Мудра казка про те, чому не можна жертвувати собою

Ми самі ковалі свого щастя. І майже все в житті залежить від нас – наших думок, дій і прийнятих рішень. Усвідомлених або не дуже… І ми самі любимо ускладнювати своє життя. Говорити за інших, додумувати, фантазувати, чекати якоїсь певної реакції від інших, а потім ще й засмучуватися, що ніхто не оцінив наші старання… – Тут займають чергу на жертвоприношення? – Тут, тут! За мною будете. Я 852, ви – 853. – Ой, мамочки… Це коли ж черга дійде? – Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите? – Я – в ім’я любові. А ви? – А я – в ім’я дітей. Діти – це моє все! – А ви що в якості жертви принесли? – Своє особисте життя. Аби діти були здорові і щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликав хороший чоловік – не пішла. Як я їм вітчима в будинок приведу? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий сад, щоб під наглядом, доглянуті, нагодовані. Все, все дітям! Собі – нічого. – Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати відносинами… Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося… У нього вже інша жінка. У мене начебто теж чоловік з’явився, але… От якби чоловік перший пішов! Але він до неї не йде! Плаче… Каже, що звик до мене… А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо… Відчиняються двері, лунає голос: «№ 852, проходите!». – Ой, я пішла. Я так хвилююсь!!! А раптом жертву не приймуть? № 853 стискається у грудочку і чекає виклику. Час тягнеться повільно, але ось з кабінету виходить № 852. – Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву? – Ні… Тут, виявляється, випробувальний термін. Відправили ще подумати. – А як? А чому? Чому не відразу? – Ох, люба, вони мене запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!». А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте і дивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Неначе діти вже виросли. Дочка заміж вийшла за тридев’ять земель, а син дзвонить раз на місяць, як з-під палки, невістка крізь зуби розмовляє… Я йому: «Ти що ж, синку, так зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мама, в наше життя, заради бога. Тобі що, зайнятися нічим?». А чим мені зайнятися, я ж, крім дітей, нічим і не займалася. Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно, чи що, я намагалася? З дверей кабінету доноситься: «Наступний! № 853!». – Ой, тепер я… Господи, ви мене зовсім з колії вибили… Це що ж??? – Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву? – Відносини… – Зрозуміло… Ну, показуйте. – Ось… Дивіться, вони, загалом, невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, нерозношені, ми всього півроку тому познайомилися. – Заради чого ви ними жертвуєте? – Заради збереження сім’ї… – Чиєї, вашої? А що, є необхідність зберігати? – Ну, так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час, прямо сил ніяких немає. – А ви що? – Ну що я? З’явилась в моєму житті інша людина, з одного боку відносини у нас. – Так ви ці нові відносини – в жертву? – Так… Щоб сім’ю зберегти. – Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка – інша жінка. У вас – інший чоловік. Де ж тут родина? – Ну і що? За паспортом-то ми – все ще одружені! Значить, сім’я. – Тобто вас все влаштовує? – Ні! Ні! Ну як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю! – Але проміняти на нові відносини ні за що не погодитеся, так? – Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу… Загалом, мені не шкода! – Ну, якщо вам не шкода, тоді нам – тим більше. Давайте вашу жертву. – А мені говорили, у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте? – Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле… Ми вам про сьогоднішнє покажемо. Включаємо, дивіться. – Ой ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю??? Брехня! Я за собою доглядаю. – Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проектується. – Що, ось так? Плечі вниз, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисло… – Так завжди виглядають люди, якщо душа плаче… – А це що за хлопчик? Славненький який… Дивіться, як він до мене притискається! – Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проекції душі. – Чоловік? Що за нісенітниця! Він доросла людина! – А в душі – дитина. І притискається, як до матусі… – Так він і в житті так! Тулиться. Тягнеться! – Значить, не ви до нього, а він до вас? – Ну, я з дитинства засвоїла – жінка повинна бути сильнішою, мудрішою, рішучішою. Вона повинна і сім’єю керувати, і чоловіка направляти! – Ну так воно і є. Сильна, мудра рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І посварить, і пошкодує, і приголубить, і простить. А що ви хотіли? – Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані… Він такий винуватий, і до коханки своєї ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю! – Звичайно, зрозуміло, так воно і трапляється: хлопчик пограє в пісочниці, і повернеться додому. До рідної матусі. Поплаче в фартух… Гаразд, кінець фільму. Давайте завершувати нашу зустріч. Будете любов в жертву приносити? Не передумали? – А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали? – А його у вас немає. При такому сьогоденні – втече ваш «малюк», не до іншої жінки, так захворіє. Або зовсім – в нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж рости хочеться… – Але що ж мені робити ??? Заради чого я тоді себе буду в жертву приносити??? – А вам видніше. Може, вам бути матусею шалено подобається! Більше, ніж дружиною. – Ні! Мені подобається бути коханою жінкою! – Ну, матусі теж бувають улюбленими жінками, навіть часто. Так що? Чи готові принести жертву? Заради збереження того, що маєте, і щоб чоловік так і залишався хлопчиком? – Ні… Не готова. Мені треба подумати. – Звичайно звичайно. Ми даємо час на роздуми. – А поради ви даєте? – Охоче ​​і з задоволенням. – Скажіть, а що потрібно зробити, щоб мій чоловік… ну, виріс, чи що? – Напевно, перестати бути матусею. Повернутися обличчям до себе і навчитися бути Жінкою. Звабливою, хвилюючою, загадковою, бажаною. Такій квіти дарувати хочеться і серенади співати, а не плакати у неї на грудях. – Так? Ви думаєте, допоможе? – Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки виберете бути Жінкою. Але якщо що – ви приходьте! Відносини у вас чудові просто, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей в світі про такі відносини мріють? Так що, якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних – ласкаво просимо! – Я подумаю… № 853 розгублено виходить з кабінету, судорожно притискаючи до грудей відносини. № 854, завмираючи від хвилювання, заходить до кабінету. – Готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася. Двері закриваються… По коридору походжають люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єру, таланти, можливості – все те, що вони готові самовіддано принести в жертву… Джерело

Найдобріша казка в світі про те, як діти вибирають собі батьків

— Мама, ну, будь ласка, розкажи мою найулюбленішу казку. — Артур, тобі вже виповнилося 14 і ти став вищий за мене зростом. Ну навіщо тобі потрібна казка? — Ну розкажи. Я хочу її запам’ятати, щоб в майбутньому розповісти своїм дітям. — Гаразд, слухай. Десь далеко-далеко, високо-високо на невеликій перині хмари сиділи маленькі дітлахи. Вони були різні і несхожі один на одного. Серед них були блондини і брюнети, хлопчики й дівчатка, азіати і навіть африканці. Кожен день у них були свої улюблені ігри. Вони дивилися мультики, їли найсмачніші небесні солодощі, а також стрибали з однієї хмари на іншу. Іноді в перегляді мультфільмів виникала пауза, де йшла дивовижна реклама ймовірних батьків. На великому екрані демонстрували знімки мам і татів, а також давали коротку інформацію. Наприклад, ось так: «Хочемо познайомити вас з Дженні і Джоном, які проживають в штаті Флорида, США. Дженні виповнилося 26 років і вона отримала ступінь бакалавра з історії. Дівчина дуже розумна і любить готувати, а також захоплюється спортом. Її найулюбленіший фільм — «Жінка кішка», а ще їй подобаються вірші. Джону 26 років і він працює тренером в шкільній команді з футболу. Він дуже добрий чоловік і не любить сидіти на одному місці. Пара разом із часів школи. Вони хочуть хлопчика, але будуть радіти і активній дівчинці. Якщо у вас бевкає серце, то просимо пройти на рожеву хмарку через півгодини. Були немовлята, у яких бевкало серце і вони відразу ж відправлялися на рожеву хмару. Там на них чекав невидимий володар крил. Малюки підписували папір, що самостійно зробили вибір батьків і ніхто з Канцелярії з видачі земних батьків їх не примушував і не впливав на їх рішення. Потім невидимий цілував немовлят і вирушав на Землю до тих людей, яких вибрав… І так кожен день… Часом немовлята досить швидко знаходили собі батьків, але бували й такі, хто досить довгий час очікував на хмарі появи саме своєї сім’ї … Про одного з таких немовлят я і хочу розповісти. На одній з хмар сидів симпатичний, милий шатен з дивовижними зеленими очима. В реєстрації немовлят він був вказаний як Ведмедик… Він хотів з’явитися на світ і з завмиранням серця переглядав кожну рекламу з новими батьками. Він розглянув вже безліч пар, але серце його продовжувало мовчати. Немовлята з’являлися на хмарі і знаходили своїх батьків, а цей так і продовжував сидіти в очікуванні дива … Одного разу невидимий підійшов до Ведмедика і поцікавився: «Ну, ось що тобі не подобається? Такі хороші батьки з’являються останнім часом, а ти все сидиш. Ти дуже милий малюк і будь-яка сім’я буде рада тебе отримати». Але малюк лише сумно сказав: «Вони всі дуже хороші, але ніяк не мої. Серце то мовчить». Невидимий у відповідь погладив малюка по голові і пішов… Ведмедик віддавався мріям про сім’ю, яка буде жити в Італії. Десь на березі моря. У старовинній родині, з красивим замком і старшим братом. Малюк закривав очі і чув голос майбутньої матері, яка буде кликати його: «Карліто, вистачить ховатися, пішли вечеряти». А Ведмедик буде продовжувати свої ігри і ховатися в заростях виноградника. Невідомо, скільки б ще малюк віддавався мріям, але тут знову з’явилася реклама… Малюк глянув на екран і почав прислухатися. Приємний голос озвучував інформацію про нових батьків: «Це Роман і його дружина Ксенія. Чоловікові 26 років, він блондин з нордичним характером. Закінчив юридичний факультет і працювати юристом. Любить екстремальні розваги. Ксенії 24 роки, працює адвокатом. Вельми навіжена натура, абсолютно не любить роботу по дому. Віддається мріям і любить слухати важку рок музику. Вони разом вже 5 років. За цей час встигли завести собаку. Вперше задумалися про дитинку тільки сьогодні. Дівчина хотіла б красивого малюка, а Рома просто хоче дитину. Живуть в невеликій однокімнатній квартирі». На екрані з’явилася повненька жіночка з зеленими очима і блондин з великим носом. Це не те, про що так довго мріяв малюк, але його серце не зупинялося ні на секунду. Малюк зрозумів, що саме їх він так довго чекав. Ведмедик швидко попрямував до рожевої хмари, де його вже чекав невидимий володар крил. «Мої! Вони точно мої! Швидше. Відправ мене до них. Де тут підпис ставити?» – в ажіотажі кричало немовля. Невидимий відповів посмішкою і запитав: «Це не Італія, де вони живуть біля виноградника і у них немає старшого сина. Можливо, варто ще почекати?» «Ні, ні за що! Це мої батьки. Я не в змозі пояснити, які емоції я зараз відчуваю, але вони точно мої Мати і Батько. Вони мене сильно чекають, так що посилай мене скоріше, а то мені здається, що мама не дуже любить очікування. Що ж відбувається зі мною? Я ніколи ще не був таким щасливим». Невидимий уклав малюка в обійми і вимовив: «Це любов. Вона або є або зовсім немає. Її неможливо придбати ні за які замки».. Після цього невидимий поцілував малюка, дав йому необхідні документи на підпис і відправив його на Землю. В цей час на Землі жінка несподівано підійшла до свого чоловіка і сказала: «Рома, здається, я вагітна. Не знаю чому, але я думаю, що у нас буде хлопчик. Ведмедик»… Джерело

Найдобріша казка в світі, яка навчить не судити людину по зовнішності

— Де дівчинка? — накинулася на кота Баба-Яга. — Тільки що тут була, куди поділася? — Втееекла, — промуркав кіт, облизуючи лапку. — Як — втекла? — сторопіла Баба-Яга. — Не могла вона втекти! Ти тут для чого сидиш? Повинен же був накинутися на неї і подряпати! — Розумієш, яка справа, господиня… — кіт задумливо втупився на свої кігтики, — вона мені сметани дала. — Тобі? — Мені. — Сметани? — Мням. — Та хіба ж так можна? І ти з’їв?! — А що такого? — кіт потягнувся і широко позіхнув. — Я тобі вже служу без малого сто років, а ти мені навіть кефіру не наливала. А тут — сметана! — Я ж тобі забороняла! — Я тебе, господиня, дуже поважаю, — смикнув вухами кіт, — але сметану я теж поважаю. — І це замість подяки! — докірливо похитала головою Яга. — Ні щоб сказати “дякую” старенькій за сто років, що ти прожив. Ще й кефіром дорікає! Ти взагалі знаєш, скільки кішки в середньому живуть? — Та ну, дурниця, господиня. Не переживай. Нічого мені не буде від однієї мисочки сметани. — Від цілої мисочки?! — Баба-Яга прикрила очі. — Одним життям більше, одним менше, — знизав плечима кіт. — У мене їх ще вісім залишиться. Баба-яга насупилася і задумливо подивилася у вікно.— Та-ак… А собаки її чомусь пропустили? Е-ей, ви там! Ану йдіть сюди! — Та не кричи ти, — позіхнув кіт. — Не прийдуть вони. Сплять. — Як сплять? — Так. Наїлися і перетравлюють. — Що… перетравлюють? — Ковбасу. — Кіт примружився і ледве помітно зітхнув. — Ковбаса — це добре. Хоча… ладно вже, сметана теж непогано. — Іроди! — Баба-Яга сіла на перевернуту ступу і схлипнула. — Я вас для чого годую строго по дієті? Щоб ви мені відразу повмирали від гастриту? — Перестань, господиню, — примирливо муркнув кіт, — собакам теж треба розвіятися. Сто років у роті черствої шкірки не було, страшно сказати! — А страшно — так і мовчи! — гримнула стара. Кіт поступливо замовк, повернувся на бік і став ловити свій хвіст, голосно муркочучи. — Наздогнати її, чи що? — задумливо протягла стара через деякий час. — На чому, на помелі? — пирхнув кіт. — Між іншим, — недобро примружилася Баба-Яга, — в Європі, як я чула, відьми літають верхи на чорних котах. — Я необ’їжджений, — осклабился кіт, — і норовистий. Баба-Яга відвернулася і замовкла. — Господиню, а господиню? — Чого тобі? — А що б ти з нею зробила, якщо б догнала? Засмажила і з’їла? — Та що я, звір який? — образилася стара. — Як же я можу її з’їсти? Триста років живу, і все мені: «Баба-Яга, костяна нога…» А вона — бабусею назвала! Стара схлипнула і втерла очі куточком хустки. — Я ось тут їй яблучків на доріжку зібрала… І пиріжків з повидлом… — зізналася вона і зніяковіло усміхнулася приголомшеному коту. Джерело