’ю також не раз відзначає те, яку ціну за це доводиться платити. Так, в інтерв’ю для НВО Маск сказав: “Ніхто не повинен змушувати вас стільки працювати. Це недобре. Люди не повинні працювати так багато. Це виносить мені мозок і викликає біль у серці. Були часи, коли я працював по 120 годин на тиждень. Такого і ворогові не побажаєш”» Добре це чи погано, але звідки у Маска з’явилася ця божевільна тяга до роботи? Що ж, якщо запитати про це його маму, то вона напевно визнає, що зіграла в цьому далеко не останню роль. Мати Ілона Маска Колишній канадській моделі і дієтологу Мей Маск зараз 72 роки. У неї є 2 сини — Ілон і Кімбал, а також дочка Тоска. Нещодавно вона опублікувала свою нову книгу. Перед публікацією Мей написала есе, де розповіла про ключові моменти виховання своїх дітей. Якщо коротко, то вона з дитинства вчила їх працьовитості і дозволяла дітям робити те, що їм подобалося. “Жахлива людина» Дитинство Маска було складним. Він народився в сім’ї Мей і Еррола Масків. Коли йому було 9 років, його батьки розлучилися, і хлопчик залишився з батьком. Пізніше в інтерв’ю для Rolling Stone підприємець зізнався: «батько був»жахливою людиною”. Закінчивши університет, Маск переїхав з Південної Африки в Канаду, куди незабаром переїхали його брат, сестра і мати. “Я не відчувала провини» У сформованих умовах Мей доводилося постійно працювати, але вона «не відчувала провини за це, оскільки іншого вибору просто не було». Можна виділити п’ять ключових моментів, які допомогли жінці виростити таких успішних дітей: Я з самого дитинства їх привчала до роботи. Тут Мей наводить кілька своїх прикладів, але, незалежно від того, усвідомлювала Вона це чи ні, користь такого підходу вже давно науково доведена. Так, згідно з результатами одного з досліджень, діти, що займаються роботою по дому, в майбутньому стають успішнішими своїх однолітків. 2. Навчіться бачити в них дорослих. Дивлячись на те, як ріс Ілон Маск, можна зробити висновок, що йому доводилося дорослішати в поспіху. Мей же називає це особливістю свого стилю виховання, а не його промахом. Так, вона пише: “Мої батьки поводилися з нами як з дорослими, на яких можна покластися. Очікувано, що це наклало слід і на мій метод виховання”» 3. Нехай вони роблять те, що їм подобається. Мей Маск написала: “Я не змушувала їх вчитися і не перевіряла те, як вони виконали домашнє заздалегідь. Це була повністю їх відповідальність”. І це спрацювало, враховуючи неймовірну кількість часу, який Маск зараз проводить на роботі. Не привчайте до розкоші. Мей виступає проти того, щоб батьки балували дітей і дозволяли їм звикати до розкішного життя до того, як зможуть собі її дозволити. Поки це не позначається на їх безпеці, нехай вони самі про себе піклуються. Мати винахідника каже: “під час навчання в коледжі вони жили дуже бідно: матрац на підлозі, по шість сусідів по кімнаті або взагалі напівзруйнований будинок. Але це їм не заважало. Якщо ваші діти не звикли до розкішного життя, вони з усім впораються”. 5. Зробіть дітей відповідальними за їхнє майбутнє. Її порада тут обмежується словами “не хвилюйтеся”. Мей пише: “багато батьків занадто сильно турбуються про своїх дітей. Хочете пораду? Дозвольте дітям бути відповідальними за їхнє майбутнє. Навчіть їх хорошим манерам, але нехай вони самі вирішують, чого хочуть від життя». Джерело

Ми самі ковалі свого щастя. І майже все в житті залежить від нас – наших думок, дій і прийнятих рішень. Усвідомлених або не дуже… І ми самі любимо ускладнювати своє життя. Говорити за інших, додумувати, фантазувати, чекати якоїсь певної реакції від інших, а потім ще й засмучуватися, що ніхто не оцінив наші старання… А потрібні вони комусь НАШІ жертви? *** – Тут займають чергу на жертвоприношення? – Тут, тут! За мною будете. Я 852, ви – 853. – Ой, мамочки… Це коли ж черга дійде? – Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите? – Я – в ім’я любові. А ви? – А я – в ім’я дітей. Діти – це моє все! – А ви що в якості жертви принесли? – Своє особисте життя. Аби діти були здорові і щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликав хороший чоловік – не пішла. Як я їм вітчима в будинок приведу? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий сад, щоб під наглядом, доглянуті, нагодовані. Все, все дітям! Собі – нічого. – Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати відносинами… Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося… У нього вже інша жінка. У мене начебто теж чоловік з’явився, але… От якби чоловік перший пішов! Але він до неї не йде! Плаче… Каже, що звик до мене… А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо… Відчиняються двері, лунає голос: «№ 852, проходите!». – Ой, я пішла. Я так хвилююсь!!! А раптом жертву не приймуть? № 853 стискається у грудочку і чекає виклику. Час тягнеться повільно, але ось з кабінету виходить № 852. – Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву? – Ні… Тут, виявляється, випробувальний термін. Відправили ще подумати. – А як? А чому? Чому не відразу? – Ох, люба, вони мене запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!». А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте і дивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Неначе діти вже виросли. Дочка заміж вийшла за тридев’ять земель, а син дзвонить раз на місяць, як з-під палки, невістка крізь зуби розмовляє… Я йому: «Ти що ж, синку, так зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мама, в наше життя, заради бога. Тобі що, зайнятися нічим?». А чим мені зайнятися, я ж, крім дітей, нічим і не займалася. Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно, чи що, я намагалася? З дверей кабінету доноситься: «Наступний! № 853!». – Ой, тепер я… Господи, ви мене зовсім з колії вибили… Це що ж??? – Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву? – Відносини… – Зрозуміло… Ну, показуйте. – Ось… Дивіться, вони, загалом, невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, нерозношені, ми всього півроку тому познайомилися. – Заради чого ви ними жертвуєте? – Заради збереження сім’ї… – Чиєї, вашої? А що, є необхідність зберігати? – Ну, так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час, прямо сил ніяких немає. – А ви що? – Ну що я? З’явилась в моєму житті інша людина, з одного боку відносини у нас. – Так ви ці нові відносини – в жертву? – Так… Щоб сім’ю зберегти. – Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка – інша жінка. У вас – інший чоловік. Де ж тут родина? – Ну і що? За паспортом-то ми – все ще одружені! Значить, сім’я. – Тобто вас все влаштовує? – Ні! Ні! Ну як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю! – Але проміняти на нові відносини ні за що не погодитеся, так? – Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу… Загалом, мені не шкода! – Ну, якщо вам не шкода, тоді нам – тим більше. Давайте вашу жертву. – А мені говорили, у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте? – Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле… Ми вам про сьогоднішнє покажемо. Включаємо, дивіться. – Ой ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю??? Брехня! Я за собою доглядаю. – Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проектується. – Що, ось так? Плечі вниз, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисло… – Так завжди виглядають люди, якщо душа плаче… – А це що за хлопчик? Славненький який… Дивіться, як він до мене притискається! – Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проекції душі. – Чоловік? Що за нісенітниця! Він доросла людина! – А в душі – дитина. І притискається, як до матусі… – Так він і в житті так! Тулиться. Тягнеться! – Значить, не ви до нього, а він до вас? – Ну, я з дитинства засвоїла – жінка повинна бути сильнішою, мудрішою, рішучішою. Вона повинна і сім’єю керувати, і чоловіка направляти! – Ну так воно і є. Сильна, мудра рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І посварить, і пошкодує, і приголубить, і простить. А що ви хотіли? – Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані… Він такий винуватий, і до коханки своєї ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю! – Звичайно, зрозуміло, так воно і трапляється: хлопчик пограє в пісочниці, і повернеться додому. До рідної матусі. Поплаче в фартух… Гаразд, кінець фільму. Давайте завершувати нашу зустріч. Будете любов в жертву приносити? Не передумали? – А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали? – А його у вас немає. При такому сьогоденні – втече ваш «малюк», не до іншої жінки, так захворіє. Або зовсім – в нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж рости хочеться… – Але що ж мені робити ??? Заради чого я тоді себе буду в жертву приносити??? – А вам видніше. Може, вам бути матусею шалено подобається! Більше, ніж дружиною. – Ні! Мені подобається бути коханою жінкою! – Ну, матусі теж бувають улюбленими жінками, навіть часто. Так що? Чи готові принести жертву? Заради збереження того, що маєте, і щоб чоловік так і залишався хлопчиком? – Ні… Не готова. Мені треба подумати. – Звичайно звичайно. Ми даємо час на роздуми. – А поради ви даєте? – Охоче ​​і з задоволенням. – Скажіть, а що потрібно зробити, щоб мій чоловік… ну, виріс, чи що? – Напевно, перестати бути матусею. Повернутися обличчям до себе і навчитися бути Жінкою. Звабливою, хвилюючою, загадковою, бажаною. Такій квіти дарувати хочеться і серенади співати, а не плакати у неї на грудях. – Так? Ви думаєте, допоможе? – Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки виберете бути Жінкою. Але якщо що – ви приходьте! Відносини у вас чудові просто, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей в світі про такі відносини мріють? Так що, якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних – ласкаво просимо! – Я подумаю… № 853 розгублено виходить з кабінету, судорожно притискаючи до грудей відносини. № 854, завмираючи від хвилювання, заходить до кабінету. – Готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася. Двері закриваються… По коридору походжають люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єру, таланти, можливості – все те, що вони готові самовіддано принести в жертву… Джерело

Ілон Маск став найбагатшою людиною на планеті, його загальні статки перевищили 185 мільярдів доларів. Це сталося після того, як вартість акцій його автомобільної компанії Tesla в черговий раз зросла під час торгів у четвер. З 2017 року перший рядок у рейтингу найбагатших людей світу займав засновник Amazon Джеф Безос. У чому ж секрет успіху Ілона Маска? Кілька років тому кореспондент ВВС Джастін Роулатт майже годину обговорював це з ним самим. У світлі його останніх успіхів ми вирішили знову звернутися до того інтерв’ю. Ось його принципи успіху в справах. 1. Річ не в грошах Це ключовий пункт в поглядах Маска на ведення бізнесу. Під час інтерв’ю у 2014 році він зізнався ВВС, що не знає розміру своїх статків. “Це ж не мішок з грошима, – говорив він. – Просто у мене є певні частки у Tesla, SpaceX, SolarCity, а ринок оцінює їхню вартість”. Він нічого не має проти прагнення до багатства, якщо воно носить “етичний і пристойний” характер, але стверджує, що ним рухає щось інше. І такий підхід виразно себе виправдовує. Статки Маска, який був прообразом Залізної людини (Тоні Старка) в однойменних фільмах, оцінювалися у 10 млрд доларів, коли ми розмовляли в 2014 році. Зараз вони перевищили 185 млрд. Особливо гарні показники має його компанія-виробник електромобілів Tesla. У 2020 році її акції подорожчали на 700%, а капіталізація перевищила 600 млрд доларів. За ці гроші можна купити такі автомобільні компанії, як Ford, General Motors, BMW, Volkswagen, Fiat Chrysler – і ще залишиться на Ferrari. Але Маск, якому в цьому році виповниться 50 років, не планує помирати багатим. Він говорив, що розраховує витратити більшу частину своїх грошей на створення бази на Марсі, і не здивується, якщо на цей проєкт підуть усі кошти. Насправді цілком можливо, що він, подібно до Білла Гейтса, не захоче, щоб його гроші лежали мертвим вантажем у банку. І захоче використовувати їх для чогось доброго і цікавого. 2. Слідуйте за тим, що вас захоплює Та сама база на Марсі багато в чому пояснює, що саме Маск вважає ключем до успіху. “Хочеться, щоб в майбутньому все було краще, – сказав він кореспонденту ВВС. – Хочеться, щоб з’явилися нові й захопливі речі, завдяки яким наше життя покращиться”. Візьміть, наприклад, SpaceX. Маск розповів нам, що створив цю компанію, оскільки його розчаровувала недостатня масштабність американської космічної програми. “Я продовжував чекати, що ми вирушимо за межі Землі, відправимо людину на Марс, створимо місячну базу. І польоти на орбіту стануть частішими”, – говорив бізнесмен. Цього не сталося, і тоді Маску спала на думку ідея “Місії марсіанського оазису”, завданням якої мала стати відправка на Марс невеликої оранжереї. Він сподівався, що цей проєкт допоможе повернути інтерес до теми космічних досліджень і переконати американський уряд збільшити фінансування НАСА. Поки Маск намагався реалізувати свій задум, він зрозумів, що головна проблема – це “не відсутність бажання, а відсутність способів”. Виявилося, що космічні технології коштують набагато дорожче, ніж могли б. І – вуаля! На світ народився бізнес зі створення найдешевших у світі космічних ракет. І ось що тут найголовніше: в його основі лежав не намір заробити, а бажання відправити людину на Марс. Маск розповів ВВС, що вважає себе скоріше інженером, аніж інвестором. Він зізнається, що його головна мотивація в роботі – пристрасть до вирішення технічних завдань. І саме це, а не кількість доларів у банку, є для нього мірилом успіху. Він знає, що всі перешкоди, які доводиться долати його компаніям, допомагають усім іншим в індустрії вирішувати ті ж проблеми. І це завжди працює. Саме тому незадовго до нашої зустрічі Маск оголосив, що відкриває для загального використання патенти Tesla – таким чином він сподівався прискорити розробку електромобілів по всьому світу. 3. Не бійтеся ставити масштабні завдання Одна з найбільш незвичайних особливостей компаній Маска – це те, наскільки зухвалі завдання вони вирішують. Він хоче зробити революцію в автомобільній індустрії, колонізувати Марс, побудувати супершвидкісні поїзди, які будуть пересуватися по вакуумних тунелях, інтегрувати штучний інтелект з мозком людини і перевернути індустрію сонячної енергії та виробництва батарей. В цьому немає якоїсь однієї загальної лінії. Усі ці проєкти – рівно ті самі футуристичні фантазії, які можна було знайти в дитячих журналах, що видавалися на початку 1980-х років. Досить сказати, що його бізнес із будівництва тунелів називається “The Boring Company” (що можна перекласти як “нудна компанія”, хоча слово “boring” також означає “буріння”). Маск і не приховує, що його багато в чому надихають книги і фільми, якими він захоплювався, коли ріс у ПАР. І це приводить нас до третьої поради Ілона Маска – не стримуйте своїх амбіцій. Він вважає, що нездатність реалізувати масштабні завдання буквально вбудована у більшість наявних нині компаній. Дуже багато бізнесменів вважають за краще рухатися крихітними кроками, каже Маск. “Якщо ви керуєте великою компанією і хочете домогтися незначних змін на краще, а у вас щось не виходить або затягується, ніхто вас не стане звинувачувати”, – сказав Маск. Наприклад, можна сказати – я тут ні до чого, це все постачальники. Але якщо ви ставите дійсно масштабні завдання – і з ними не справляєтеся, вас точно звільнять, запевняє Маск. Саме тому, продовжує він, більшість компаній дуже повільно змінюють на краще свої продукти – і не наважуються думати про щось зовсім нове. Тому він радить зосередити свої зусилля “на чомусь дійсно важливому”. В особистому рейтингу речей, які по-справжньому важливі для Маска, можна виділити дві. По-перше, він хоче прискорити відхід людства від органічного палива. Ось що він говорить з цього приводу: “Ми користуємося запасами газу і нафти, витягуємо все це на світло, хоча воно перебувало під землею з Кембрійського періоду. Якщо якась субстанція не бачила світла з моменту, коли найскладнішим організмом на Землі була губка, то потрібно задатися питанням, наскільки мудро її піднімати зараз”. І по-друге, він має намір забезпечити довгострокове виживання людства за допомогою колонізації Марса і “перетворення людства на мультипланетарний вид”. Як ми вже говорили, потрібно ставити дійсно масштабні завдання. 4. Не бійтеся ризикувати Тут усе очевидно. Щоб досягти успіху, потрібно бути готовим до ризику, але Маска це стосується навіть більшою мірою, ніж більшості його колег. До 2002 року він продав частки у своїх перших двох проєктах – інтернет-путівнику по містах Zip2 і компанії PayPal, що здійснює онлайн-платежі. Тоді йому тільки виповнилося 30 років, а на його рахунках було майже 200 млн доларів. Маск каже, що планував використовувати половину своїх статків для бізнесу, а другу половину – приберегти. Але все вийшло трохи інакше. Коли ми зустрічалися, у Маска якраз закінчився найважчий період його бізнес-життя: його нові компанії переживали безліч складнощів зростання. Перші три запуски SpaceX закінчилися невдачею, а Tesla переслідували різні проблеми при проєктуванні, на виробництві і в стосунках з постачальниками. А потім почалася фінансова криза. У Маска був дуже непростий вибір. “Я міг залишити собі гроші – і тоді мої компанії напевно не вижили б. Або інвестувати те, що у мене було, і тоді міг з’явитися якийсь шанс”, – розповідає він. Маск вирішив розлучитися з грошима. У якийсь момент у нього було настільки багато боргів, що йому довелося позичати гроші у друзів, просто щоб оплачувати свої особисті повсякденні витрати, зізнався він ВВС. Але чи лякала його перспектива стати банкрутом? Він стверджує, що не лякала: “Можливо, моїм дітям довелося б піти в державну школу. Теж мені, велика справа! Я сам ходив у державну школу”. 5. Не зважайте на критику Що його дійсно засмучувало – це радість, яку багато експертів і оглядачів відчували після його невдач. “Ліберальна зловтіха була просто вражаюча, – каже Маск. – Дуже багато блогерів постійно вели хроніку смерті “Тесли”. На питання кореспондента ВВС про те, що багато хто бачив у його амбіціях самовпевненість і зарозумілість, бізнесмен відповів так: “Самовпевнено було б обіцяти, що ми це точно зробимо. А ми говорили, що хочемо чогось добитися і докладемо для цього усіх можливих зусиль”. І це – ключ до наступної бізнес-поради Ілона Маска – не слухайте тих, хто вас критикує. Маск зізнався в інтерв’ю ВВС, що на момент створення SpaceX або Tesla він не вірив, що ці компанії коли-небудь почнуть приносити прибуток. І ніхто інший теж у це не вірив. Але Маск не звернув уваги на апокаліптичні прогнози і все одно пішов уперед. Чому він це зробив? Згадаймо, що йдеться про людину, яка судить про успіх не за кількістю зароблених грошей, а за кількістю важливих проблем, які вдалося вирішити в процесі. Подумайте, наскільки це дозволяє розкріпачити розум. Він не турбується, що хтось вважатиме його ідіотом, оскільки його фінансовий розрахунок не виправдався. Для нього по-справжньому цінна тільки реалізація важливих ідей. В результаті приймати рішення стає набагато простіше, тому що можна приділяти увагу тільки тому, що дійсно важливо. І ринок, судячи з усього, приймає його роботу на ура. У жовтні минулого року інвестиційний банк Morgan Stanley оцінив SpaceX у 100 млн доларів. Компанія змінила правила гри на ринку космічних польотів, але Маск найбільше гордий тим, що їй вдалося вдихнути нове життя в американську космічну програму. У 2020 році космічні кораблі Маска Crew Dragon відправили на Міжнародну космічну станцію шість астронавтів. Це були перші подібні запуски, здійснені з американської території, з 2011 року, коли закінчилася програма польоту “шатлів”. 6. Отримуйте задоволення Якщо ви будете дотримуватися цих порад, то за наявності певної удачі теж зможете стати неймовірно знаменитим і багатим. І тоді можна трохи розслабитися. Загальновідомо, що Маск – трудоголік, він хвалиться, що працює 120 годин на тиждень над підтриманням виробництва автомобіля Tesla Model 3. Але після нашої зустрічі у нього, ймовірно, з’явилося більше часу для того, щоб отримувати більше задоволення від життя. Він ставав героєм численних скандалів: на нього подавали до суду за наклеп, він вживав легкі наркотики в прямому ефірі і не раз писав м’яко кажучи неоднозначні пости в соціальних мережах. У 2018 році проти нього ополчився американський фінансовий регулятор, оскільки він заявив у Twitter, що планує вивести Tesla з ринку і зробити її приватною корпорацією. А коли пандемія Covid-19 призвела до закриття заводу Tesla в Сан-Франциско, він став публічно протестувати проти карантинних обмежень. У своєму Twitter він назвав паніку через коронавірус “дурістю”, а рекомендації не залишати свої будинки “примусовим позбавленням волі”, описуючи їх як “фашистські” і такі, що порушують конституційні права. Влітку він оголосив про плани позбутися від усього, що у нього є, оскільки майно його “обтяжує”. А через кілька днів після цього Маск порадував Twitter новиною, що його новонародженого сина зватимуть “X Æ A-12 Маск”. Втім, схоже, що подібна непередбачувана поведінка не заважає бізнесу Ілона Маска, і його амбіції зараз високі, як завжди. У вересні Маск пообіцяв, що протягом трьох років виведе на ринок “чарівну” машину вартістю 25 тис. доларів, а всі нові автомобілі виробництва Tesla будуть їздити на повному автопілоті. А минулий рік закінчився для Маска справжнім яскравим спалахом, коли в грудні SpaceX випробувала свою нову ракету Starship, на якій планують відправляти людей на Марс. Гігантська ракета вибухнула під час посадки після шести хвилин успішного польоту. Ілон Маск назвав ці випробування “приголомшливим” успіхом. Джерело

Уродженець України Ян Кум, який імігрував у США, за 20 років пройшов шлях від виживання завдяки соціальній допомозі до створення найпопулярнішого в світі мобільного месенджера. Всі ми хотіли б прокинутися одного ранку успішними людьми: мати гроші і всесвітню славу. Нам хочеться досягти певних вершин у своєму житті. Це одна з небагатьох причин, за якими ми звертаємося до історій успіху відомих людей, адже в їхніх історіях ми намагаємося почерпнути цінні поради для себе. Людина, про яку ми вам сьогодні розповімо, змінила світ, створивши ту річ, про яку зараз знає кожен, хто використовує смартфон – месенджер WhatsApp. Цю людину звуть Ян Кум, він народився і виріс в невеликому селі неподалік від Києва у кінці 70-х. У 16 років Кум разом з матір’ю емігрував в США. За програмою соціальної підтримки вони отримали маленьку квартиру з двома спальнями. Його батько перебратися за океан так ніколи і не зміг. Мати Кума перевезла валізи, набиті ручками, олівцями і стосом з 20 радянських зошитів, щоб не витрачатися на канцелярію в США. На перших порах вона підробляла нянею, а Ян підмітав підлоги в продуктовому магазині. Сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Коли матері Кума діагностували рак, їм доводилося виживати за рахунок її допомоги по інвалідності. Ян навчився вільно спілкуватися англійською, але ніяк не міг звикнути до поверхневого стилю спілкування американських студентів, постійно згадуючи про українських друзів, з якими пліч-о-пліч провів десять шкільних років. “Там ти встигаєш дізнатися про людину практично все”, – каже він. У школі, як і всі хлопці, Ян міг годинами грати з друзями в футбол, а взимку – в хокей. Однак, найбільше до душі йому стали заняття боксом. Напевно, не випадково підліток вибрав саме цей вид спорту, адже він простий і зрозумілий, має суворі правила і вимагає повної самовіддачі. Але головне, що засвоїв Ян від свого тренера – не дивлячись на все, тримати удар. Оскільки життя було нелегким, Кум віддавав навчанню всі свої сили та без особливих зусиль вступив до Університету Сан Хосе. На одному з підробітків він познайомився зі співробітником Facebook Браяном Актоном, який розгледів у студентові талант і допоміг йому влаштуватися в Yahoo, що була в той час однією з найбільш престижних компаній, мрією багатьох. Заради “роботи мрії” Кум кинув університет. Саме в Yahoo Кум отримав неоціненний досвід, дізнавшись зсередини інтернет-індустрію і познайомившись з людьми, які потім стануть інвесторами WhatsApp. Кум продовжував підтримувати близьку дружбу з Актоном. За час роботи в Yahoo Кум зумів назбирати непогані заощадження – близько півмільйона доларів. Вони могли дозволити йому деякий час не хвилюватися про пошук роботи і оцінити, чим він хоче зайнятися тепер. Кум відчував, що майбутнє за “соціальними” проектами і намагався влаштуватися працювати в Facebook, проте отримав відмову. Кум не розумів, куди докласти свій талант, до тих пір, поки в 2009 році не купив собі iPhone і не усвідомив, наскільки великі перспективи відкриває App Store. Тоді розробник вирішив, що зараз – ідеальний час для створення мобільного додатку. Буквально через кілька місяців програма вийшла в App Store, проте популярністю не користувалася. Додаток не завантажили і сотні разів. Кум розчарувався і був готовий все кинути і спробувати влаштуватися хоч на якусь роботу, проте його умовили ще трохи почекати. Допоміг випадок – якраз в цей час Apple реалізувала функцію push-повідомлень в iOS і Кум швидко додав їх підтримку в програму. Кум перепрофілював WhatsApp в повноцінний месенджер і незабаром отримав чверть мільйона завантажень. З тих пір популярність проекту почала зростати вірусними темпами: чим більше з’являлося користувачів, тим швидше починала рости абонентська база. На початку 2013 року додатком активно користувалися понад 200 мільйонів людей по всьому світу, що перетворило його в безумовного лідера галузі. Після цього стало ясно, що WhatsApp – це всерйоз і надовго, так що розробники вирішили знову зробити програму безкоштовною для скачування. Доленосним для Яна Кума став 2014 рік, коли Facebook придбав його месенджер WhatsApp за космічні 19 мільярдів доларів. Це була одна з найбільших угод в інтернет-індустрії. Ян Кум вибрав символічне місце для укладення угоди про продаж месенджера WhatsApp соціальній мережі Facebook. Разом з другим засновником сервісу Брайаном Ектоном і партнером венчурного фонду Sequoia Capital Джимом Гетцем Кум відправився в непримітний нежитловий білий будинок в декількох кварталах від штаб-квартири WhatsApp в каліфорнійському Маунтін-В’ю. Тут раніше розташовувався офіс некомерційної організації North County Social Services, куди 37-річному Куму свого часу доводилося звертатися, щоб отримувати їжу по соціальних талонах. Тепер три ключових для WhatsApp фігури поставили в історичній будівлі підписи під документом, затвердивши угоду, яка відразу зробила засновників месенджера мільярдерами. Сьогодні Ян Кум – головний виконавчий директор компанії і входить до Ради директорів Facebook. Його стан оцінюється в майже 9 мільярдів доларів. При цьому він залишається простим працьовитим хлопцем. Як і раніше всі будні, а іноді і вихідні проводить на роботі. А ще Ян не любить, коли його називають підприємцем, оскільки таким себе не вважає. І гроші для нього не самоціль. Мовляв, створював компанію зовсім не з метою заробити побільше, а щоб зробити життя людей зручним. Джерело

Вишиванка пройшла шлях століть, щоб стати традицією і кілька модних сезонів, щоб стати об’єктом бажання для мільйонів дівчат у всьому світі. До еволюції народного одягу доклала руку Віта Кін – український стиліст, дизайнер і фотограф створила лінію Vyshyvanka by Vitakin, базою яких стали наряди, декоровані контрастною вишивкою. У 2014 році вона придумала сукні-вишиванки, які миттєво стали Instagram-феноменом, а в 2015 році The Wall Street Journal назвав їх найпопулярнішими літніми сукнями року. Їх зняли головні глянцеві журнали світу, за право їх продавати билися головні світові ритейлери. На Net-a-Porter весь запас вишиванок розкупили за півгодини. Віта Кін здобула всесвітню популярність завдяки своїй колекції оригінальних вишиванок, що отримала назву VYSHYVANKA BY VITA KIN. Автентичні сукні, блузи та комбінезони, випущені під девізом Chic Nationale, викликали фурор серед київських модниць і не тільки – Віта отримує величезну кількість замовлень з різних країн. Ім’я українки Віти Кін все частіше згадується на сторінках провідних тематичних видань. Наприклад, Harper’s Bazaar зазначив: дизайнер придбала культовий статус. Підтримав таку оцінку і The Telegraph, охрестивши її марку «хітом нинішнього літа». А редактор Playing Fashion Роберт Міщенко появу Віти серед вітчизняних дизайнерів вважає феноменом. Давно стежу за її особистим стилем, який відрізняється від того, що можна побачити в Києві, – коментує він для преси. Створення VYSHYVANKA BY VITA KIN У Нью-Йорку українському дизайнеру порадили зосередити свою увагу на чомусь конкретному, щоб не роздумувати на кількома ідеями одночасно. Оскільки Віті подобаються орнаменти, то в неї з’явилась ідея робити автентичні светри. Купивши кашемір та спільно з ілюстратором придумавши орнаменти, українка передала ескізи на фабрику. Коли светри пішли у виробництво, дівчина випадково познайомилася з людиною, яка приголомшливо вишивала – так і народилась ідея вишиванки. Найщасливіший день був, коли Віті подзвонили з фабрики і повідомили, що всі її яскраві светри випадково пофарбувалися в чорний колір. Вона їх забрала, викинула і навіть не сварилася з фабрикою – просто забула про светрах і адаптувала свою ідею на тканину. Льон в Україні дуже хорошої якості, а для вишивки український дизайнер використовує високоякісні нитки з Німеччини – ось формула успіху Віти. Пристрасть Віти – сімдесяті: на них припало її дитинство. Мама Кін була модницею: Я стояла в школі і сподівалася, що вона прийде, поки діти ще не розійшлися, щоб всі побачили, яка вона крута. Я пам’ятаю стиль сімдесятих, він був дійсно приголомшливим і дуже доброзичливим, – згадує дівчина. Свої роботи дизайнер продає через Instagram. Сторінки в соціальній мережі їй вистачило, щоб відчути, що таке успіх. Зараз же клієнткам доводиться чекати по кілька тижнів на бажану вишиванку, яка до того ж коштує більше тисячі фунтів. Незважаючи на цю популярність, дизайнер заявляє, що не має амбіцій створювати модну імперію, названу своїм ім’ям. Їй цілком комфортно творити в нинішніх умовах, а все, що потрібно – тільки час для створення нових зразків одягу. Все, що я хочу робити – це лежати на пляжі сонячним днем, придумувати нові моделі вишиванок та продавати їх в Instagram. Мої умови: 100% передоплата, 21 день очікування, оплата доставки і тільки два розміри на вибір, – розповіла Кін. Джерело

Зігмунд Фрейд – єврей, що жив у Відні та народився на території, що зараз належить до Чехії. Здавалось би, який тут зв’язок з Україною? Так от: батько видатного науковця походив з містечка Тисмениця, що за 12 кілометрів від Івано-Франкіська, а мати – з Бродів Львівської області. Лібідо, комплекс Електри та комплекс Едіпа, сексуальний інстинкт, сублімація, витіснення реального у несвідоме – теорії Фрейда були настільки дивними та разючими на початку ХХ століття, що спершу їх просто заперечували або ж і висміювали. Критика не вщухала, але Фрейд продовжував розвивати свої теорії. Також і тоді, коли від нього відвертались найближчі послідовники. Попри усю суперечливість психоаналізу, саме цьому вченому вдалось закріпити за собою титул чи не головного психолога усіх часів. Особливого потягу до медицини Фрейд ніколи не відчував. Втім, захоплений теорією Дарвіна, вирішив, що медичний факультет дозволить якнайкраще у ній розібратись. Одне з перших його досліджень – статеве життя вугрів. Мав Фрейд ще одне наукове зацікавлення – кокаїн. До того ж, вивчав його дію на собі. Описував, що він пригнічує відчуття голоду, сну, втоми та підвищує розумові здібності. У ті часи білий порошок називали ліками і приписували для лікування найрізноманітніших хвороб. Фрейд, наприклад, намагався кокаїном вилікувати свого друга від залежності до морфію та навіть давав своїй нареченій, аби надати її щічкам рум’янцю. Мине кілька років, доки вчений побачить негативний вплив порошку. Коли ж Фрейд взявся за лікування неврозів, то виявив, що сеанси гіпнозу допомагають вивідати у пацієнтів приховані причини їх душевного неспокою. Згодом виявив, що ефективнішим методом є вільні асоціації – пацієнти лягали на канапу, ділились асоціаціями та говорили все, що їм спаде на думку. Найбільше Фрейда цікавили дитячі спогади, сновидіння, обмовки – вони дозволяли пригадати витіснені події з свідомості. У 1938 році Австрія приєдналась до Німеччини і нацисти підняли справжню кампанію проти психолога. Він лише віджартовувався: мовляв, у середньовіччі за його психологічні теорії він би був спалений на вогнищі, а зараз усього лиш кидають у вогонь його книги. Попри цькування, з країни не випускали – вченому довелось підписати принизливу подяку гестапо “за ряд добрих послуг”, а його учениця, принцеса Марі Бонапарт, виплатила Третьому Рейху 100 тисяч шилінгів викупу. Фрейд емігрує до Лондона, але хвороба вже остаточно забрала усі сили. “Батько психоаналізу” довгі роки викурював десяток сигар на день, і в результаті наприкінці життя у нього діагностували рак піднебіння. Справу батька продовжила донька – Анна, яка розвинула напрям дитячого психоаналізу. Джерело

Жінка з села на Тернопільщині — Камілла Евальд стала другою мамою для відомого боксера, наймолодшого чемпіона світу Майка Тайсона. Вона була поруч з ним у найскладніші часи його життя, завжди захищала та підтримувала. “Ви ставитесь до нього так, наче він машина, а не людина з душею”, – відповідала вона на цькування преси, пише 24 канал. Інформацією про походження родини Камілли Евальд з журналістами поділився тернополянин Володимир Гевко. Що відомо про Каміллу Евальд? Камілла була донькою емігрантів із Галичини (с.Староміщина, зараз Підволочиський район Тернопільської області) – Гната і Насті Іващук (пізніше родина змінила прізвище на Евальд). Сім’я мешкала в містечку Кетскіл за 160 кілометрів від Нью-Йорка. Згодом, після Другої світової війни Камілла познайомилася зі знаним тренером у Нью-Йорку – італійцем Касом Д’Амато, який зі звичайних хлопців з вулиці робив професійних боксерів. Коли Кас переїхав до Камілли, він відкрив на горищі поліцейського відділку тренажерний зал, а найздібніших учнів поселяв просто в її домі. Як Камілла Евальд стала другою мамою Майка Тайсона? Одного дня до тренера Каса Д’Амато привели 13-річного хлопця, який навчався у школі для неповнолітніх злочинців і за бійки часто відсиджувався у карцері. Це був Майк Тайсон. Його поставили у спаринг і після трьох раундів Кас зупинив бій. “Якщо будеш мене слухатись, зроблю тебе наймолодшим чемпіоном у суперважкій категорії”, – сказав він Майку. А Каміллі ввечері повідомив – “На цього хлопця я чекав усе життя”. Якщо Кас муштрував хлопців у залі, то Камілла тримала дисципліну вдома. За кожним були закріплені обов’язки. Наприклад, Майк виносив сміття. До такого режиму не звик, тож за перший рік тричі тікав із дому. Коли йому виповнилося 15 років, Кас та Каміла вирішили всиновити його. Батько Майка давно покинув сім’ю, а мама не дуже переймалася сином, тож була не проти. Каміла навчала підлітків манерам за столом, показувала, як готувати їсти, прати речі, іноді навіть вчила писати й читати. Камілла огортала хлопців любов’ю і турботою – пекла для тих торти, вислуховувала їхні переживання, а Майку допомогла змайструвати клітки для голубів, адже хлопець весь вільний час проводив із птахами. Коли рідна мама Майка померла, хлопчина запитав, чи тепер Камілла буде його мамою і чи може він її так називати. Вона відповіла “Так, Майку”. І з того часу стала його мамою. Кас не дожив рік, аби побачити, як його прийомний син у 20 років підносить над головою пояс чемпіона світу, будучи наймолодшим у цьому статусі за всю історію. Камілла пройшла з ним найважчі для боксера часи – розлучення, судовий позов щодо зґвалтування, ув’язнення, приписування маніакально-депресивного стану. Що б не довелося пережити, у її домі на Майка завжди чекала його кімната. Він часто приїздив просто посеред ночі, щоб поговорити або побути в місці, де його по-справжньому люблять. Мені дуже пощастило, що вона благословила мене своєю любов’ю і турбувалась про мене більшу частину мого життя. Я страшенно сумуватиму за нею, – сказав розчулений Майк, коли Камілла Евальд померла. Джерело

Його слова давно розібрали на цитати. Кузьма запам`ятається нам людиною, яка завжди говорить те, що думає. Незалежно від того, в яке місто країни він приїздив з концертом, він не приїздив просто як співак. Він приїздив як Друг, ставав другом для кожного. 1. П’ятий раз поспіль ми щось думаємо, малюємо у своїй голові, приходить черговий чувак і все, що він говорить по телевізору можна перекласти трьома-чотирма словами, самі знаєте, якими. 2. Якщо немає націоналізму, немає нації, я так до цього ставлюся. Націоналізм має бути не агресивний, він повинен бути дипломатичний, інтелігентний, і тоді я його підтримую. 3. Я не знаю визначення опорів, опір є, або його нема. Потрібно чинити опір, якщо тебе хочуть злизати, стерти з твоєї землі. 4. Невідомий вірус безпідставної брехні жив в мені до тридцяти п’яти років і не пропускав жодного сприятливого моменту, щоб ним скористатися. Важко і дорого платив я за користування цим злом, але перемогти його не міг. 5. Колись Васильович провалився під лід під час зимової рибалки, і тато, рятуючи його, півгодини лежав біля нього на льоді і бухав з ним коньяк, поки підспіла допомога. 6. Легше сказати, чим там не пахло, аніж охопити всю низку ароматів, які окутали всіх присутніх. 7. При ньому жилося еквівалентно до інтелектуальних здібностей кожного персонажа. Тупіші пахали, мудріші кайфували. Мене такий розклад дуже тішив, і я користувався всіма бонусами другої частини аксіоми. 8. Якби я знав про то, як пройдуть мої наступні півтора роки в армії – то попросився би зразу після школи. 9. На хера мені ноти – то питання іншого характеру. Я поняття не мав, як грати на цьому оргазмотворчому інструменті і з кожним подихом в мене темніло в очах. 10. Ніхто з тих марсіанів не хоче добра людям, які живуть у цій країні. Вони переймаються тільки виключно своїми високими матеріями. У них є своя планета, свої машини, свої номера. Вони придумують закони, а самі є недоторканими. 11. Моя свідомість прокинулася вже в вагоні від усвідомлення того, скільки живих істот і в яких позах, може транспортувати цей вагон. 12. За той час, що ми вошкалися, ворог міг встигнути захопити всю країну, і пройти по Красній площі з переможним парадом. 13. Людям має приносити задоволення обрана ними професія. 14. Якби середньостатистичний громадянин радянського союзу побачив передачу від Роминої мами, він би застрілився на місці, подумавши, що проморгав прихід комунізму. 15. Мама плакала, тато сумно дивився на своє чадо, яке опозорило родину і не змогло навіть по-людськи присягтися Батьківщині на вірність.Фотографії з присяги завжди були присутні у дємбєльських альбомах всіх мужиків, обведені рамочками, квіточками, якорочками і зірочками, підкреслюючи всю серйозність проробленого вчину.В мене такої фотографії НЕМА, як, зрештою, і самого дємбєльського альбому. Замість неї в історії хвороби в нашому медпункті , перший раз в історії армії була написана фраза – “Упал в обморок, прінімая прісягу на вєрность Родінє”. 16. Я побачився з мамою і татом. Вони виглядали в той момент так красиво, як ніколи. Можливо я скучив за ними, і нарешті побачив то, чого раніше не помічав.Наприклад то , що в мами з’явилися нові зморшки біля очей, а в тата нові сиві пасма щетини на бороді . 17. Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках. 18. Віскі з колою і з льодом. Вона заходить в горло так, ніби казковий водопад з верхівок гір вливається у хвилі фйорду. Верхнє піднебіння зморщується від насолоди так, як зжимається ваша дупа в момент вільного падіння на американських гірках. Всі рецептори ротової порожнини кричать «Ура!» «УРА!»… І тихо вмирають разом з інтелектом, для того щоб завтра зранку встати і відчути різкий запах тисячі невидимих котів, які нагадили вам на зуби. Щелепи починають дрібнесенько цокотати від передсмаку наступаючого оргазму. Це алкоголізм. 19. …він не хотів брехати, а тим більше – говорити правду… 20. …райський еліксир, який додавав сили і хоч якоїсь сраної надії.. 21. Треба було вичекати, дати потомитися у киплячому казані емоцій, відчути бажання, захвилюватися і врешті-решт, розлізтися солодким киселем. 22. Перші дні війська довгі, як полярні зими. Таке враження, що зранку тобі було вісімнадцять, а ввечері — вже за сорок. 23. Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити собі горб від того, що навколо самi проблеми. 24. Українці вибирають такого, що спочатку з вазеліном, а потім уже без вазеліна, шоб пожошче. Такий собі садомазохізм в генах… 25. Саме основне — не гамнити тим, хто навколо тебе. 26. Моя батьківщина — то машина. 27. Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами — понадівали собі вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще «вишиватниками» називають. Начепив вишиванку — і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом… 28. Нейтральним бути точно не можна. 29. То є біда нашого народу, що ми є «тєрпіли». 30. Політики — люди з інакшої планети, вони закони придумують для нас, щоб нас, як отару тримати в якомусь периметрі. 31. Про трасу Кривий-Ріг — Олександрія: Я би назвав її спа-салоном, панове депутати. Не треба тратити бабки на то, щоби ходити і мнути свою жопу на дорогих масажистів, просто-напросто — сідайте на «таврію», знімайте крісло, жопу — на банановий ящик, і в цюйво ямку — йобс! І не треба, не треба ні масажа, не треба ламати собі голову куда піти в фітнес-клуб, всьо приходить само-собою. Дякую вам за ту х»йню.32. Чим більше хочеш взяти від життя — тим менше воно хоче тобі дати. 33. Люди! Гарного вам дня, хоча я навіть не знаю, що сьогодні — вівторок чи субота і пофіг, вбивайте хамство посмішкою. 34. Моє головне джерело енергії — слухачі. Буває, виходиш на сцену зовсім розбитий, з високою температурою, а зал починає тобі підспівувати, причому тексти знає краще від мене, — хворобу як рукою знімає. 35. Хамство — це кал, який виходить через рот! 36. Колись Чехов сказав дуже життєву річ: кожна дія, яку ми робимо зараз, вже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, сказати: немає грошей, немає бажання… А можна засукати рукави і вже зараз починати плекати своє майбутнє! 37. Замість того, щоб враховувати чужі помилки, я повинен зробити свої власні. Раніше їздив на Тойота Секвойя, юзал її п’ять років по нашому бездоріжжю, а тепер продав і купив собі точно таку ж. 38. Google помер після питання: «Де у Перемишлянах знайти проститутку-негритоску». 39. Коли тобі в житті нічого не треба, то обов’язково цим скористається який хер з боку і забере твоє. 40. Найголовніше — не срати тим, хто навколо тебе. 41. Мій дім — єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей. 42. Помітив, що для того, щоб зробити людину щасливою, не потрібні якісь величезні простори. Досить включити фантазію і облаштувати той мінімум, який вже є, щоб відчувати себе краще. 43. Мрію про власний шинок. Я б назвав його «Бардак», час від часів і я з’являвся б там як гість, що сидів з клієнтами, пив би пиво і філософствував про життя. 44. Краще висушити одну дитячу сльозу, ніж пролити ріки крові. 45. Якщо хтось плюнув тобі на плечі, є надія на те, що він просто не доплюнув на того, хто йшов перед тобою. 46. Якби нинішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: «Хлопець, стисни зуби. Через двадцять років все буде — зашибісь!». 47. Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете! 48. Що більше хочеш від життя – тим менше воно хоче тобі дати. 49. Сьогодні я живу в найбільш комфортний час, з точки зору фізичної, психологічної, і може, нескромно зазначу — матеріального стану. У мене немає занадто багато, але достатньо, щоб я відчував себе щасливою людиною. 50. Той чоловік, який допоміг зрозуміти, що ми українці єдині, це не чоловік. Це баба, та й то не справжня, а гумова. Ми можемо цього гада надути, а можемо спустити. Джерело

Президент Гарварду вважав їх бідними, не гідними перебувати в престижному університеті. Ох, знав би він тоді, хто перед ним сидить … Складно впізнати їх на цій фотографії, якщо не знаєте історію повністю і не намагалися колись самі в це заглибитися. Жінка в вицвілому платті, в супроводі свого чоловіка, одягненого в скромний костюм, зійшли з поїзда на Бостонському вокзалі і попрямували до офісу президента Гарвардського університету. Їм не була призначена зустріч. Секретар з першого погляду визначив, що таким провінціалів нічого робити в Гарварді. — Ми б хотіли зустрітися з президентом, — сказав чоловік низьким голосом. — Він буде зайнятий цілий день, — сухо відповів секретар. — Ми почекаємо, — промовила жінка. Протягом декількох годин секретар ігнорував відвідувачів, в надії, що в якийсь момент вони розчаруються і підуть. Однак, переконавшись, що вони нікуди йти не збираються, він все ж таки зважився потурбувати президента, хоча дуже цього не хотів. — Може, якщо ви приймете їх на хвилинку, вони швидше підуть?», — запитав він у президента. Той з обуренням зітхнув і погодився. У такої важливої людини як він, точно немає часу приймати у себе людей одягнених в вицвілі картаті сукні і бідні костюми. Коли відвідувачі увійшли, президент, з суворим і зарозумілим виглядом подивився на пару. До нього звернулася жінка: — У нас був син, протягом одного року він навчався в вашому університеті. Він любив це місце і був дуже щасливий тут. Але, на жаль, рік тому несподівано помер. Мій чоловік і я хотіла б залишити про нього пам’ять на території університету. Президент зовсім цьому не зрадів, а навіть навпаки став роздратованим. — Пані! — зарозуміло відповів він, — ми не можемо ставити статуї всім, хто навчався в Гарварді і помер. Якби ми робили так, то це місце скидалося б на кладовище. — Ні, — поспішила заперечити жінка, — ми не бажаємо встановлювати статую, ми хочемо побудувати новий корпус для Гарварду. Президент оглянув вицвіле картате плаття і бідний костюм і вигукнув: — Корпус! Ви уявляєте, скільки коштує один такий корпус? Всі Гарвардські будівлі коштують понад сім мільйонів доларів! Жінка помовчала. Президент посміхнувся. Нарешті вони підуть! Жінка повернулася до чоловіка і тихо сказала: — Так мало коштує побудувати новий університет? Чому ж тоді нам не побудувати свій університет? Чоловік ствердно кивнув. Президент Гарварду зблід, він виглядав розгубленим. Містер і місіс Стенфорд встали і вийшли з кабінету. Вони заснували в Пало-Альто, в Каліфорнії в пам’ять про свого улюбленого сина університет, який носить їхнє ім’я — Стенфордський університет. З Вікіпедії: Стенфордський університет — приватний дослідницький університет, один з найпрестижніших в світі інститутів, що займає верхні позиції в численних академічних рейтингах вузів США і світу. У 2011 році Стенфордський університет зайняв другу позицію в Академічному рейтингу університетів світу, п’яте місце в рейтингу кращих вузів США за версією Forbes, четверте місце в національному рейтингу від видання Washington Monthly і п’яте місце в рейтингу US News & World Report. Розташований біля міста Пало-Альто (60 км на південь від Сан-Франциско), штат Каліфорнія, США. Заснований в 1891 році залізничним магнатом, сенатором США і колишнім губернатором Каліфорнії Леландом Стенфордом і його дружиною Джейн Стенфорд. Університет названий на честь їхнього єдиного сина Леланда Стенфорда (молодшого), який помер в 1884 році і не дожив до 16-річчя. Стенфорд вирішили присвятити університет своєму єдиному синові, і Леланд сказав дружині: «Діти Каліфорнії будуть нашими дітьми». Джерело

На одному із заводів Генрі Форда бригада працівників отримувала гроші за те, що відпочивала. Це була сервісна бригада, яка відповідала за безперебійну роботу конвеєра. Простіше кажучи – ремонтники. Вони отримували зарплату, тільки коли сиділи в кімнаті відпочинку. Як тільки запалювалася червона лампа поломки, зупинявся лічильник, який нараховував їм гроші. По-перше, вони завжди оперативно робили ремонт, щоб швидше повернутися в кімнату відпочинку. По-друге, вони робили ремонт завжди якісно, ​​щоб їм не доводилося залишати кімнату найближчим часом через ту ж несправність. Джерело

Це Джим Торп – американський спортсмен, легкоатлет. На фото видно, що на ньому різні шкарпетки і туфлі. Це не було модним виходом. Це були літні Олімпійські ігри 1912 року, американський індіанець Джим з Оклахоми представляв США з легкої атлетики. Вранці перед змаганнями його взуття вкрали. Джим знайшов дві туфлі в сміттєвому баку, але одна була занадто великою, тому йому довелося надіти додаткову шкарпетку. У цих туфлях в той же день Джим узяв дві золоті медалі. Ідеальне нагадування про те, що не потрібно миритися з виправданнями, які вас гальмують. Не страшно, що життя іноді несправедливе – головне, що ви збираєтеся з цим робити. Що б вас не спіткало цього ранку – вкрадене взуття, стан здоров’я, невдалі стосунки, провальний бізнес, не дозволяйте цьому перешкодити вам брати участь в своїй гонці. Життя покаже себе з яскравою боку, якщо ви перестанете виправдовуватися і будете впевнено йти до поставленої мети, незважаючи ні на що. Джерело